Читати книгу - "З Елеанор Оліфант усе гаразд"

шлунку, я з’їла трохи печива, тому зараз у колі бракувало кількох сходинок. Дуже погано.

Реймонд тримав в одній руці картонну коробку з ручками, а в другій — величезний випуклий пластиковий пакет. Захеканий, він обережно поклав обидва пакунки в коридорі, не запитуючи про це, і почав скидати куртку, сопучи, ніби морська свинка, яку викинуло на берег. Куріння вбиває.

Він передав мені куртку, і якусь мить я на неї дивилася, перш ніж збагнула, що мені треба її повісити. Я не мала для неї відповідного місця, тому згорнула її якомога охайніше й поклала в куті коридору. Реймонд чомусь мав незадоволений вигляд, хоча куртка не була дорогою.

Я провела його у вітальню і запропонувала чай. Він здавався доволі збудженим.

— Мабуть, пізніше. Спершу я хочу розповісти тобі про сюрприз, Елеанор, — сказав він.

Я сіла.

— Розповідай, — промовила я, підбадьорюючи себе. Мій досвід сюрпризів обмежений і не дуже позитивний.

Він захопив коробку до вітальні й поставив її на підлогу.

— Зараз, зараз я все зроблю. Моя мама буде щасливою. Я просто подумав… ну…

Він обережно відкрив кришку, а я мимохіть відсунулася назад.

— Годі тобі, люба, — сказав він м’яким, муркотливим голосом, якого я ніколи не чула раніше. — Не бійся…

Він запхав руку в коробку та дістав звідти найгладкішу кішку, яку я будь-коли бачила. Теоретично вона мала бути вугільно-чорною, навіть її носик і вушка, але щільне хутро мало пропалини. Реймонд притискав кішку до грудей, шепочучи ніжності на вушко. Ця істота була геть не в захваті.

— То що скажеш? — запитав він.

Я поглянула в зелені котячі очі, а кішка — на мене. Я підійшла ближче, і Реймонд спробував передати її мені. Він трохи незграбно передавав тваринку, намагаючись перемістити її тушку зі своїх рук у мої, і зрештою справу було зроблено. Я тримала кішку, ніби дитину, пригортаючи її до грудей, і чула, ні, відчувала її глибоке, мелодійне муркотіння. А ще це її тепло! Я сховала обличчя в тому, що залишилося від її хутра, і відчула, як вона повернула до мене свою голову, коли обережно принюхалася до мого чола.

Нарешті я підвела погляд. Реймонд тим часом розпаковував пакет, у якому були одноразовий лоток для котячого туалету, м’яка подушка та невелика коробка з кормом. Кицька почала вовтузитись у моїх руках, а потім стрибнула на килим, важко гупнувши. Вона попрямувала до лотка, сіла в нього та почала голосно робити свою справу, прикипівши до мене очима. Випорожнившись, вона ліниво загребла сліди задніми лапами, розкидаючи наповнювач для туалету по свіжовимитій підлозі.

Жінка, яка знала, чого хоче, і зневажала принципи ввічливого суспільства. Ми з нею подружимось.

* * *

Реймонд відмовився від запропонованого печива, і від чаю також. Він хотів пива чи кави, але в мене не було нічого такого. Турбота про гостей була значно складнішим завданням, ніж я думала. Зрештою, він погодився на склянку води, якої навіть не пив. Реймонд розповів, що Дезі, один з його сусідів по квартирі, знайшов цю кицьку вчора ввечері на задньому дворі його будинку. Хтось запхав її в металевий бак для сміття та підпалив його — Дезі почув крики, коли Реймонд повертався додому з роботи. Я підвелася й побігла до ванної, щоб виблювати рожеві вафлі. Реймонд обережно постукав у двері, але я закричала, щоб він дав мені спокій. Коли я повернулася, вони з кицькою сиділи на дивані, окремо. Я сіла в крісло навпроти, і вони уважно почали дивитися на мене.

— Хто ж таке робить, Реймонде? — промовила я, нарешті опанувавши себе.

Вони з кицькою мали засмучений вигляд.

— Хворі покидьки, — похитав головою Реймонд. — Дезі приніс її додому, і ми переконалися, що з нею все гаразд. У нього алергія на котів, тому ми не могли залишити її в себе. Я хотів віднести її до центру захисту кішок або запитати, чи мама не схоче ще одну, але потім… не знаю, я подумав, що вона може стати приємною компанією для тебе, Елеанор. Тільки скажи, якщо ти проти. Домашні улюбленці — серйозна справа та велика відповідальність…

Це було непросто. З одного боку, я не могла заперечувати, що кицька мені сподобалася. Вона, безсумнівно, мала нахабний, заснований на пропалинах шарм та байдужість, що здатна розтопити лід у серці. Можна сказати, що ця кішка була прагматичною. І водночас це була вразлива істота, що потребувала догляду. Тобто хтось мав її пестити час від часу. Я годилася для цього завдання?

Я пригадала зустрічі в психолога, про те, як ми говорили, що мислити треба раціонально, визначаючи хибні моделі поведінки, і вчитись хоробрості, аби вчинити інакше. «Годі тобі, Елеанор, — сказала я собі. — Будь хороброю. Зараз не так, як раніше, навіть близько. Вона кішка, а ти доросла жінка. Ти більш ніж здатна це зробити».

— Я візьму на себе відповідальність догляду, Реймонде, — твердо мовила я. — Ця істота отримає належне піклування.

— Упевнений, що так і буде, — усміхнувся він. — Вона вже почувається як вдома, їй тут затишно.

Кішка розтягнулася на диванних подушках, наміряючись заснути, хоча одне вухо час від часу сіпалося, стежачи за розмовою.

— Як ти її назвеш? — запитав він.

Замислившись над цим, я схилила голову набік.

Реймонд підвівся.

— Я збігаю вниз на перекур, двері зачиню, — сказав він.

— Не видихай дим у мої вікна! — закричала я йому.

За десять хвилин, коли він повернувся, я сказала, що назву кішку Глен.

— Глен? Та це ж хлопчаче ім’я, — засміявся він.

Я замислилася про всі ті знаки застереження та порожні пляшки.

— Це на честь старого друга, — сказала я.

* * *

Наступного ранку я прокинулася і з’ясувала, що Глен лежить поряд — голова на подушці, а тіло під ковдрою, точнісінько як людина. Її величезні зелені очі витріщалися на мене, ніби вона хотіла, щоб я прокидалася. Вона пішла за мною в кухню, а я налила їй трохи води, на яку вона не звернула уваги, і насипала трохи корму, який вона швидко заковтнула й одразу ж виблювала на підлогу. Я обернулася, щоб дістати з-під раковини ганчірку, аби все прибрати, але помітила, що вона їсть своє блювотиння.

— Гарна дівчинка, Глен, — промовила я. Кицька виявилася невимогливою.

Реймонд приніс необхідний мінімум речей, щоб вона могла переночувати, тому, доки вона дрімала на пуховій ковдрі, я потай вислизнула з квартири та сіла на автобус до торгового комплексу, де був великий магазин з товарами для домашніх улюбленців. Я купила їй більше, зручніше ліжко, лоток для туалету з дашком, щоб відокремити