Читати книгу - "Легковажна наречена, Аліна Амор"

Глава 22. У якій таємне стає явним

Райан не став перевтілюватися, тільки злегка схилив голову перед графинею та кузиною, немов вклоняючись, після чого полетів, залишивши моїх родичок збентеженими. 

Ще дорогою до галявини він сказав, що прийшов тільки щоб відвезти мене до замку графа. Розслідування, арешти, допити та збір доказів були в самому розпалі. Але пообіцяв, що найближчими днями постарається відвідати мене і розповість новини.

Дракон полетів, а я залишився з Амалією та Корделією. Нова сукня не залишилася непоміченою і тітка з кузиною засипали питаннями, але я мовчала, посилаючись на те, що мені заборонили розповідати про те, що сталося. Райан не сказав, яка версія вважається офіційною і що саме знають мої родички. Це і врятувало від незручної розмови, тому що я ніяк не могла вигадати пристойне пояснення як я опинилася вночі без сукні та наодинці з нареченим.

Тітка наказала подати пізню вечерю і у відповідь на її слова, мій шлунок стиснувся болючим спазмом. Солодке тістечко з чаєм у будинку нареченого не вгамували голод, а швидше тільки розпалили його. Тож, дочекавшись трапези, я стримувалась щосили, щоб не накинутися на їжу як дикий звір.

Ближче до кінця вечері до замку повернувся граф та приєднався до нас.

Коли він сів за стіл, графиня не стримала нетерпіння:

- Філіпе, ти нарешті розкажеш, що трапилось? Нам ніхто нічого не каже, ми вже звелись і не знаємо, що думати!

- Так, розкажу, - кивнув маг, - тому я власне й прийшов.

Він сумно зітхнув:

- Сьогодні було розкрито змову, мета якої – підірвати магічні сили Мірадейї. Змовники спробували викрасти Евелін…

Тут йому довелося замовкнути, бо тітка з кузиною дружно ахнули, і подивилися на мене круглими від здивування очима.

Він тим часом продовжив:

- Я дякую нашим світлим богам що Евелін не постраждала. Але це дозволило знайти місце проведення обряду темному богу Орісу. Там же були виявлені змовники та незаперечні докази їхнього зв'язку з таємною агентурою Ферідена. За звинуваченням у державній зраді затримано графа П'єра де Ґріонн та його синів – Алана та Крістіана.

- Крістіан звинувачується у державній зраді? – недовірливо перепитала Корделія, насупивши брови.

- Так, - коротко відповів дядько.

- Ні, ні, ні! - істерично закричала кузина, нервово замахавши руками, - Це не може бути правдою!

- Але це правда, люба, - тихо, але вагомо промовив граф.

Амалію ця новина теж вразила, тітка прикрила рот долонею і здивовано кліпала очима.

По щоках Корделії покотилися сльози, вона закрила обличчя руками, і, схлипуючи, вибігла з їдальні.

Графиня спохватилася їй у слід:

- Доню, куди ти?

Та кузина вже втекла.

- Я поговорю з нею, - стривожено сказала Амалія, підводячись з-за столу.

Ступивши кілька кроків, вона обернулася та зауважила:

- Але, все ж таки, Філіпе, я погоджусь з Корделією. Крістіан не міг так вчинити!

Ми з дядьком провели її спантеличеними поглядами. І як уже повелося за цей божевільний вечір, не фільтруючи, що говорю, я видала:

- Схоже, Крістіан зачарував усіх жінок у цьому домі!

Ну правда, забрався немов хитрий лис у курник і переполошив тут усіх…

Граф перевів на мене здивований погляд і повільно промовив:

- А знаєш, можливо ти маєш рацію... - сказав він з таким виглядом, наче його осяяло. Тут же підвівся і вийшов. Маг навіть не доїв свою вечерю.

Я залишилася в їдальні одна.

І як це все розуміти?

 

У гордій самоті та повній тиші я спокійно поїла і піднялася до себе.

Здається, з цією змовою все більш-менш зрозуміло, днями дізнаюся деталі. У всякому разі, Райан обіцяв розповісти.

Мені ж треба заспокоїти розхитані нерви, відпочити, почитати книжки та насолоджуватись морем і теплим сонечком. Бо з усіма цими переживаннями навіть міцна психіка не витримає.

Тому, повернувшись до себе, я лягла в ліжко, накрилася ковдрою і зустріч з подушкою одразу закінчилося глибоким безтурботним сном. А вранці я прокинулася з гарним настроєм та радісною посмішкою.

Снідали ми нашою не дружною жіночою компанією, бо Філіпа не було. Корделія сиділа смурна, бліда і опухла від сліз. Мені навіть стало її шкода. Це ж треба так закохатися у свої вісімнадцять років! І так невдало… Хоча, враховуючи що з себе представляє Крістіан, могло бути і гірше.

Амалія тривожно поглядала на дочку, але мовчала, побоюючись викликати новий вибух емоцій та сліз.

А після сніданку я попрямувала до бібліотеки, де мене і знайшов слуга дядька. Сказав, що граф хоче поговорити і провів до його кабінету.

Філіп сидів у своєму кріслі і напружено дивився у вікно. Він хмурився і глибокі зморшки прорізали його чоло.

Коли я увійшла, граф глянув на мене новим, незвичним та колючим поглядом. Немов бачив наскрізь. Всередині одразу похололо. Передчуття було вкрай неприємним, і якщо описати його одним словом, то це буде – «тікай!».

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍