Читати книгу - "Хранителі"

Нахиливши голову і згрупувавшись, він з оглушливим тріском і дзенькотом вилетів назовні й покотився по задньому двору, всіяному будівельним сміттям. Гострі уламки брусків та шматки бетону боляче ввіп’ялися в ноги та ребра. Кен піднявся, повернувся обличчям до будинку і розрядив усю обойму в розбите вікно на випадок, якщо вбивця хотів переслідувати його.

У нічній темряві він не побачив, щоб убивця гнався за ним.

Розуміючи, що навряд чи він вцілив у нападника, Кен не став гаяти часу. Оббігши довкола будинку, він вискочив на головну вулицю. Йому треба було добратися до патрульної машини, де були рація і помпова гвинтівка.

3

В середу та четвер — другого і третього червня — Трейвіс, Нора й Ейнштейн старанно шукали спосіб спілкування між собою. В процесі цих пошуків вони ледь не почали гризти меблі у відчаї. Але у Нори вистачило терпцю на всіх. Коли нарешті у п’ятницю 4 червня, вже перед самим заходом сонця, вони таки домоглися успіху, то Нора була менш здивована, ніж Трейвіс чи Ейнштейн.

Вони придбали сорок журналів — від «Тайм» та «Лайф» до «МакКоллз» і «Редбук» — та п’ятдесят книг, присвячених мистецтву взагалі й фотомистецтву зокрема, і принесли їх у вітальню орендованого Трейвісом будинку, де було достатньо місця, щоб розкласти все це добро на підлозі. Задля зручності вони поклали поряд подушки.

Ейнштейн із цікавістю спостерігав за їхньою підготовкою.

Сівши на підлогу і спершись на диван, обшитий штучною шкірою, Нора взяла ретривера за голову і, подивившись йому в очі, ледве не торкаючись своїм носом його носа, промовила:

— Ейнштейне, послухай. Ми хочемо все про тебе дізнатися: звідки ти, чому ти розумніший за звичайного пса і чого так злякався у лісі, коли Трейвіс знайшов тебе; чому ти вночі дивишся у вікно, наче боїшся чогось. Та й багато чого іншого нас цікавить. Але ж ти не можеш говорити, правда? Не можеш. І, наскільки ми знаємо, ти не вмієш читати. Тому нам доведеться спілкуватися картинками.

Трейвіс сидів біля Нори і побачив, що пес навіть не ворухнув вухами і взагалі ніяк не поворухнувся. Він сидів, опустивши хвіст, але, здавалося, не лише розумів, що говорила Нора, а й дуже розхвилювався через експеримент.

«Цікаво, наскільки він розуміє сказане і чи не надто я переборщую з тим, що стосується його розумових здібностей?» — подумав Трейвіс.

У людей є природне бажання надавати своїм улюбленцям антропоморфних рис, щоби приписувати їм людські почуття та наміри, яких насправді нема. Що ж до Ейнштейна, у нього справді був видатний розум, тому Трейвіс і міг спокуситися, щоб вбачати глибокий сенс у будь-яких дрібницях, навіть коли пес просто чхнув.

— Ми будемо роздивлятися всі картинки, шукаючи ті, які тебе зацікавлять. Це допоможе нам зрозуміти, хто ти і звідки прибув. Щоразу, коли ти побачиш картинку, яка допоможе нам відповісти на ці запитання, ти повинен якимось чином привернути нашу увагу до таких речей — гавкнути, чи покласти на неї лапу, чи помахати хвостом.

— Маячня, — сказав Трейвіс.

— Ти розумієш мене, Ейнштейне? — запитала Нора.

Ретривер тихо гавкнув.

— Не спрацює, — промовив Трейвіс.

— Спрацює, — наполягала Нора. — Він не вміє розмовляти, писати, але він може показувати нам різні речі. Якщо він покаже нам із десяток картинок, ми не одразу зрозуміємо, що це значить і як це пов’язано з його походженням. Але з часом ми зв’яжемо все воєдино і зрозуміємо, що він хоче нам сказати.

Нора досі міцно тримала ретривера за голову. Він глянув на Трейвіса і знову гавкнув.

— Готовий? — запитала Нора Ейнштейна.

Пес знову перевів погляд на Нору і помахав хвостом.

— Добре, — промовила Нора, відпустивши ретривера. — Почнемо.

З середи по п’ятницю по декілька годин на день вони гортали десятки журналів, показуючи Ейнштейну різні картинки — людей, дерева, квіти, собак та інших тварин, машини, вулиці міст та сіл, автомобілі, кораблі, літаки, їжу, рекламу різних виробів, — і при цьому сподівалися, що якийсь із цих предметів зацікавить його. Проблема в тому, що його багато що цікавило. Він гавкав, тицяв на картинки лапами, нюхав їх або махав хвостом у ста випадках із тисячі. Його вибір був настільки широкий, що Трейвіс не зміг вибудувати жодного логічного ланцюжка чи асоціації.

Ейнштейн заворожено дивився на рекламу автомобілів, де машину помістили в залізну клітку, проводячи аналогію між її потужністю та силою тигра. Незрозуміло, що його зацікавило більше — машина чи тигр. Він також звернув увагу на реклами комп’ютерів, собачого корму «Альпо» та «Пуріна доґ чоу», портативного стереопрогравача для касет та картинки у книжках, зокрема на метеликів, папугу, самотнього чоловіка в тюремній камері, чотирьох молодиків, що грали смугастим пляжним м’ячем, Міккі Мауса, скрипку, чоловіка на тренажері та багато іншого. Ейнштейна дратували світлини золотистого ретривера, схожого на нього, а ще його дуже розхвилювало зображення кокер-спаніеля. Але, на подив, він не цікавився іншими видами собак.

Якимось загадковим чином він найсильніше відреагував на світлину в журнальній статті, де анонсувався фільм від «20th Century Fox» про потойбічних істот — привидів, полстергейстів, демонів з пекла. Його схвилювала світлина пекельного створіння з величезними щелепами, гострими іклами й очима, що світилися, як ліхтарі. Істота була не страшніша за подібних в інших фільмах, проте увагу Ейнштейна привернув лише цей демон.

Ретривер почав гавкати на світлину. Він згорнувся за диваном і визирав з-за нього, так наче істота з журналу мала от-от ожити і погнатися за ним. Відтак він знову загавкав, почав вити, і його довелося вмовляти підійти до журналу. Вдруге побачивши демона,