Читати книгу - "Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років"

авіації з 16 квітня обіймав хорунжий Олександр Наконечний — на відміну від багатьох інших офіцерів, щирий український патріот, член партії есерів. 27 серпня його замінив В. Баранов, а 1 жовтня Наконечного взагалі звільнили зі служби. Після відставки Баранова виконувачем обов’язків інспектора став полковник Сергій Андрєєв, а з 1 жовтня цю посаду обійняв полковник Павло Самійло, який до цього був інспектором авіації Одеського району545. На посаді в Одесі його змінив сотник Павловський. Незмінним інспектором авіації Харківського району був військовий старшина Тимофій Гаусман. Ескадрою повітряних кораблів командував військовий старшина Роберт Ніжевський, який восени 1918 р. звільнився зі служби і виїхав на Дон. Змінив його сотник Неймарк546.

Зважаючи на постійний «відтік кадрів» на Дон, становище із забезпеченням льотними фахівцями в низці частин Повітряного Флоту було далеко не безхмарним. Наприклад, улiтку 1918 р. у Катерино­славському авiацiйному дивiзiонi з належних за штатом двох гарматних авiазагонiв, особовим складом був укомплектований лише один, а iнший iснував тiльки на паперi. Розвiдувальний загiн того ж дивiзiону мав трьох повiтряних спостерiгачiв, але лише одного пiлота. Iнодi пiлотiв не вистачало навiть для боєздатних лiтакiв. Так, один льотчик при трьох цiлком справних лiтаках був у винищувальному авiазагонi Полтавського дивiзiону. Була й гостра нестача технiчних спецiалiстiв, особливо в новосформованих частинах — у Харкiвському авiапарку замiсть належних за штатом понад 300 осіб у травнi 1918 р. нараховувалося всього 24 вiйськовослужбовці. Та некомплект наземного персоналу досить швидко було зведено до мiнiмуму за рахунок прийому вiльнонайманих майстрiв вiдповiдного фаху — слюсарiв, механiкiв, столярів тощо. Наприклад, упродовж червня у Харкiвський авiапарк було прийнято за вiльним наймом понад 70 осіб547.

На момент початку повстання проти гетьмана Повітряний Флот Української Держави перебував не в найкращому стані. Значна частина його літаків перебувала на Дону, туди ж від’їхало й багато авіаторів. Ті ж, що залишилися, опинилися перед вибором: підтримати повсталих, зберегти вірність гетьману або ж стати на бік білогвардійців. Треба визнати, що вибір на користь Директорії зробило відносно небагато авіаторів. Однак саме вони становили основу її повітряних сил. Треба згадати ще одну опцію — перехід на службу в щойно утворену Галицьку Армію. Вихідці з Повітряного Флоту Української Держави становили більшість персоналу галицького Летунського відділу.

523

ЦДАВОВ України, ф. 1074, оп. 1, спр. 2, арк. 42.

524

ЦДАВОВ України, ф. 1074, оп. 2, спр. 18, арк. 127—130зв.

525

Хайруллин М. Воздушные корабли типа «Илья Муромец». — М.: ЭксПринт НВ, 1998. — С. 44.

526

Корабли Эскадры в делах против неприятеля (январь — июль 1918 г.) // Мир авиации. — 1993. — № 3. — С. 6.

527

ЦДАВОВ України, ф. 1074, оп. 2, спр. 18, арк. 132—133.

528

ЦДАВОВ України, ф. 1075, оп. 2, спр. 776, арк. 7—8.

529

Мараев Р.В. Авиация гетмана П. Скоропадского // Аэрохобби. — 1993. — № 1. — С. 16.

530

Харук А., Кондратьєв В., Хайрулін М. «Анатра»: Літаки одеського авіабудівного підприємства. — К.: Темпора, 2008. — С. 36.

531

ЦДАВОВ України, ф. 1074, оп. 1, спр. 2, арк. 69.

532

Харук А. Нарис історії авіаційної промисловості України (1910—1980-ті рр.). — Львів: Вид-во НУ «Львівська політехніка», 2010. — С. 73.

533

Харук А. Нарис історії авіаційної промисловості України (1910—1980-ті рр.). — С. 75.

534

ЦДАВОВ України, ф. 2300, оп. 1, спр. 1, арк. 16.

535

ЦДАВОВ України, ф. 2300, оп. 1, спр. 1, арк. 17.

536

ЦДАВОВ України, ф. 1074, оп. 1, спр. 65, арк. 27.

537

ЦДАВОВ України, ф. 4588, оп. 1, спр. 7, арк. 71.

538

ЦДАВОВ України, ф. 4588, оп. 1, спр. 5, арк. 50, 68.

539

Мараев Р.В. Авиация гетмана П. Скоропадского // Аэрохобби. — 1993. — № 1. — С. 14.

540

Мараев В. Первый главком украинской авиации. Генерал Вячеслав Баранов // Авиация и время. — 2009. — № 6. — С. 36—37.

541

ЦДАВОВ України, ф. 1074, оп. 1, спр. 65, арк. 38.

542

Тинченко Я. Герої українського неба. — К.: Темпора, 2000. — С. 18.

543

ЦДАВОВ України, ф. 4588, оп. 1, спр. 4, арк. 24.

544

Мараев Р.В. Украинский воздушный флот в гражданской войне // Аэрохобби. — 1992. — № 2. — С. 12.

545

Тинченко Я. Герої українського неба. — К.: Темпора, 2000. — С. 157.

546

Тинченко Я. Герої українського неба. — К.: Темпора, 2000. — С. 169.

547

ЦДАВОВ України, ф. 4588, оп. 1, спр. 3, арк. 4—8, спр. 11, арк. 14—21.

Додаток. Корпусні авіаційні частини армії Української Держави (станом на серпень 1918 р.)

Розділ 5. ПОСТФАКТУМ

Павло Скоропадський і український гетьманський рух

Українська суспільно-політична думка доби національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. зароджувалася і викристалізовувалася в процесі збройної боротьби за самостійну українську державу. На відміну від національно-демократичної ідеології, що розвивалася у фарватері російського революційного руху і набула національних ознак під час Лютневої революції, український монархізм формувався в умовах поразки українських національно-визвольних змагань. І. Лисяк-Рудницький констатував той парадоксальний факт, що з чотирьох основних напрямів політичної думки (народництво, консерватизм, націо­налізм і комунізм) саме консерватизм, «найслабший і найменше підтримуваний у масах, зробив найбільший інтелектуальний внесок протягом нинішнього століття»548. Цей напрям був пов’язаний з іменами відомого історика, політика, мислителя В’ячеслава Липинського — ідеолога українського консервативного руху та гетьмана Павла Скоропадського — творця Української Держави.

Після втрати української державності В. Липинський не зупиняв пошуків щодо шляхів її відновлення. Одним із важливих аспектів його діяльності стало розроблення ним теоретичних підвалин українського державотворення. В. Липинський створив концепцію класократичної трудової монархії, яка протягом 20—30-х років ХХ ст. поширюється в колах української еміграції в Західній Європі, Канаді, США, Латинській Америці й на західноукраїнських землях. Народжені в перед­революційний час ідеї українського монархізму знаходять практичне втілення в українському гетьманському русі, ідеологом, творцем і лідером якого він був протягом 1920—1931 рр.

Аналізуючи причини поразки національно-визвольних змагань, В. Липинський однією з основних уважав відсутність чіткої концепції побудови держави, а також брак єдності між українськими провідниками. Останнє, на його думку, могло знову стати на перешкоді відродження української державності в нових більш сприятливих для України політичних умовах. Спершись значною мірою на практичний досвід Української Держави гетьмана П. Скоропадського, В. Липинський розробив теорію трудової класократичної монархії в Україні. Дослідження національно-державних традицій інституту гетьманства підводить його до висновку, що саме спадкова (дідична) монархія, до якої наприкінці свого життя прагнув Б. Хмельницький, має стати найбільш вдалою формою державного устрою в Україні549.

Серед політичного розмаїття української еміграції не припинялися пошуки лідерів, які могли б суттєво вплинути