Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- А й справді, - гримнув чоловічий сміх. - Нумо кудись сходимо, - несподівано навіть для самого себе запропонував Макс. - Ми весь час вдома. Соромно визнавати, що я жодного разу не водив тебе на побачення.
- Ходімо, - трохи розгубилася від різкої зміни теми бесіди Юля, а потім якась думка прийшла їй у голову й змусила також розвеселитися. - До бару біля твого будинку.
- Чому туди?
- Я обіцяла зайти ще.
- Кому? - пан Кирієнко пригадав розмову у той вечір, грайливого настрою наче не було. - Бармену?
- Тільки не треба ревнувати. Я тоді все про хлопця пояснила.
- Ну, щодо мене ти ж передумала.
- Я ніколи не вважала тебе хлопцем. Невихованим грубим байкером - так, але виключно дорослим, - з посмішкою запевнила пані Середа.
- Красно дякую.
- Вибач, я помилялася, - гмикнула двозначно жінка.
І Максові чомусь зовсім не хотілося уточнювати у чому. Боявся, й не без причини, нарватися на хвилю сарказму. Він мовчки поїхав у бік свого дому.
До бару входили, коли веселощі вже почали розривати буденний вечір, перетворюючи його на нестримну ніч. Протиснувшись крізь натовп, вони все ж таки знайшли місця біля бару.
Юля забралася на високий стілець і розстібнула верхні ґудзики на сорочці, струшуючи робочу стриманість. Максим послабив краватку й також розстібнув ґудзик на комірці. Бармен підскочив за кілька митей. Пана Кирієнка впізнав одразу й простягнув руку для привітання.
- Давно тебе видно не було, Максе. Як справи?
Погляд Євгена мигцем ковзнув по супутниці постійного клієнта. Не в його правилах було пильно розглядати чужих дівчат, але мозок не встиг дати м'язам наказ, як ті завмерли. Хлопець впізнав відвідувачку, яка ледь більше місяця тому заходила до закладу - втомлена, розгублена й неймовірно приваблива.
- Здрастуйте, - насилу ковтаючи здивування, привітно посміхнувся він. - Ви все ж таки прийшли...
- Мені як завжди, - вклинився Макс, перериваючи зоровий контакт.
- Вам також як завжди? - кивнув бармен Юлі й, не чекаючи відповіді, майнув до полиць із пляшками.
Максим, хоч і був розлючений, репліку ніяк не прокоментував, як і пані Середа. Вона взагалі знаходилася під враженням від несподіваного близького знайомства двох начебто не пов'язаних між собою чоловіків.
- То ти тут частий гість? - мугикнула вона, наче розкривши страшенну таємницю.
- Недорогий заклад з гарними напоями поряд з домом. Звісно, я тут часто буваю. До Євгена тут був Сашко, чудовий хлопець, а до того - Дмитро, рідкісна гнида... Ще згадувати?
Відповідь перервав бармен, що повернувся з напоями. Він поставив перед паном Кирієнко склянку з бурштиновою рідиною, а перед Юлею бокал з мохіто.
- А чому ви вирішили, що сьогодні я обмежуся мохіто? - злегка примружилася Юлія Володимирівна, несподівано отримавши саме те, що хотіла.
- Досвід, - загадково посміхнувся Євген і пішов до інших клієнтів.
- Минулого разу ти пила щось інше? - ревнуючи до усмішки, яку викликав своїм вчинком бармен, поцікавився Максим.
- Неймовірна клієнтоорієнтованість, - видихнула колишня директорка з продажів, проводжаючи чоловіка захопленим поглядом і повністю ігноруючи роздратування коханого.
- Юлю... - ледь не прогарчав до неї ревнивець, чим привернув увагу не тільки своєї супутниці, але й оточення. - Потанцюємо?
Погляд чоловіка розлючено виблискував і зовсім не відповідав усмішці та запрошувальному жесту. Юля здивовано кліпнула очима й поклала свою долоню на простягнену руку. Макс переборював своє роздратування як міг. Найкращим виходом було просто забрати жінку подалі від "клієнтоорієнтованого" бармена.
- Не думай про роботу хоча б зараз, - прошепотів на вухо, обійнявши партнерку в танці.
Пані Середа вимушено усміхнулася. А в наступну мить почувалася коровою на льоду в порівнянні зі своїм партнером. Він м'яко та впевнено вів її в танці. Навіть під час швидкої мелодії примудрявся міцно притискати. Ноги Юлі ледь встигали за поривчастими рухами, але впасти вона не змогла б навіть якби захотіла. Надто надійно була зафіксована її талія сильною рукою.
- Ти весь час мене дивуєш. Звідки такі навички?
- З дитинства. Ти ще не бачила, що я на ковзанах виробляю, - пограв бровами пан Кирієнко й обережно нахилив партнерку.
- Фігурне катання?
- Угу. Мама могла дивитися його годинами. Ну й нас з братом щойно на ноги встали на ковзанку відвела. Я повстав років у п'ятнадцять і пішов на бокс... Хлопці дізналися, що я "танцюрист", - Юля гмикнула, ситуацію вона уявила дуже чітко, пригадався й власний досвід, а Макс тим часом продовжував: - Довелося швидко наздоганяти: набирати масу, ставити удар. Добре, що зростом природа не образила.
- Виходить колись ти був тонким та гнучким?
- Гнучкий я й досі... А якщо хочеш подивитися на мене тонкого, доведеться знайомитися з батьками.
- Я б залюбки, - знизала плечима Юля, а потім раптом притихла. На що це вона щойно погодилася?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тілоохоронець Горгони, Олена Домова», після закриття браузера.