Читати книгу - "Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало"

25 (3)

Пити, сидячи на гілках нехай величезного, але дерева — те іще задоволення. Навіть якщо ти богиня. Ну, чи одразу дві богині, котрі на цей раз були в людській подобі. Сова стала темноокою, темнокосою і мініатюрною дівчиною, котра час від часу дивакувато посміхалася і в цілому мала замріяний вигляд. Ворона, як не дивно, стала високою і худою блондинкою, можливо граційною, як і належить матері світлої половини ельфів, але на дереві воно помітно не було. І пили ці пташки не що-небудь, а яблучне вино з додаванням кориці і дівочих сліз. Саме цей напій останнім принесли в храм Варади. Чому хтось вирішив, що дівочі сльози мають неодмінно бути в напої, вона не зрозуміла. Але вино буле смачне і про цей компонент вона ельфійській богині не сказала.

Трохи збоку прямо в повітрі висіло велике дзеркало. Але замість того, щоб відображати дерево і дівчат, воно показувало затишну кав’ярню за одним зі столиків котрої сиділи Дарка і Лялянівель. Вона пила заспокійливий чай на травах і з медом. Він каву з лимоном, медом і чорним перцем. І як на нього подивилася дівчина-подавальниця, коли він те замовив, треба було бачити.

Ельф щось тихо говорив дружині. Вона старанно посміхалася, хоча, судячи з вигляду, чай не допомагав і насправді їй хотілося кочергу і на когось накричати. Подавальниці по черзі витріщалися на дивну парочку, одна ледь не впала, прибираючи і так чистий столик. Інших відвідувачів на щастя там не було, а то б іще й вони витріщалися.

— Так скільки ти цією справою вже займаєшся? — повторила те питання богиня ельфів, на яке богиня блазнів вже один раз не відповіла. Проігнорувала його і все.

Варада хмикнула і похитала головою. Потім прикрила очі і нарешті заговорила:

— Це ви в нас любите щоб усе було швидко і відразу. Наказувати любите. І тому у вас майже завжди виходить якась дурня, як з тим весіллям, яке у дуже довгу війну вилилося.

Ворона виразно підняла брову, але нічого не сказала, випила ще трохи вина.

— А я в ці ігри не граюся. Нецікаві вони, — знизала плечима сова і теж вина випила. — Я ж бачу прийдешнє, як і ви, але не лінуюся передивитися не лише найімовірніші варіанти, а ще багато і багато інших поки не знайду той, що мені насправді подобається. І тоді я шукаю людей, потрібних і непотрібних, тих, що штовхають і тих, хто робить. І я не наказую, я тихо шепочу, підказую, іноді підштовхую їх одне до одного. А рішення вони приймають самі. Частіше те, яке мені потрібно. Якщо ні, починаю все заново з іншими людьми. Чи не людьми. Це довгий шлях, завжди довгий, але дуже цікавий.

— Твої обрані завжди якусь дурню роблять, — незадоволено сказала ворона.

— То так здається. Ні, роблять, насправді. Робити дурню теж цікаво. Але ти подивись у що ця дурня врешті решт виростає.

Ельфійська богиня дуже виразно хмикнула, але сперечатися не стала.

— І різні любителі сили і ритуалів до мене не чіпляються, — задумливо додала богиня блазнів. — Бо я богиня дурнів, а вони сильні і величні, їм і боги такі ж потрібні. А герої з дарованою силою… ви ж давно зрозуміли, що то ще більша дурість, ніж те ельфійське весілля. Відчувають вони, що то чуже і занадто сильно бояться втратити. З цього і починаються проблеми, які в багатьох випадках перетворюють героя на злодія. Краще щоб той герой зі своєю силою народився, сам вчився її тримати, сам обирав шлях. Тут теж може вирости злодій, але не в таких масштабах, як ті, що з божественною силою.

Ворона знову хмикнула і запила цей великодумний звук вином.

— А іще у дівчини вже є вчитель, який знає, як її вчити. А вона потім своїх дітей вчити буде.

— У цього вчителя приступи маразму, він ледь ходить і плутає вчорашнє з завтрашнім, — не витримала ельфійська богиня.

В дзеркалі Дарка з сумнівом нюхала каву чоловіка. А він загадково посміхався і обіцяв якісь невідомі цукерки. І зараз з першого погляду навряд би навіть самі ельфи змогли сказати світлий він, чи темний. Скоріше щось середнє і дуже гармонічне. На диво гармонічне.

— Люди старіють, нажаль, — сумно посміхнулася богиня блазнів. — Але повчити він встигне і я йому допоможу з маразмом боротися. Це було найпростіше і найлогічніше рішення. Його Дихана була майже такою, як мають народитися діти у цієї пари. Але прийшла у світ зарано. І недобру хворобу успадкувала, яка її рідні не дає дожити до глибокої старості. Зате в неї були друзі…

— Почекай! — зачепилася за слово сказане вже не вперше. — Діти? Ти ж казала про одного сина!

— Ну, казала. Син повинен бути, можна навіть трохи вплинути, щоб все потрібне зібралося в ньому. Але це не означає, що не буде інших дітей. Хто їм завадить? Молоді, здорові і робити тих дітей не проти.

— Так, — видихнула богиня ельфів, розуміючи, що розпитувати цю авантюристку насправді марна справа. Все одно не скаже і четверті потрібного. — Значить ти перемогла.

— Не перемогла. Рішення вони ще не прийняли. Не вибрали остаточно. І все може статися по різному, навіть так, що ніяких дітей не буде. Дуже рано ще говорити про перемогу.

Богині дружно подивились в дзеркало, майже синхронно похитали головами і випили вина.

А Дарка все-таки обережно відпила з чашки Лялянівеля і завмерла, прислухаючись до відчуттів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍