Читати книгу - "Хованки з хижаком, Ендрю Мейн"

квартири Джеффрі Дамера, не бажаючи втручатися, як їм здалося, у сварку двох коханців. Батьки однієї з жертв Ґейсі викликали поліцію понад сотню разів, умовляючи розслідувати зникнення їхнього сина і пов’язуючи його з Ґейсі. Розслідування ніхто не провів. Трьома роками пізніше хлопчика знайшли — разом із тілами двадцяти семи інших жертв — під будинком Ґейсі.

Дуже ймовірно, що Кларк уже спілкувався з поліцією або як свідок, або як підозрюваний, якого зрештою відпустили.

Враховуючи, що ніхто навіть не здогадувався про існування серійного вбивці у Монтані, можливо, батьки однієї зі зниклих дівчат вказували на Кларка, але їх проігнорували.

Я щось пропускаю...

Щось важливе.

Я маю повернутися до основ.

Коли гадали, що Джуніпер убила людина, ще до тієї маячні про ведмедя, було двоє підозрюваних: я і механік, Брайсон.

Нас обох із легкістю відпустили. Я знаю, чому так сталося у моєму випадку, та як щодо Брайсона?

Він мав залізне алібі? Чи поліція просто не приділила цій версії належної уваги?

Брайсон здавався більш ніж підхожим кандидатом. Пригадую, йому далеко за п’ятдесят, близько до віку Кларка.

Це вже занадто. Я звертаю на першому ж повороті й заїжджаю на стоянку закинутої заправки, за десять миль від округу Філмаунт.

Переглянувши облікову документацію автомайстерні Брайсона, я знаходжу його повне ім’я. Філіп Джозеф Брайсон. За біографічною довідкою, він володіє майстернею вже двадцять років. Одружений вдруге, і в Міссулі живе його мати. Має також двох сестер.

Дідько. Якби ж то.

Він не може бути Кларком.

Це не значить, що він не може бути тим самим убивцею, та якщо це так, то все, що привело мене до Лейн та машин, втрачає значення.

Машини.

Кляті машини...

Машина Джуніпер стояла на ремонті в автомайстерні Брайсона. Тому вона й прогулювалася лісом.

Господи.

Убивця Джуніпер не зустрічав її у місті, не бачив, як вона просто йшла дорогою.

Він бачив її машину у Брайсона.

Він знав, що вона у скрутному становищі.

Джуніпер говорила з ним. Можливо, він навіть знайомий із Брайсоном.

Машини на фермі Лейн... чому вони досі такі важливі?

ТРЯСЦЯ.

Тепер я розумію всю схему!

Я знаю, що таке Кларк. Він усюди. Він невидимий. Він може робити те, що робить, у всіх на очах, і ні в кого навіть задня думка не закрадеться.

Господи, я маю попередити Джилліан і Ґаса.

Розділ 75

Переслідувач

У всіх кімнатах будинку Джилліан горить світло, та слухавку вона не бере. Я намагався також зателефонувати Ґасу, та у відповідь почув лише голосову пошту. Я силкуюся переконати себе, що це тільки тому, що вони не знають мого лівого номеру. Молюся, щоб це було так.

Я ледь не зателефонував 911, аби попередити поліцію, та вчасно зупинився, коли зрозумів, що, скоріше за все, вони відправлять патрульну машину. А якщо Кларк стежить за будинком і побачить її, він може щось запідозрити.

У найкращому разі поліція кілька годин покружляє навколо й поспостерігає за будинком Джилліан, та якщо він захоче дістатися до неї, дістанеться. Окрім того, я не знаю, наскільки можна довіряти Вітмаєру.

Мене лякає те, що поліціянти можуть бути особисто знайомі з Джошуа Лі Кларком і висміють моє припущення, навіть не поглянувши на докази. Аби впевнитись, що на нього звернуть увагу, я маю зробити так, щоб його ім’я було у всіх на слуху, надавши цьому якнайбільшого розголосу. Та спершу слід пересвідчитись, що Джилліан і Ґас у безпеці. Це дуже ризикована авантюра.

Я паркуюся за квартал від її будинку на дві спальні, що розташований через дорогу від якоїсь оббитої деревом будівлі. Оце мене й лякає. Така людина, як Кларк, може, мов снайпер, засісти там із рушницею, і ніхто ніколи його не знайде.

На вулиці тихо. Машина Джилліан припаркована на доріжці. Крім неї, автомобілів на вулиці немає.

Дивлячись на ліс, я нервуюся. Боюся, що Кларк може бути там, спостерігати. Тому наважуюся на довгий обхід і підходжу до будинку Джилліан ззаду зрізавши шлях через подвір’я сусідів та її задній двір.

На цій частині вулиці також тихо. Десь вдалечині гавкає пес, та навколо ні душі.

Весь будинок яскраво освітлений. Я присідаю за кущем біля купи дров і якусь мить вглядаюся, очікуючи побачити, чи Джилліан там. Світло на ґанку увімкнене, як і на кухні та в їдальні.

Минає ще п’ять хвилин без жодного руху в будинку, і я телефоную їй знову.

П’ять гудків, потім вмикається голосова пошта.

Лайно.

Я збираюся набрати Джилліан ще раз, та зупиняюся, коли бачу сповіщення від одного зі своїх комп’ютерних скриптів.

ЕКСТРЕНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ:

РОЗБІЖНОСТІ У СПРАВІ ПРО ГАДАНЕ САМОГУБСТВО

і. Не так скоро! Я проглядаю статтю. Неназвана особа з поліційного управління Гелени повідомляє, що підтвердити мою особу не можуть через «розбіжності під час судово-медичної експертизи».

Трясця.

Він знає.

Я ще раз телефоную Джилліан. Цього разу я стишую гучність динаміка і слухаю.

Через подвір’я чути, як у будинку дзвонить її телефон.

Чому вона не відповідає?

Я більше не можу чекати.

Біжу на задній ґанок, і засвічується рухочутливий ліхтар.

Діставшись до розсувних дверей, я притискаюся обличчям до скла й зазираю всередину. Спальні звідси не видно, та в цій частині будинку нікого нема.

Я намагаюся відчинити двері, та вони замкнені. Хочу постукати, але боюся, що звук може дати Кларку зрозуміти, що я тут.

Я перелажу через поруччя ґанку й підходжу до стіни будинку. Завіси запнуті, та світло у кімнаті ввімкнене. Я підповзаю під вікно її спальні та притискаюся вухом до холодного скла.

Здається, я чую її голос.

Підіймаю руку, щоб тихенько постукати, та завмираю від тріску, що лунає праворуч із лісу.

Там хтось є.

Я притуляюся до стіни й роздивляюся тіні, шукаючи джерело звуку. Все, що я бачу — це темрява.

Якщо вийду, Кларк мене помітить. Якщо будинок у нього на мушці, він грохне мене швидше, ніж я встигну щось зрозуміти.

Я дістаю з кишені телефон і повзу, прикриваючи світло екрану курткою, і через це геть нічого не бачу.

Ще раз намагаюся зателефонувати Джилліан.

Її телефон дзвенить усього за кілька футів. Після третього гудка вона бере слухавку.

— Алло?

— Джилліан! Це я!

— Тео!

Мені чути її голос крізь вікно.

— Слухай уважно. Ти в небезпеці.

У мене за спиною щось рухається. Все ще засліплений світлом екрана свого телефона, я бачу лише віддалений ліхтар У дворі.

— Ані руш, — каже голос з-поміж тіней.

Я тягнуся по