Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Обіцяна, Леля Карпатська

Читати книгу - "Обіцяна, Леля Карпатська"

30
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 90
Перейти на сторінку:

«Блювати хочу, виродку. Отак би просто на тебе наригала», — подумала Ляна, а вголос сказала: — Я така тільки для тебе.

Власлав повів її за собою у вітальню і, як завжди, розвалився на дивані, захопивши собою весь простір, мов господар.

— Ось, — він поклав пляшку та цукерки на стіл. — З порожніми руками ніколи не приходжу. Неси келихи.

Ляна послухалася. Вона дістала бокали і розкоркувала шампанське. «Сподіваюся, ти туди не налив тої гидоти», — подумала, наливаючи напій.

Раптом Ляна відчула, як Власлав підійшов до неї ззаду і обійняв.

— Я скучив, — сказав він тихо, ввіткнувшись носом у її волосся. Його голос був теплим та лагідним, як отрута в меду.

— Я теж, — прошепотіла Ляна. Її голос тремтів саме настільки, наскільки мав тремтіти голос жінки, охопленої пристрастю. Все було за планом.

Староста підтягнув її сорочку вверх і проник пальцями під мереживо білизни. Його шкіра здавалася сухою та жорсткою, ніби старий пергамент.

— Я часто думаю про тебе. Особливо ночами.

Тіло дівчини напружилося і затремтіло, як осиковий листок. Ляна докладала всіх зусиль, аби не вирватися з його обіймів і не втекти. Огида накрила її з головою, проте збоку здавалося, що дівчина знемагає від бажання.

Враз її телефон озвався новим повідомленням і Ляна, вивільнившись з рук Власлава, відійшла в інший кут кухні.

«Все добре?» — то був Олексій. — «Потрібна допомога?»

«Ні, поки все під контролем», — швидко набрала текст Ляна.

«Я у твоєму дворі, якщо що».

— Щось важливе?

Власлав зробив крок у її бік, проте дівчина відклала телефон і, усміхаючись, повернулася до нього. Думка про те, що Олексій бачив їх, здіймала хвилю сорому всередині неї.

— То мама. Питає, як я.

Ляна підійшла впритул до старости і взяла келихи з шампанським.

— За нас? — спитала вона, простягаючи один йому.

— За нове життя!

Власлав одним ковтком осушив бокал до дна і поклав на стіл. Його прозорі очі заблищали, пальці ковзнули по шиї дівчини. Вона намагалася не дихати, не показувати відрази. У голові крутилася думка: «Терпи. Ще трохи. Тримайся».

Голова нахилився до її вуха і його гаряче дихання вогнем обпекло шкіру Ляни:

— Через кілька тижнів все закінчиться, — прошепотів він і торкнувся губами її щоки.

— Що закінчиться? — ледь чутно перепитала дівчина, відвертаючись від нього.

— Я влаштую грандіозне свято… лише для тебе, — руки Власлава обхопили сідниці Ляни. Він тулився до неї своєю гарячою збудженою плоттю, від чого нутрощі дівчини обростали кригою. — Свято посвяти в громаду. Ти принесеш нам світло… Ти народжена для цього, Світлано…

— Ти знаєш моє повне ім’я? — спитала Ляна, не підіймаючи очей. Вона боялася, що коли гляне у вікно за його спиною, то побачить Олексія.

— Я все про тебе знаю.

Власлав рвучко посадив її на стільницю і розщепив пояс на своїх штанах.

— Ти готова?.. До змін, до нового світанку?

Ляна не знала, що відповісти. У роті пересохло, шкіра пашіла. Більше за все їй хотілося втекти, але тіло не слухалося. У голові безперестанку крутилося: «Тримайся. Тримайся… Тримайся!»

— Що ще тобі про мене відомо? Про моє минуле?..

Вона не договорила, бо староста різко ввійшов у неї. Ляна скрикнула від болю та приниження.

— Все знаю… все… — шипів Власлав, здригаючись, ніби дика тварина у передсмертних конвульсіях. — І про чоловіка твого, і про тата твого… У ніч посвяти вони дивитимуться на тебе… Але ти будеш тільки моя, чуєш?

«Ні…»

— Так.

Врешті Власлав завмер на кілька секунд і важко опустився на дівчину, змушуючи її лягти на стіл.

— А що буде після посвяти? — хрипло спитала Ляна, важко дихаючи під вагою його тіла.

— Я отримаю все, чого заслуговую, — встиг відказати голова, як раптом сильний стукіт у двері змусив його підвестися. — Ти когось чекаєш?

Він натягнув штани і підійшов до дверей. Ляна зістрибнула зі столу, поправляючи на собі одяг.

На порозі стояв Олексій. Він кинув на Власлава спопеляючий погляд. Той задоволено всміхнувся:

— Ти трохи невчасно.

Хлопець не відповів. Він подивився на Ляну.

— Я тільки звільнився. Прийшов глянути твій ноут.

Дівчина видавила з себе усмішку, хоча на очі виступили сльози.

— О, так! Я й забула.

Власлав підозріло зміряв Олексія очима.

— Ти розумієшся в техніці? Я можу віддати його спеціалістам. Що має комбайнер до сучасних комп’ютерних технологій?

Ляна підійшла до старости і ніжно взяла за руку.

1 ... 71 72 73 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обіцяна, Леля Карпатська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Обіцяна, Леля Карпатська"