Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

не було тоді на Тіронії.

— Авжеж, Наталія, вас там не було. Це сталось давно, ще за часів Смути. Проте ми, тіронійці, добре пам’ятаємо ту різанину… — імперський комісар дивився тепер на клонку, як на отруйну комаху. — Наталія, зізнайтеся, це ж ви посвятили Бургу в священні бійці-смертники?

— Зізнаюсь. Ритуал здійснила я.

— Самі чи разом із Лідою Унно?

— Намісниця побажала бути присутньою при ритуалі ніргом-расідан[66].

— З якою метою?

— Такі речі її збуджували.

— Збуджували? І більше ніяких мотивацій?

— Я не знаю.

— Навіщо Унно наказала вбити Тену Ферфакс?

— Тена відмовилась спати з нею.

— І тільки? У вас, Наталія, як я бачу, все суще зводиться до сексу. По-вашому, Ліда Унно, донька сенатора і герцога Корвін-Кларта, наказала Бурзі вбити офіцера, доньку головного судді флоту лише за те, що дівчина відмовилась лягти з нею в ліжко? Нісенітниця.

— Так сказала намісниця. Про інше мені невідомо.

— Ви були коханкою намісниці?

— Так.

— Тоді вона мала б детальніше розповідати вам про мотивації своїх вчинків. Інтим, наскільки я знаю, заохочує до відвертості.

— До відвертості? — чуттєві губи Наталії скривились у гіркій посмішці. — Намісниця ставилась до клонів, як до тварин. Навіть гірше. Вона страчувала наложниць за найменші провини. Під настрій, наче набридлі речі. Вона застрелила Вайолу лише за те, що бідна дівчина голосно засміялась.

— Навіть так… Детектор свідчить, що ви не брешете… Наталія, скажіть, ви жриця?

— Так.

— Висвячена і повноправна жриця?

— Так, я дастуран[67].

— Унно знала про це?

— Знала. Вона називала мене «приреченою».

— Що це означає?

— Згідно з її розпорядженням, усі сповідники клонських релігій підлягали негайному демонтажу. На Нолі за її намісництва демонтували тисячі клонів лише за підозрою у релігійності. Загинули наші найвищі дастури.

— Але ж вас вона не стратила.

— Я вміла їй догодити. Розповісти, як саме?

— У тому немає потреби. Краще розкажіть, у чому полягає суть вчення «Близького Повернення»?

— Це довго пояснювати.

— А я нікуди не поспішаю.

— Наша віра вчить, що природнонароджені спотворили головні принципи життя. Вони відмовились від законів природи і придумали нові неправедні закони для захисту власного свавілля. Вони довірились техніці й занедбали свої тілесні ресурси. Вони знехтували дарами Вищого духу і призначили себе богами. Вони залишили колиску людства — Землю — напризволяще і не знайшли у космосі нового справжнього дому. Вони забули про правило рівноваги і наразились на ненависть усіх живих істот Всесвіту. Між ними немає ані поваги, ані згоди, і тому вони підкоряються найбільш жорстокому і сильному. Вони створили Імперію, яка є машиною здійснення зла. Вони знищують тубільну фауну на інших планетах. Вони наче вірус, який безперервно мутує і безперервно слабне. Єдине корисне, що вони зробили — створили клонів. Хоча вони їх створили не заради добра, але боги вміють обертати зло на користь Всесвітові. Клони кращі й приємніші богам за природнонароджених. За нами майбутнє. Так обіцяли боги.

— Ви бачили тих богів?

— Я ні, але верховні жерці спілкуються з богами.

— Й що це за боги?

— Ті, які пішли, але повернуться. Першим із богів прийде Спаситель.

— Вони представники іншої розумної раси?

— Вони боги.

— Боги мають руки і ноги? Ходять? Розмовляють?

— Звісно.

— А як вони виглядають?

— Як ми з вами.

— А якого кольору у них очі?

— Очі? — здивувалась Наталія. — Це мені невідомо. У нашому святому переданні про божі очі не йдеться.

— Дарма. Ті ваші жерці чогось недопрацювали… — Марков відчув настійне бажання випити правдивої тіронійської горілки. Й не двісті грамів, а цілу пляшку.

«Боги, спасителі, духи… — тоскно подумав він. — Великий Космосе, про що ми тут теревенимо?!»

— Сір, я хочу попросити вас… — клонка поблідла, і це зробило її ще вродливішою.

— Що?

— У нас із Джу буде дитина.

— Мене поінформували. Ви на шостому тижні вагітності.

— Коли мене демонтують, сір, нехай вони залишать дитину жити.

— Я обіцяю вам, Наталія. Вашу дитину залишать жити.

— Дякую, сір.

— Нема за що. Маю до вас ще питання.

— Запитуйте, сір.

— Ви бачили колекцію мечів намісниці?

— Бачила, сір. Клинкова зброя висить в її спальні.

— А в неї був родовий меч?

— Не розумію, сір.

— Меч сім’ї Корвінів-Клартів, який передається від батьків до дітей.

— Я ніколи не чула про такий меч, сір. Хоча у колекції були старовинні мечі. Намісниця казала, що колекцію почав збирати ще її прапрадід.

— А шабля Бурги була з тієї колекції?

— Так, сір.

— Що ви про неї знаєте?

— Про Бургу?

— Про шаблю.

— Нічого, сір. Шабля висіла у спальні намісниці. На стіні. Просто так висіла, не у вітрині. Перед нашим відльотом на Кідронію намісниця зняла її зі стіни і віддала Бурзі.

— А Бургу ви добре знали?

— Я, сір, бачила багато поєдинків між клонами. І наживо, і в TVC. Намісниця захоплювалась бойовими мистецтвами. Вона не пропустила жодного із тих двобоїв, де билася Бурга. Та серед клонів вважалась дуже сильним бійцем. І не лише вважалась. Бурга майже завжди перемагала. Вона постійно відточувала свою майстерність. Її, окрім мистецтва бою, майже нічого не цікавило. Вона мешкала у бійцівській школі, там, де й тренувалась. Цю школу фінансувала намісниця. Я туди не ходила і з Бургою спілкувалась рідко. Лише під час змагань і в кімнатах намісниці.

— А хто знав її краще за вас?

— Вікторія. Намісниця позичала її Бурзі.

— Позичала?

— Бурзі, сір, подобались вродливі дівчата. Вона, як на мене, була більше чоловіком, аніж жінкою. Намісниця час від часу робила їй подарунки. Позичала на кілька днів або тижнів своїх наложниць. Найчастіше — після перемог у двобоях, коли вигравала великі гроші. Вікторія казала мені, що намісниця заробила лише на Бурзі кілька мільйонів. А в неї, окрім Бурги, були ще клони-бійці. Сильні бійці. І дівчата, і хлопці.

— А у вас, Наталія, ніколи не виникало бажання вбити намісницю?

— Виникало.

— І чому ж ви її не вбили?

— Ви її не знали, сір. Вона була такою хитрою… Неймовірно хитрою і сильною. Вона могла читати думки, передбачати майбутнє. В ній жила страшна і могутня істота, що вийшла з глибин Темряви. В неї вселився гурсадруз[68]. Він би відразу відчув мій намір…

— На сьогодні достатньо, — бажання випити стало майже нестримним, і Марков вирішив припинити допит. — Відведіть арештовану, — кивнув він охоронцям.

Сьогоднішні слідчі дії імперський комісар визнав невдалими. У тіронійця виникло стійке відчуття, що він іде не тим слідом. Що у своїх пошуках він пройшов повз щось важливе. Можливо навіть, повз найважливіше.

18

Лабіринт Анволі,

планета Фаренго (9КВ97:2),

система зірки Таліс.

9 юна 417 року Ери Відновлення.

«Я правильно зрозумів