Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

Одягнувшись в костюм, я подзвонив до ресторану, щоб перевірити готовність нашого замовлення. Переконавшись, що воно прибуде за графіком, я спокійно видихнув і присів на диван. Та не встигнув й оком мигнути, як поруч зі мною опинилася Маріса. Зручно вмостившись в мене на колінах, вона задерла голову і поглядала на мене своїми сумними оченятами, спонукаючи приділити їй краплину уваги.

— Ох, вже ці жінки!.. — протягнув з посмішкою на губах, почухавши собаку за вушком. — Вони просто мотузки з мене в’ють в цьому домі.

Проте вже за мить, я був змушений пересадити собаку на диван. Тому що на весь будинок пролунав звук дверного дзвінка. З цікавістю поглянувши на годинник, я пішов відчиняти двері. Дорогою намагався вгадати, котрі із гостей прибули до нас першими. Майже завжди то був або Макс, або мої батьки. Втім, зустрівшись із поглядом знайомих очей, я здивовано підняв брови. Цього разу реальність перевершила усі мої  можливі припущення.

— Добрий день, — спокійно звернувся до своїх тестя та тещі, що стояли на порозі будинку й насторожено дивилися на мене.

— Можна увійти? — запитала Лілія, нервово стягнувши легкий шалик із шиї, наче він заважав їй дихати.

Стримано кивнувши у відповідь, я схрестився із мовчазним поглядом Юрія, але одразу ж мигцем глянув на подарунковий пакет, який чоловік міцно стискав в руках. Відступивши на крок, я пропустив Мілениних батьків всередину і запропонував їм пройти у вітальню. З усіх сил переконуючи себе, що вчинив правильно, впустивши цих людей у наш дім. 

— Мілена вдома? — спокійно звернувся до мене Юрій, першим не витримавши напруженої тиші.

— Вона в кімнаті. Одягається до приходу гостей.

— Зрозуміло, — в словах та діях тестя читалося суцільне напруження. Він був схожий на один оголений дріт. Здавалося, що варто лише торкнутися до нього пальцем і він миттєво пропалить усе навколо.

— Ви знаєте, що вона вагітна? — запитав прямо, уважно спостерігаючи за реакцією Мілениних батьків.

— Так. Ми бачили її фото в соцмережі, — на одному подиху вимовила Лілія і торкнулася кутиків очей, намагаючись зупинити непрохані сльози.

— Тоді, сподіваюся, ви розумієте, що їй не можна нервуватися? — запитав найважливіше, що було на цю мить. Я досі очікував від Юрія або Лілії чого завгодно. 

— Це навіть не обговорюється, — голосно вимовив чоловік, кивнувши головою. І тільки після його відповіді, я зміг трохи видихнути із полегшенням.

Навіть не збираючись підганяти кохану, я терпляче чекав коли вона спуститься вниз. Водночас запропонувавши своїм гостям присісти на диван і випити чого-небудь. Я дуже сподівався хоча б трохи розрядити напружену обстановку. Та не встиг навіть дійти до кухні, як знову пролунав дзвінок. З наскоку обійнявши мене, мама відразу ж пройшла всередину і почала крутити головою на всі боки. Вочевидь, шукаючи очима іменинницю.

— Де наша зірочка? — в рідному голосі лунали лагідні нотки. І я щиро тішився, що мама усім серцем обожнювала мою дружину.

— Невдовзі спуститься. 

Потиснувши татові руку, я провів своїх батьків у вітальню і познайомив їх з Юрієм та Лілією. А потім поглянув на сходи й зустрівся з розгубленим поглядом Мілени, яка з острахом спостерігала за нами. Поклавши одну руку на свій животик, іншою вона міцно трималася за поручень і не наважувалася спускатися.

— Мілено! — Юрій миттєво схопився на ноги, помітивши доньку, але я зупинив його й кинувся до своєї дружини.

Обхопивши обличчя коханої руками, я прошепотів, що все буде добре. Довірливо заглядаючи мені в очі, Мілена вклала свою долоню в мою і дозволила провести її вниз. Але, зупинившись за кілька кроків від батька, вона знову застигла на місці й не наважувалася йти далі. В цю ж мить Юрій пішов їй назустріч і обійняв доньку, поцілувавши в щоку. 

— Пробач мені, — він тихенько промовив їй на вушко. Ледь помітно кивнувши, Мілена обережно обійняла батька у відповідь. А потім не поспішаючи підійшла до матері й легенько пригорнулась до неї.

— Яка зворушлива зустріч! Як добре, що ви нарешті повернулися зі своєї дипломатичної місії! Та ще й встигли на день народження Міленки! — із захватом вигукнула моя мама, навіть не здогадуючись про справжній стан речей. Адже всі ці роки ми розповідали батькам казочку, що Юрій та Лілія живуть за кордоном, і не мають змоги повернутися в Україну через серйозні зобов'язання, пов'язані з державною посадою. Ба більше, ми навіть кілька разів збрехали, що їздили до них в гості аби відвести будь-які сумніви від нашої розповіді. 

Дочекавшись своєї черги, моя мама загорнула свою любу невістку в обійми та вручила їй подарунок. Ну а згодом до привітань приєднався і мій тато. Зустрівши усіх гостей, ми зібралися за широким столом і весело святкували день народження мого янгола. Ненароком зловивши погляд її прекрасних очей, я підморгнув коханій. Чомусь був впевнений, що після примирення з її батьками, ми нарешті зможемо скинути важкий тягар минулого. 

Через швидку втомлюваність Мілени, ми вирішили не затягувати святкування допізна. Тож о дев'ятій вечора молодь поїхала ночувати до готелю, а в будинку залишилися лише наші батьки. Побажавши усім доброї ночі, Мілена піднялася нагору, а її тато в цей час запросив мене на терасу, щоб спокійно поговорити наодинці.

— Я не пишаюся тим своїм вчинком, — відразу ж вимовив чоловік, щойно за нами зачинилися двері.