Читати книгу - "Хованки з хижаком, Ендрю Мейн"

штаті Кларк орудував ще до того, та не здивуюся, якщо на десять-двадцять років він кудись виїжджав.

Скориставшись антропологічною програмою для реконструювання рис обличчя зі структури кісток, я створив дорослу версію обличчя Кларка, а тоді порівняв її з поліційними знімками, які знайшов у мережі. Після цього я переглянув тисячі можливих збігів і відкинув ті, що мали родинні зв’язки, які можна простежити.

Таким чином я звузив пошук до менш ніж двохсот людей. Щоб перебрати їх, я проглянув рапорти про арешти та злочини, які вони скоїли, і довірився інтуїції.

Лишилося з десяток варіантів, але жоден із них не здавався мені підхожим. Я знав, що науковий підхід тут мало чим допоможе, та підозрював, що Кларк може бути надто розумним і уважним, аби дати себе спіймати на таких дрібницях, як крадіжка в магазині чи торгівля метом із машини. Однак, враховуючи його потяг до жорстокості, цілком імовірно, що його могли заарештувати, коли він таки втратив над собою контроль, тож я продовжував шукати.

Коли пошуки за такою схемою так і не дали результатів, я спробував думати нестандартно. Останні дві години я зачаровано спостерігав за цією фіолетовою стрічкою активності, яку виокремила МААТ.

Дивлячись, як під’їжджають фури, я вирішив переглянути маршрути далекобійників, що збігалися б із місцями вбивств. Жодного збігу.

Є ще одна проблема — МААТ неабияк наполягає на тому, що місця полювання Кларк обирає залежно від доступності жертв. Це свідчить про те, що він підлаштовує свій маршрут під жертв, що було б украй складно, якби він мусив рухатись прописаним маршрутом. Я би помітив скупчення вбивств навколо певних дат, та їх нема.

Відчуття жаху зростає з кожним разом, як я заходжу в глухий кут. Я порпаюся в безлічі відкритих баз даних, до яких маю доступ. Заплатив за десятки довідкових перевірок, та цього просто недостатньо. Якби я мав ресурси на рівні ФБР та необмежені повноваження, можливо, мені б пощастило більше.

А може, й ні. Може, я б усе одно рухався неправильним шляхом.

Я натрапив на кілька непоганих зачіпок, які вселяли надію, та вони швидко обірвалися.

Зайшовши до туалету на заправці, я вперше усвідомив, що там стоять автомати з продажу презервативів та жувальних гумок. Я бачив такі по всьому штату.

Я помчав назад до свого номера поглянути, чи немає тут зв’язку гадаючи, що, можливо, Кларк займається їх обслуговуванням, та знову піймав облизня. Згідно з МААТ, така ймовірність не вища, ніж імовірність того, що Кларк просто випадкова людина, яка їздить убивати далеко від дому.

Це очевидно. Я певен. Я просто не можу знайти зв’язок. Спробую зробити кілька припущень і поглянути, чи не видасть мені МААТ чогось такого, що явно впадатиме в очі.

Кларк якось знайомиться зі своїми жертвами. Він бачить їх, знає їхні маршрути. Має можливість спостерігати й чекати, доки вони стануть вразливими.

Я вводжу ці фактори в МААТ, конвертуючи їх у код. Знайомство з жертвами означає, що, можливо, більшість із них він бачив більше ніж один раз. Те, що йому відомий їхній уклад життя, значить, що він у курсі їхніх робочих та соціальних зв’язків.

Параметр вразливості потрібно задавати для пошуку ситуацій, коли він міг лишатися з ними на самоті по роботі — наприклад, як таксист чи листоноша.

За частку секунди МААТ з високою ймовірністю видає припущення, що жахає мене. За таких критеріїв Кларк, найімовірніше, патрульний на шосе.

Розділ 74

Перевірка реальності

Це чудова теорія, яка багато чого пояснила б. Та все ж працює вона лише в обмеженій реальності, яку я запрограмував у МААТ. Кларку зараз має бути під шістдесят років. На дорогах штату Монтана немає настільки старих патрульних.

Він може бути старшим співробітником правоохоронних органів, та це малоймовірно. Не думаю, що він би ризикував перевіркою минулого, яка на такій посаді обов’язкова. Та я не відкидаю цей варіант повністю, лише переводжу його до категорії можливих.

У чотирьох стінах я поволі починаю божеволіти, тож вирішую проїхатись. Виїжджати на дорогу може бути ризиковано. Власне, як і полювати на серійного вбивцю.

* * *

Щось у підсвідомості мені підказує, що варто почати шукати там, де все це почалося. Я розвертаюся й прямую до округу Філмаунт, де було вбито Джуніпер.

Це останнє місце, де я можу уявити Кларка. Він був там у ніч смерті Джуніпер.

Щось їх двох звело. Він кілька днів за нею стежив? Чи напав імпульсивно?

Я прямую в ніч і оцінюю інші схеми, що їх створила МААТ, коли я додав відомих серійних убивць. При цьому виплив надзвичайно очевидний факт, який я мав би врахувати раніше.

МААТ помітила три чіткі схеми вбивств. Один із типів був схильний діяти широкомасштабно — як-от Тед Банді, який убивав по всій країні. Він часто переїжджав із одного міста до іншого. Втім, Банді іноді лишався в одному місці надто довго і привертав увагу — аж настільки, що таки потрапив під арешт, але втік і продовжив убивати.

Перекотиполя, такі як Банді, не надто обачні. Вони лише сподіваються, що не втраплять за ґрати, перш ніж змінять місце проживання.

Кларк не перекотиполе. Протягом багатьох років він повертається до одних і тих самих місць. Осідлі вбивці здатні на таке, тільки лишаючись невидимими. Це хтось із громади, кого б ви ніколи не запідозрили, і частіше за все їхніми жертвами стають декласовані елементи: повії, наркозалежні, безхатченки.

Справді плідні вбивці лишаються на одному місці й полюють лише на один тип людей, як-от повії, або ж уміють ретельно приховувати свої злочини.

Джеффрі Дамер жив у бідному районі, і його жертвами були переважно молоді гомосексуали, що жили окремо від своїх родин.

Понад двадцять років «Безжальний Сплюх», лос-анджелеський серійний убивця Лонні Девід Франклін-молодший, убивав переважно чорношкірих наркозалежних повій.

Джон Вейн Ґейсі зламав цей шаблон, полюючи на жертв із різних соціоекономічних верств. Деякими з цих жертв ставали молоді люди, що працювали в його будівельній компанії, інші були геями, яких він підбирав на авто і привозив до себе додому вбивати.

І «Безжального Сплюха», і Джона Вейна Ґейсі добре знали у їхніх спільнотах, що парадоксальним чином сприяло їх невидимості. Навіть коли люди почали зникати або ж коли їх викрадали, іноді буквально на порозі їхніх будинків, — ці двоє лишалися поза підозрою.

Усі ці випадки дещо об’єднує — убивцями виявлялися люди, які до того вже мали справу з поліцією. Банді зупиняли безліч разів. Поліція повернула одну з жертв, лаоського підлітка, до