Читати книгу - "Тарас Бульба"

139
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 98
Перейти на сторінку:
чортовому синові, під обома очима повискакували пухирі, як копиці завбільшки!

Солоха, і собі злякавшись, метушилась по хаті, мов очамріла, і, стративши тяму, дала знак Чубові лізти в той самий лантух, де вже сидів дяк. Бідолашний дячина не смів виказати ані кашлем, ані кректанням болю, коли тяжкий чолов’яга сів йому трохи не на голову та розіклав свої намерзлі на морозі чоботи по обидва боки його висків.

Коваль увійшов, не кажучи ні слова, не здіймаючи шапки, і майже повалився на лаву. Видно, що він був вельми не в гуморі.

Тоді, як Солоха саме зачиняла за ним двері, хтось постукав ізнову. То був козак Свербигуз. Цього вже аж ніяк не можна було заховати в мішку, бо й мішка такого не можна було знайти. Він був огрядніший за самого голову і вищий на зріст од Чубового кума. То ж Солоха вивела його на город, щоб вислухати од нього все, що він мав їй сказати.

Коваль неуважливо блукав поглядом по кутах своєї хати, прислухаючись часом до співу колядників, що долинав зусюди; нарешті зупинив очі на мішках: «Навіщо тут лежать оці мішки? їх давно б час прибрати звідси. Через оте дурне кохання я одурів зовсім. Взавтра свято, а в хаті й досі лежить всякий мотлох. Однесу їх до кузні!»

Тут коваль присів до величезних мішків, позав’язував їх міцніше і намірився завдати собі на плечі. Але, бачилось, що його думки гуляли Бог знає де, інакше б він почув, як зашипів Чуб, коли волосся на голові йому прикрутила зав’язка, а дебелий голова почав було гикати доволі виразно.

— Невже ж не виб’ється з голови моєї ця негідна Оксана? — говорив коваль, — не хочу й думати про неї; а все думається, та, як на злість, все лиш про неї одну. Чого це так, що думка проти волі лізе в голову? Що за чортівня, мішки ніби стали важчі, ніж були! Сюди, мабуть, накладено ще чогось, крім вугілля. Дурень я! Я й забув, що тепер мені все здається тяжчим. Колись, бувало, я міг зігнути й розігнути в одній руці мідний п’ятак і кінську підкову; а тепер мішків з вугіллям не підійму. Скоро од вітру валитимусь. Ні! — гукнув він, помовчавши і підбадьорившись, — що я за баба! Не дам нікому сміятися наді мною! Хоч десять таких мішків, усе підійму! — І бадьоро завдав собі на плечі мішки, що їх не донесли б і двоє дужих чоловіків. — Візьму й цього, — додав він, підіймаючи невеличкого, на дні котрого лежав, скоцюрбившись, чорт. — В цей, здається, я поскладав свій інструмент. — Сказавши це, він вийшов із хати, насвистуючи пісню:

Мені з жінкой не возиться.

Голосніше й голосніше розлягалися вулицями пісні та крики. Юрби товкущого народу збільшилися ще прийшлими із сусідніх сіл. Парубки пустували й казилися досхочу. Часто поміж колядок чулася якась весела пісня, що тут таки встиг скласти котрийсь із молодих козаків. А то раптом один із юрби замість колядки заводив щедрівку й ревів на всю горлянку:

Щедрик, ведрик!

Дайте, вареник!

Грудочку кашки,

Кільце ковбаски!

Сміх винагороджував витівника. Маленькі вікна відчинялися, і сухорлява ручка бабусі, котрі самі тільки з поважними батьками зоставалися в хатах, висовувалася з вікна з ковбасою чи шматком пирога. Парубки та дівчата навперейми наставляли мішки й ловили свою здобич. В одному місці парубки, зайшовши з усіх боків, оточили гурт дівчат: шум, крик, той кидає грудкою снігу, той вириває мішка з усякою всячиною. А в іншому місці дівчата переймали парубка, підставляли йому ногу, і він сторч головою летів з мішком на землю. Здавалося, геть усю ніч готові були веселитися. А ніч, як на те, так розкішно сяяла! Та ще білішим здавалося світло місяця від блиску снігу.

Коваль став зі своїми мішками. Йому почувся в гурті дівчат голос і тоненький сміх Оксани. Всі жилки в ньому стрепенулися; скинувши мішки на землю, аж дяк, що на самому дні пробував, заохкав, забившися, а голова гикнув на все горло, побрів він з малим мішком за плечима разом з гуртом парубків, які йшли слідом за дівочим гуртом, звідки зачувся йому голос Оксани.

«Іак, це вона! Стоїть, як цариця, блискає чорними очима! їй розповідає щось показний парубок; мабуть, утішне, бо вона сміється. Але вона завжди сміється». Начебто мимохіть, і сам не знаючи як, протерся коваль крізь натовп та й став коло неї.

— А, Вакуло, ти тут! здрастуй! - промовила красуня з тією ж самою усмішкою, що трохи не зводила з ума-розуму Вакулу. — Ну, багато наколядував? Е, який маленький мішок! А черевики, що цариця носить, добув? Добудь черевики, вийду за тебе! — І засміявшись, утекла з гуртом.

Як укопаний, стояв коваль на одному місці. «Ні, не можу; не сила моя більше... - промовив він нарешті. — Але, Боже ж ти мій, чому вона така з біса гарна? Очі її, її мова, і все, ну от так і пече, так і пече... Ні, не змога вже й пересилити себе. Пора вже покласти край усьому: пропадай, душе, піду втоплюся в ополонці, та й поминай, як звали!

Тут рішучим кроком пішов він уперед, догнав гурт, порівнявся з Оксаною і сказав твердим голосом: — Прощай, Оксано! Шукай собі якого хочеш жениха, вари воду з кого хочеш; а мене не побачиш уже більше на цім світі.

Красуня здавалася здивованою, хотіла щось сказати, але коваль махнув рукою та й утік.

— Куди, Вакуло? — кричали парубки, бачачи, що коваль біжить.

— Прощавайте, браття! — кричав у відповідь коваль. — Дасть Бог побачимось на тому світі; а на цьому вже не гуляти нам разом. Прощайте, не згадуйте лихом. Перекажіть там отцеві Кіндратові, щоб од-служив панахиду за мою грішну душу. Свічок перед іконами чудотворця та Матері Божої, грішний, не обмалював через суєту мирську. Все добро, що найдеться в моїй скрині, на церкву! Прощайте!

Цеє мовивши, коваль припустився бігти знову з мішком за плечима.

— Він схибнувся розумом! — говорили парубки.

— Пропаща душа! — побожно прожебоніла бабуся, що якраз проходила поряд: — Піду-но розкажу, як коваль повісився!

Вакула тим часом, пробігши кілька вулиць, став одвести дух. «Куди це я, справді, біжу? — подумав собі, — буцімто все вже пропало! Спробую ще такого способу: піду до запорожця Череватого Пацюка. Він, кажуть,

1 ... 71 72 73 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тарас Бульба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тарас Бульба"