Читати книгу - "Кантика для Лейбовіца, Уолтер М. Міллер-мол."

це припущення брата Джошуа, — втрутився він. — Рада регентів Атлантичної конфедерації із повідомленнями не квапиться. Ніяких заяв від нашої династії ми також не чули. І знаємо не набагато більше, ніж учора, хіба що тільки Світовий суд збирається на екстрене засідання, а Внутрішні сили оборони почали передислокацію. Оголошено воєнну тривогу, нас це напряму не зачепить, але однозначно торкнеться. Отче…

— Дякую, домне, — промовив пріор, до котрого повернувся голос. Дом Церкі сів на місце. — Отже, превелебний отець-абат попросив зробити кілька оголошень.

По-перше, наступні три дні перед утренею ми правитимемо Малу літургію годин на честь Пресвятої Діви Марії і проситимемо її про втручання і мир.

По-друге, загальну інструкцію з цивільної оборони на випадок повітряної тривоги в разі обстрілу балістичними ракетами або пусків з орбіти можна взяти на столі біля входу. Кожному по одній. Якщо вже читали, перечитайте.

По-третє, при повітряній тривозі названим нижче братам негайно з’явитися в двір Старого абатства для особливих інструкцій. Якщо в подальшому попередження про атаку не буде, ті самі брати все одно повинні обов’язково з’явитися післязавтра вранці одразу по заклику та утрені[209]. Оголошую імена: брати Джошуа, Крістофер, Оґастін, Джеймс, Семюел…

Ченці слухали в напруженій тиші, не виказуючи жодних емоцій. В усьому списку налічувалося двадцять сім імен, і поміж них не пролунало жодного імені новіція. Дехто був відомим науковцем, але поміж них трапилося й по одному кухарю та прибиральнику. Спершу могло видатися, що той, хто вибирав, ніби тягнув лотерею. І поки отець Легі закінчив читати перелік імен, дехто з братів уже допитливо розглядав один одного.

— Та сама група завтра після прими явиться до лазарету для проходження повного медичного огляду, — завершив свій виступ пріор. Він питально розвернувся до абата Церкі: — Домне?

— Так, іще лиш одне. — Настоятель підійшов до кафедри. — Браття, давайте не будемо думати про війну. Нагадаймо собі, що цього разу Люцифер був поміж нас майже два століття. І падав лише двічі, в обох випадках менш ніж по мегатонні. Ми всі знаємо, що могло би статися, якби спалахнула війна. Генетичні пошесті досі нас не покинули відтоді, як Людина востаннє намагалася знищити себе. Тоді, ще за часів святого Лейбовіца, вони могли й не усвідомлювати наслідків. Або усвідомлювали, та не могли в це повірити, доки не спробували. Ніби діти, котрим відомо, для чого призначений заряджений пістолет, але вони ще ніколи не натискали на спусковий гачок. Вони ще не бачили мільярда трупів. Вони ще не бачили мертвонароджених немовлят, почвар, позбавлених людської подоби, сліпих. Вони не бачили того божевілля, і вбивства, і затьмарення здорового глузду. А потім вони зробили це — і побачили.

Тепер… тепер же принци, президенти, президії… тепер їм це відомо абсолютно напевно. Вони це знають по власних дітях, народжених у них самих, і вихованих у притулках для спотворених. Вони це все знають, тому зберігали мир. Звісно, це був не мир у Христі, але все ж таки мир, аж до останнього часу… під час якого трапилося тільки два воєнні інциденти за багато століть. Тепер вони мають гірку впевненість у цьому. Сини мої, вони не можуть цього повторити. Тільки раса якихось шаленців могла би так учинити…

Він закінчив. Хтось усміхався. Усмішка виднілася тільки одна, але в морі серйозних облич вона упадала в очі, ніби дохла муха в креманці з вершками. Дом Церкі насупився. Старий і далі криво посміхався. Він сидів за «жебрацьким столом» із трьома іншими відвідувачами-волоцюгами — якийсь дід з кошлатою, пожовклою під ротом бородою. Замість куртки він носив рогожну мішковину з дірками, прорізаними для рук. Чоловік і далі шкірився до Церкі. Він здавався древнім, неначе вимитий дощами бескид, і гарним кандидатом для омовіння ніг на Чистий четвер. Церкі аж замислився, чи не встане зараз цей дід і не зробить якесь оголошення перед хазяями трапезної (може, навіть дмухне в баранячий ріг?)[210], але ілюзія, навіяна посмішкою, минулася. Абат швидко відмахнувся від враження, що він уже десь бачив цього старого, і завершив свої коментарі.

По дорозі на своє місце настоятель пригальмував. Жебрак приязно кивнув хазяїну закладу. Церкі підійшов ближче.

— Якщо дозволите поцікавитися, хто ви? Ми вже раніше зустрічалися?

— לאצד שמי

— Що?

— Лацар шемі[211], — повторив жебрак.

— Я не геть…

— Звіть мене тоді Лазарем, — промовив старий і хіхікнув.

Дом Церкі похитав головою і рушив собі далі. «Лазар?» В околиці серед старих бабів ходив один переказ, який вписувався у ситуацію, але що ж то був за міф! Не міф, а дешевинка. Поставлений на ноги Христом, але не християнин. І все одно настоятель не міг спекатися думки про те, що він уже цього діда десь бачив.

— Внесіть хліб для благословення, — гукнув абат, і нарешті можна було сідати до запізнілої вечері.

Після молитви абат іще раз подивився на стіл жебрака. Старий обвівав свій суп чимось схожим на накривку від кошика. Церкі знизав плечима, відмахнувся від мани, і вечеря розпочалася у врочистій тиші.

Тієї ночі комплета, вечірня молитва Церкви, проходила особливо проникливо.

Але після неї Джошуа спав погано. Вві сні він знову бачив пані Ґральс. А ще — хірурга, котрий гострив ніж, примовляючи: «Це каліцтво треба прибрати, поки воно не стало злоякісним». І обличчя Рейчел розплющило очі та спробувало заговорити до Джошуа, але він ледве міг розчути сказане й геть не зрозумів.

— Чуття не я порок, — нібито промовляла вона. — Поріг нечуття. Я є.

Монах нічого не міг розібрати, але намагався дотягнутися до неї і допомогти. Та між ними немовби постала прозора гумова стіна. Він спробував прочитати її слова по губах. Я є… я є…

— Я є Непорочне Зачаття, — долинув до нього шепіт уві сні.

Чоловік спробував прорвати це гумове скло руками і врятувати її від ножа, але спізнився. Все навколо залила кров. Із дрожем він прокинувся з блюзнірського кошмару та заходився читати молитви. Однак варто було заснути — і перед його очима знову стояла пані Ґральс.

Ніч видалася неспокійною, і належала вона Люциферу. Тієї ночі Атлантична конфедерація атакувала азійські космічні установки.

У швидкій відплаті загинуло одне стародавнє місто.

Розділ 26

— Повідомлення Системи оповіщення при надзвичайних ситуаціях, — лунало із динаміків, коли після утрені наступного дня Джошуа зайшов до кабінету абата. — Прослухайте свіжі дані про поширення зони зараження, що виникла внаслідок ворожого ракетного удару по Тексаркані…

— Викликали, домне?

Церкі махнув рукою, аби монах помовчав, і показав на крісло. Священик мав