Читати книгу - "Дванадцять стільців"

і потягли не дуже швидко над самою лінією прибою. У тому місці, де дорога межувала з масивами, панотця Федора обливало солоними бризками. Одбиті масивами від берега, хвилі обертались на гейзери, піднімались до неба і повільно спадали.

Поштовхи і вибухи прибою гарячили збентежений дух панотця Федора. Коні, борючись з вітром, повільно наближались до Махінджаурі. Куди сягало око, скрізь свистіли й здималися каламутні зелені води. До самого Батума тріпалась біла піна прибою, наче подолок нижньої спідниці, що вибилася з-під плаття неохайної дамочки.

— Стій! — закричав раптом панотець Федір візникові. — Стій, мусульманине!

І він, тремтячи і спотикаючись, почав вивантажувати стільці на пустельний берег. Байдужий аджарець дістав своїх п'ять карбованців, стьобнув по конях і поїхав. А панотець Федір, переконавшись, що навколо нікого нема, стяг стільці з урвища на невеликий, сухий іще кусок пляжу і витяг сокирку.

З хвилину його мучив сумнів — він не знав, з якого стільця почати. Потім, наче сновида, підійшов до третього стільця і люто ударив сокирою по спинці. Стілець перекинувся, не зазнавши ніякої шкоди.

— Ага! — крикнув панотець Федір. — Я т-тобі дам!

І він кинувся на стілець, як на живу тварину. Вмить стілець був посічений на капусту. Панотець Федір не чув ударів сокири об дерево, об репс і об пружини. У могутньому реві шторму глухли, немов у повсті, всі сторонні звуки.

— Ага! Ага! Ага! — примовляв панотець Федір, рубаючи з плеча.

Стільці, виходили з ладу один по одному. Звіряча лють панотця Федора дедалі зростала. Зростав і шторм. Деякі хвилі добирались до самісіньких ніг панотця Федора.

Від Батума до Сінопа стояв великий шум. Море скаженіло і зривало свій шал на кожному суденці. Пароплав «Ленін», курячись двома своїми трубами і важко осідаючи на корму, підходив до Новоросійська. Шторм крутився в Чорному морі, викидаючи тисячотонні вали на береги Трапезунда, Ялти, Одеси і Констанци. За тишею Босфору і Дарданелл гриміло Середземне море. За Гібралтарською протокою бився об Європу Атлантичний океан. Сердита вода оперізувала земну кулю.

А на батумському березі стояв панотець Федір і, обливаючись потом, рубав останній стілець. За хвилину все було скінчено. Розпач огорнув панотця Федора. Кинувши остовпілий погляд на накидану ним гору ніжок, спинок і пружин, він одступив. Вода схопила його за ноги. Він рвонувся наперед і, змоклий, кинувся на шосе. Велика хвиля гримнулася в те місце, де тільки-но стояв панотець Федір і, ринувши назад, потягла з собою весь покалічений гарнітур генеральші Попової. Панотець Федір уже не бачив цього. Він брів по шосе, зігнувшись і притискаючи до грудей мокрий кулак.

Він увійшов у Батум засліплий, нічого навколо не бачачи. Становище його було найжахливіше. За п'ять тисяч кілометрів від дому, з двадцятьма карбованцями в кишені, доїхати до рідного міста було абсолютно неможливо.

Панотець Федір проминув турецький базар, на якому ідеальним шепотом радили йому купити пудру Коті, шовкові панчохи і необандеролений сухумський тютюн, поплентавсь до вокзалу і загубився в юрмі носіїв.

Розділ XXXVIII

Під хмарами

Через три дні після угоди концесіонерів з монтером Мечниковим театр Колумба виїхав залізницею через Махачкала і Баку. Усі ці три дні концесіонери, не вдовольнившись розшивом на Машуку двох стільців, ждали від Мечникова третього, останнього з колумбівських стільців. Але монтер, змучений нарзаном, обернув усі двадцять карбованців на купівлю звичайної горілки і дійшов такого стану, що його держали під замком у бутафорській.

— От вам і Кислі води! — заявив Остап, дізнавшись про від'їзд театру. — Суча лапа цей монтер! Май після цього діло з теапрацівниками.

Остап став далеко метушливіший, ніж досі. Шанси на розшук скарбів збільшились без міри.

— Потрібні гроші на подорож до Владикавказа, — сказав Остап. — Звідти ми поїдемо в Тифліс автомобілем по Воєнно-Грузинській дорозі. Чарівні краєвиди! Чудовий пейзаж! Чудесне гірське повітря! І в фіналі — сто п'ятдесят тисяч карбованців нуль нуль копійок. Є сенс продовжувати засідання.

Але виїхати з Мінеральних Вод не так уже й легко. Вороб'янінов показав себе бездарним залізничним зайцем, і що спроби його сісти в поїзд кінчилися безрезультатно, довелось йому виступити біля «Квітника» в ролі колишнього попечителя навчальної округи. Це мало вельми малий успіх. Два карбованці за дванадцять годин важкої і принизливої роботи. Сума, проте, достатня на проїзд до Владиказказа.

У Беслані Остапа, що їхав без квитка, зігнали з поїзда, і великий комбінатор нахабно біг за поїздом верстви три, погрожуючи ні в чім неповинному Іполитові Матвійовичу кулаком.

Після цього Остапові пощастило скочити на приступку поїзда, що повільно підтягався до Кавказького хребта. З цієї позиції Остап з цікавістю поглядав на розгорнуту перед ним панораму Кавказького гірського пасма.

Була четверта година ранку. Гірські верховини засяяли темно-рожевим сонячним світлом. Гори не сподобались Остапові.

— Занадто багато шику, — сказав він. — Дика краса. Фантазія ідіота. Нікчемна річ.

Біля владикавказького вокзалу приїжджих дожидав великий одкритий автобус Закавтопромторгу, і ласкаві люди говорили:

— Хто поїде Воєнно-Грузинською дорогою, тих у місто веземо безкоштовно.

— Куди ж ви, Кисо, — сказав Остап. — Нам в автобус. Нехай везуть нас безкоштовно.

Підвезений автобусом до контори Закавтопромторгу, Остап, однак, не поспішав записатись на місце в машині. Жваво розмовляючи з Іполитом Матвійовичем, він милувався підперезаною хмарами Столовою горою і, вважаючи, що гора справді подібна до столу, поквапно пішов геть.

У Владикавказі довелося просидіти кілька днів. Але всі спроби дістати гроші на проїзд Воєнно-Грузинською дорогою або зовсім не давали наслідків, або давали кошти, яких вистачало лише для денного прожитку. Спроба брати з громадян гривеники не вдалася. Кавказький хребет був такий високий і видний, що брати за показ його гроші не було ніякої змоги. Його було видно мало не звідусіль. А інших красот у Владикавказі не було. Що ж до Тереку, то протікав він повз «Трека», за вхід куди гроші брало місто без допомоги Остапа. Збирання милостині, що його вчинив Іполит Матвійович, дало за два дні тринадцять копійок.

— Годі, — сказав Остап, — вихід один: іти до Тифліса пішки. За п'ять днів ми пройдемо двісті верстов. Нічого, папаня, чарівні гірські краєвиди, свіже повітря!.. Потрібні гроші на хліб та любительську ковбасу. Можете додати до свого лексикону кілька італійських фраз, це вже як собі хочете, але надвечір ви повинні назбирати щонайменше два карбованці! Обідати сьогодні не доведеться, дорогий товаришу. Ой леле! Кепські шанси…

На світанку концесіонери перейшли місток через Терек, обійшли казарми і заглибились у зелену долину, по якій ішла Воєнно-Грузинська дорога.

— Нам пощастило, Кисо, — сказав Остап, — вночі падав дощ, і нам не доведеться ковтати пилюку. Дихайте, предводителю, чистим повітрям. Співайте.