Читати книгу - "Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало"

Тиша — вона підозріла

Наступний тиждень на диво був тихим і спокійним. Навіть Нетин ні звідки не з’являвся і нічого не хотів. Дарці прислали розклад походів на шкільний полігон і вона чесно туди ходила. Декілька раз навіть приходив дід Вайярен, точніше майстер Вайярен, котрий виявився колишнім учителем школи і взагалі великим магом, хоча більшою частиною теоретиком. Мабуть від нього відступали хвороби, він набирався десь енергії і згадував, що доля нарешті підкинула йому таку жадану ученицю,  котру він хотів вчити з іншою своєю ученицею, але та, нажаль не дожила до цього моменту. Вчив дід Вайярен дивно. Він з інтересом слідкував за тим, як Дарка створює то занадто багато вогню, то вітру, то води і про щось шепотівся з Лялянівелем. А потім взагалі приніс десяток мідних кілець і запропонував дівчині їх зарядити. Мовляв, це амулети таку. Розряжені. Але коли Дарка одне з кілець випадково розплавила, зовсім не засмутився, а підняв вгору палець і видав:

— Бачиш, завжди ріка. Потрібно вчити не виплескувати, як з відра. А тихенько тягнутися, а потім ще тихіше наповню вати. Може їй ту тварюку морську показати? У котрої ніг багато. І вона їх ось так цікаво розтягує.

Про відро Дарці здається вже хтось казав. Можливо навіть Лялянівель і вона не образилася. А тварюку показали. Дід домовився і ельф повів свою дружину в гості до справжнього аристократа. У нього в оранжереї стояв здоровенний акваріум. Але плавали в ньому не модні золотаві рибки з гарними хвостами, а негарні тварюки з тих, яких часто зображають на картинах різні любителі катастроф. Тільки у них на картинах ці тварюки більші за кораблі і саме вони ті кораблі на морське дно затягують. А тут були досить малі, моторошно повзали на дні, перебираючи щупальцями, які уміли досить далеко витягувати і вкорочувати, або взагалі збирати ледь не в вузол. А іще в них були великі очі.

Тварини Дарці не сподобалися, але те як вони розтягували свої щупальця вона запам’ятала. Правда не сильно зрозуміла, навіщо воно потрібне. І навіщо Вайярен вручив розмальвану квадратиками чорну дощечку і жменю маленьких білих камінчиків не зрозуміла. Точніше, не зрозуміла навіщо їх рухати з квадратика в квадратик за допомогою магії. Спочатку лише один, коли стане виходити, взяти ще один, потім ще один…

Загадкові люди маги.

Дійсно загадкові. А іще наполегливі, тому що запрошувати Дарку в незрозуміло які школи вони не перестали, навіть після того, як одного такого запрошуючого вона випадково в море закинула. Досить далеко. Ну, неможна зненацька вискакувати перед знервованою дівчиною і тицяти їй майже в лице палицею, на кінці якої висять два пташиних крила. Не потоп і добре. А те, що палицю море забрало, а вона була рарітетна і взагалі артефакт, причому божественний, так це вже його проблеми. Міцніше потрібно було той артефакт тримати, або до руки прив’язувати.

Але найдивніше було, що кудись пропала Марха. Чомусь в те, що вона нарешті передумала рятувати Лялянівеля, зовсім не вірилось. Навіть після того, як служниці розбовкали про голого ельфа з камінцем і його ревниву дружину, котра навіть дивитися не дає, от зараза, да? Не той у Мархи характер, щоб визнати власну дурість і відступитися. І справа вже навіть не в ельфі, справа в дурості, визнавати котру не хочеться.

Лиш би з викрадачами темноельфійських павуків не зв’язалася дурепа. Сестру Дарці все-таки біло шкода. Настільки, що захотілося знайти Нетина і попросити врятувати дурепу прямо зараз, якщо таки зв’язалася. Але ця думка промайнула і зникла, через те, що Дарці нарешті вдалося полити квітку в горщику, а не втопити її. За допомогою магії полити, за що Лялянівель отримав міцні обійми, трохи подумав і вирішив повертатися додому. А там знайшлися справи цікавіщі за дурнувату сестру.

В цілому тиша була якась підозріла і Дарці воно не подобалося.

Мамина крамниця стала в три рази популярніша, ніж була, але скандалів там чомусь не траплялося. Навіть ті дві купчихи за амулети зроблені Лялянівелем не побилися. Хоча дивилися одна на одну так, наче теж були магами і намагалися призвати вогонь, щоб спалити суперницю. А мама цій ситуації навіть зраділа і наказала зятю не робити своїх магічних прикрас занадто багато. Бо обезціняться. А ось коли приходять, бачать, що вибору великого немає, зате бажаючі отримати цяцьку є, от тоді навіть дуже завишену ціну оплатить. І так їм і треба. В кінці кінців той же очікавач дощу і відгонювач комарів можна купити майже будь де. Але вони ж хочуть ельфійське. А ось серйозні амулети краще продавати в серйозних амулетних магазинах, а не в крамниці для дівчаток, жінок і бабусь.

Лялянівель з цим погодився, але поки що йому було не до пошуку серйозної крамниці і серйозні амулети він робив тільки для дружини, щоб випадково когось не вбила своєю занадто сильною магією.

Дарка навіть почала сподіватися, що власники тих серйозних магазинів самі Лялянівеля знайдуть — майстер-ельф все-таки. Але і вони не поспішали. Мабуть не хотіли переривати підозрілу тишу. Через що вона здавалася ще підозрілішою.

І закінчилася ця тиша так, як і повинна була — неприємною несподіванкою. Ні, якби Дарка біла трохи дурнішою, якби не була знайома з Нетином і не бачила як допитують Хінка, вона могла на рахунок тієї записочки помилитися. І, можливо, навіть трохи зрадіти. Бо написана вона була хитро і розумно, говорилося в ній про майбутнє, а зараз пропонували допомогу і віру в її таланти.

— Ось зараза, — сказала Дарка, подивилася на відкрите вікно, через яке ця записочка, мабуть і залетіла, на цей раз без допомоги камінців. Просто залетіла собі, як пташка і гарно лягла поруч з чашкою з пахучим трав’яним збором, який мабуть залишив Лялянівель, у котрого сьогодні були заняття на його полігоні. — Співробітників вони шукають. Знайомитися пропонують. І самі підійдуть, головне, щоб я не лякалася. Зараза.

Дарка би цю записочку обов’язково показала і чоловікові, і Нетину, і тому ельфу-дізнавачу, і навіть вчителям в школі. Але вона взяла і осипалася мілким попелом, який легеньким вітерцем витягнуло в вікно. Тому дівчина посиділа трохи, старанно запам’ятовуючи записку. Написала її копію в своєму записничку. Замалювала букви, у яких були трохи дивні, нестандартні хвостики. А потім ще й лініями позначила як були написані строки. І вирішила нікуди сьогодні не ходити. Почекати Лялянівеля і спитати, що це таке може бути.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍