Читати книгу - "Ім'я Рози, Умберто Еко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Що?» — спитав я.
«Я думав про те, як зорієнтуватися в лабіринті. Це не просто, але з цього могло б щось і вийти… Вихід розташований у східній башті, це нам відомо. Тепер уяви собі, що в нас є механізм, який показує нам, з якого боку північ. Що тоді?»
«Тоді досить було б повернути праворуч і ми б пішли на схід. А коли ми повернемо у протилежний бік, то підемо до південної башти. Але навіть якби подібний магічний механізм існував, лабіринт зостається лабіринтом, і тільки-но ми звернемо на схід, одразу наштовхнемось на стіну, яка не дасть нам іти прямо, і ми знову зіб'ємось з дороги…» — зауважив я.
«Так, але механізм, про який я говорю, завжди мав би вказувати на північ, навіть якби ми пішли іншим шляхом, і в кожному місці він вказував би нам, куди звертати».
«Це було б чудово. Але треба мати цей механізм, і він повинен уміти впізнавати північ уночі і в замкнутому просторі, не бачачи ні сонця, ні зірок… Не думаю, що навіть ваш Бекон має подібний механізм!»
«Помиляєшся, — сказав Вільям, — бо подібний механізм вже існує і деякі мореплавці ним вже користувалися. Він не потребує ні зірок, ні сонця, позаяк використовує силу одного чудесного каменя, подібного до того, який ми бачили у Севериновій лічниці, - каменя, який притягає залізо. Його вивчав Бекон і один пікардійський маг, П'єр де Марікур, який описав розмаїті способи його вжитку».
«І ви б змогли змайструвати такий механізм?»
«Саме по собі це не так важко. З цього каменю можна змайструвати чимало чудесних речей, серед яких і механізм, який безнастанно рухається без жодної зовнішньої сили, але найпростіший спосіб описав один араб, Байлек-аль-Кабаякі. Береш посудину з водою і кладеш на воду шматок корка, встромивши в нього залізну голку. Тоді коловими рухами поводиш магнітним каменем над поверхнею води, аж поки голка не набуде тих самих властивостей, які має камінь. І тут голка — але так само поводився б і сам камінь, якби мав змогу обертатися навколо осі — повертається своїм кінцем у північному напрямі, і навіть коли ти переносиш посудину, голка незмінно повертається за північним вітром. Зайве й казати, що, позначивши на краю посудини відносно півночі також південь, схід і захід, ти завжди знатимеш, куди йти в бібліотеці, щоб дістатися до східної башти».
«Воістину дивовижна річ! — вигукнув я. — Але чому голка завжди звернена на північ? Цей камінь притягує залізо, я це бачив, тому, певно, його притягує якась величезна маса заліза. А це значить… значить, у напрямі полярної зірки, на краю світу розташовані великі поклади заліза!»
«Дехто справді так каже. Але голка не вказує точно на полярну зірку, вона вказує на точку, де зустрічаються небесні меридіани. А це знак, що, як казали, "hie lapis gerit in se similitudinem coeli"[167] і полюси магніту підкоряються полюсам небесним, а не земним. Чудовий приклад руху, який не має прямого матеріального рушія, а спричинений з відстані; це питання вивчає мій приятель Жан де Жанден, коли цісар не вимагає від нього, щоб він примусив Авіньйон запастися в надра земні…»
«То ж ходім візьмімо Северинів камінь, посудину з водою і корок…» — піднесено сказав я.
«Не поспішай, — мовив Вільям. — Не знаю чому, але я ніколи не бачив, щоб машина, досконала в описі філософів, потім була б такою ж досконалою у своєму механічному функціонуванні. А мотика селянина, яку не описував жоден філософ, функціонує як належить… Боюсь, що ходити по лабіринті зі свічкою в одній руці і з посудиною, повною води, в другій… Зажди, я ще дещо придумав. Цей механізм вказує на північ, навіть коли ми поза лабіринтом, правда?»
«Так, але поза лабіринтом він нам не потрібен, бо ми ж бачимо сонце і зірки…» — мовив я.
«Звісно, звісно. Але якщо цей механізм функціонує і всередині, і зовні, чому б тоді не мала так само функціонувати й наша голова?»
«Наша голова? Звичайно, вона функціонує і зовні, бо ж зовні ми чудово бачимо, як розташована Вежа! Це всередині ми вже нічого не розуміємо!»
«Отож-бо. Але забудь поки про механізм. Думка про механізм спонукала мене поміркувати про природні закони і про закони нашого мислення. Ось у чому заковика: треба знайти спосіб, щоб іззовні можна було описати, як влаштована Вежа всередині…»
«І як це зробити?»
«Дай-но мені подумати, це не має бути важко…»
«А той метод, про який ви говорили вчора? Хіба ви не хотіли пройти лабіринтом, проставляючи знаки вуглиною?»
«Ні, - мовив він, — що більше я про це думаю, то менш мене це переконує. Може, я не пригадую достеменно правила, а найімовірніше, річ в тім, що орієнтуватися в лабіринті можна тоді, коли при виході стоїть якась приязна Аріадна, яка тримає кінець нитки. Але таких довгих ниток нема. А навіть якби вони були, це означало б (казки іноді кажуть правду), що з лабіринту можна вибратися лише з зовнішньою допомогою. Адже закони зовнішнього простору тотожні законам внутрішнього. Отож, Адсо, вдаймося до математичної науки. Лише в математичній науці, як каже Аверроес, відомі нам поняття, тотожні поняттям абсолютним».
«Ну от, значить, ви таки допускаєте існування універсальних понять».
«Математичні поняття — це твердження, побудовані нашим розумом так, щоб вони завжди виступали як правдиві, чи то тому, що вони природжені, чи тому, що математику вигадали ще до виникнення інших наук. А бібліотеку сконструював людський розум, який мислив математичними категоріями, бо без математики лабіринт побудувати неможливо. А отже, треба зіставити наші математичні твердження з твердженнями будівничого, і з цього порівняння можна дещо виснувати, адже математика — це наука про дефініції дефініцій. Зрештою, припини втягувати мене у метафізичну дискусію. Що це тебе вхопило нині? Краще візьми пергамен — очі ж у тебе добре бачать — чи табличку, або щось, на чому можна писати, і стилос… чудово, все в тебе при собі, молодець, Адсо. Ходім обійдемо навколо Вежі, поки ще є трохи світла».
Отож ми довго ходили навколо Вежі. Тобто ми здалеку оглядали східну, південну і західну башти та мури, які їх з'єднували. Бо все інше виходило на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ім'я Рози, Умберто Еко», після закриття браузера.
