Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

вас, Преподобна Тарасваті? — перепитав здивований Вольск. — Ящери знають, де шукати гніздо?»

«Це знання рептилоїдам принесла не наша експедиція, а простий технік з Аврелії, який за власною ініціативою дослідив властивості плазмоїду, випущеного тамтешнім ксеноморфом».

«Цуа! Отакої… — у Вольска було таке відчуття, наче його штовхнули і він балансує над краєм прірви, відчайдушно намагаючись не впасти. — А мені, Преподобна, можна буде дізнатись, який стосунок той плазмоїд і той ксеноморф, не кажучи вже про дивовижного авреліанського техніка, мають до наших пошуків ґирга-реплікатора?»

«У твоєму розумі, Алексе, зараз переважає образа людини, у якої відібрали право назвати відкриття своїм іменем. Дитяча образа. Раджу тобі піднести свій розум над символами примітивної конкуренції. Повір мені, у Пантеоні нашої раси знайдеться місце і для тебе, і для того техніка. Ми всі повинні радіти спільній перемозі, яку дві розумні раси здобули над володарями древнього арсеналу».

«Дякую за пораду, Преподобна. І за „Пантеон“ також… Так що там із плазмоїдом?»

«Ти був колись на Аврелії?»

«Ні, лише на авреліанській орбіті. На їхніх карантинних базах зустрічаються вродливі стюардеси».

«Поблизу північного полюса Аврелії знаходиться великий метеоритний кратер…»

«Знаю, цирком Мефістофеля називається».

«Цілком правильно. У тому кратері замешкала дивна енергетична аномалія…» — голос Тарасваті у голові Вольска раптом замовк. Немов жриця прислухалась до чогось, чутного лише їй.

Мисленнєве мовчання затягнулось на довгі хвилини.

Вольск не наважився перервати німотний діалог Знаючих. Його погляд знову помандрував до порожнього п’єдесталу в центрі кімнати.

«Преподобна Р’аавал хоче нам допомогти, — перервала телепатичне мовчання Тарасваті. — Вона зробить те, чого я не вмію робити. Вона зараз тобі покаже і дасть розуміння».

Не встиг Вольск задати якогось дурного питання, як кімната щезла у сірому вихорі, який народився десь у його свідомості, розкрутився в ціле торнадо і стер навколишню реальність.

Тепер він опинився наче у космосі, й перед його очима палала жовтогаряча зірка з пурпуровими кошлатими пасмами над її полярними зонами. Зображення супроводжувало знання. Вольск знав, що кошлата зірка — Мійтра, сонце планети Аврелії. Раптом десь на межі зображення виник швидкий об’єкт. Він наближався, й за мить техноархеолог зрозумів, що бачить невеликий астероїд. Кутастий, оброслий білими (водяними) і синюватими (метановими) крижаними «бляшками», небесний приблуда рухався в бік жовтувато-блакитного планетного диска.

«Аврелія», — підказала Вольскові оператор його видіння.

Зіткнення спричинило справжню катастрофу.

Астероїд увійшов до атмосфери Аврелії на освітленому боці під гострим кутом і ледь не пройшов повз планету. Проте, чи то щільна авреліанська атмосфера пригальмувала космічну каменюку, чи то незнані сили скоректували її траєкторію, але астероїд таки торкнувся поверхні Аврелії за чверть напівдуги периметру від її полюсу. В місці зіткнення на мить спалахнуло сліпучо-біле полум’я, а потім атмосферою розійшлось жовто-чорне коло піропластичної хвилі з попелу, пилу, пари і розпечених газів. За собою гіперзвукова хвиля залишала темно-коричневу мертву поверхню. Навколо місця зіткнення виросло ще одне коло — гранітно-базальтовий перстень розпечених до червоного світіння гір. Той «цирк», якому через дві тисячі століть після катастрофи першопрохідці-земляни дали ім’я біса, що спокушав гетевського доктора Фауста.

«Це зіткнення стало фатальним для планети, — повідомив оператор видіння. — Астероїд був незвичайним. Він не просто знищив первісну біосферу Аврелії, не лише викарбував на її поверхні рану-кратер, але й утворив у районі свого падіння просторово-часову червоточину, зсув вимірності простору, так званий Екуур. Такі червоточини притягують „чорні діри“, і в космогонічній перспективі Аврелія, разом із всією системою Мійтри, приречена на поглинання „чорною дірою“ GALE559».

Картинка змінилась. Тепер Вольск наче стояв на поверхні Аврелії поблизу Мефістофеля. Навколо, під лілуватим, ледь захмареним небом, розкинулась неозора гірчично-сіра рівнина. Повз техноархеолога неквапно прокрокував строкато розфарбований чорними, жовтими, червоними смугами і плямами ксеноморф, подібний на величезного земного скорпіона. Побачивши іншу істоту — блискучого, наче вкритого темним металом, ківсяка-багатоніжку, «скорпіон» войовничо задер хвіст і надув на своїй голові яскраво-червону — наче налиту кров’ю — кулю. В ній спалахнуло сангінове сяйво, а потім навколо кулі з’явилось кільце-тор, склубочене із світлоносної холодної плазми. Плазмовий тор розкрутився, зіскочив з кулі, наче перстень з натертого милом пальця, огорнувся мерехтливою сферою розпеченого повітря і попрямував до багатоніжки. Та спробувала заритись у землю, але не встигла. Срібляста сфера з тріщанням зіткнулась із багатоніжкою. Панцером ківсяка пробігли блакитні блискавки, а сфера здулась і виблякла. «Скорпіон» переможно закрутив хвостом і рушив до паралізованої здобичі.

«Ти щойно бачив хиже створіння, яке ваші вчені називають Adelma polaria bipunctata, або ж „двокрапковою адельмою“. Вона єдина серед відомих у Всесвіті істот спроможна активувати високоенергетичні плазмоїди. Ми вважаємо, що саме Екуур є первинним джерелом енергії для такої унікальної зброї. Принаймні, на планетах, де немає Екуур, не знайдені істоти, що спроможні синтезувати стабільні згущення енергії потужністю у кілька мегаелектронвольт і керувати ними. Але це ще не все. Хтось створив біоробота, подібного до адельми, для проведення ініціацій, замаскованих під напад ксеноморфа».

Видіння знову трансформувалось. Тепер Вольск стояв на будівельному майданчику під високим склепінням космодромного ангара. Навколо рухались монтажні агрегати. Він побачив двох молодих дівчат — рудоволоса керувала роботом, а темношкіра чорнявка дивилась на склепіння, де кібернетичні апарати монтували тальферну ферму. Потім з-під монтажної платформи вистрибнула істота, котра скидалась на адельму, але була габаритнішою й темніше забарвленою. В неї, замість інжектора-«кулі», з голови стирчали тороки тонких і рухливих «антен». Вольск не второпав, звідки вилетів плазмоїд, але зауважив, що він мав іншу форму, аніж у справжньої адельми. Ця кульова блискавка нагадувала модель газової планети, оточеної широкими золотистими кільцями.

Плазмоїд рухався до смаглявої, але руда несподівано кинулась навперейми блискавці й підставила під її удар шматок облицювальної плити. Плазмоїд вибухнув, дівчина впала.

«Та дівчина, яка захистила свою подругу від плазмоїда — рідна сестра Хепі Махоніко на ім’я Пела. З її братом ти був знайомий, — нагадав техноархеологові оператор сну. — Хепі знищили охоронні системи Храму при вході до Зали Життя на твоїх очах. За Пелою Махоніко, як за потенційним агентом володарів древнього арсеналу, слідкувала група агентів вашої контррозвідки. Пильно слідкували, відстежуючи усі зміни фізичних та парафізичних параметрів навколо неї. Це, врешті-решт, дало результати. Один із техніків виявив незвичні характеристики плазмоїда, що вразив Пелу, і зрозумів, що це зовсім не та кульова блискавка, яка слугує зброєю авреліанським хижакам. Що тут мало місце, як у вас кажуть, проникнення. Всі здобуті дані про цей випадок ваші лідери передали керуючій ієрархії Ґ’орми. Й мудро зробили. Адже ми майже відразу встановили, що енергетичний профіль зафіксованої на Аврелії псевдоблискавки разюче подібний до енергетичного профілю тих порталів, через