Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

Розділ 26

Минуло три роки…

Мілена

Сонно потираючи очі вранці, першим, що я помітила — був велетенський букет рожевих троянд, що гордовито стояв посеред кімнати та чекав мого пробудження. Розплившись в щасливій посмішці, я вкотре подумала, що мені дістався найкращий у світі чоловік. Швиденько потягнувшись на ліжку, я пішла на пошуки Ярослава. 

— Благаю про ранковий поцілунок, — промуркотіла на вухо коханому, тихенько підкравшись до нього зі спини. В той час поки він чаклував над приготуванням моїх улюблених млинців.

— Доброго ранку, імениннице, — обернувшись, Ярик міцно пригорнув мене і накрив мої вуста своїми. — Ти знайшла свій подарунок?

— Ні, — відповіла розгублено, звівши брови до купи. — А де він?

— Ось, — Ярик вказав пальцем на себе, випромінюючи очима грайливий блиск. — Хіба я не підходжу на його роль?

Весело розсміявшись, я погодилася з коханим, що він був моїм найкращим подарунком на всі часи. Втім, вже за мить чоловік дістав із кишені маленьку оксамитову коробочку і вручив її мені, не приховуючи свого обожнювання в погляді. Заглянувши в середину, я побачила неймовірної краси сережки. І подякувавши коханому за чудовий сюрприз, поцілувала його в губи.

— Як спалося? — запитав Ярослав, розірвавши наш поцілунок, щоб зняти млинці із пательні.

— Не дуже, — я трохи скривилася у відповідь, намагаючись викинути з голови думки про тривожний сон.

— Чому? Тобі щось боліло? 

Чоловік поглянув на мене стурбованим поглядом. А потім підійшов ближче і присівши навпочіпки, погладив мій округлий живіт. 

 — Ти знову не давав матусі спати, бешкетнику? — Ярослав звернувся лагідним голосом до нашого майбутнього малюка, театрально насупивши брови.

— Ні, цієї ночі він поводився добре, — відразу ж розвіяла його побоювання. — Просто мені наснився поганий сон.

— Кошмар про потвор? 

— Та ні… Це були радше уривки спогадів нашого переїзду з Києва, — промовила тихо, відчуваючи як спітніли мої долоні після згадки про той складний період.

Обійнявши мене зі спини, Ярик обережно поклав руки мені на живіт і попросив не думати нічого поганого. Намагаючись прислухатися до нього, я спробувала витіснити нав'язливі думки з голови. Але вони міцно вчепилися в мою свідомість і мов калейдоскоп змінювали одна одну, змушуючи моє серце стискатися.

Той період життя став для нас з Яриком неабияким випробуванням. Не маючи жодної впевненості, що в іншому місті матимемо змогу жити спокійно, ми все ж наважилися покинути столицю і переїхали до Львова. Познайомившись з батьками Ярослава, я мріяла жити недалеко від них. Тому наш вибір впав саме на це місто. Проте ми обоє розуміли, що існувала висока ймовірність того, що будь-якої миті нам доведеться знову все покинути та переїжджати. Проте цього разу — вже за кордон.

В терміновому порядку Ярик продав свою майстерню та квартиру. А я забрала документи з університету й активно пакувала наші речі у валізи. Вже через тиждень ми переїхали в орендоване житло і почали будувати життя на новому місці. Завдяки своїй цілеспрямованості та наполегливості, Ярослав відразу ж знайшов приміщення для відкриття майстерні та почав підбір персоналу. Поринувши в цю справу з головою, через кілька тижнів, він вже почав приймати перших клієнтів. Пропонуючи якісний сервіс за розумну ціну, коханий зміг за досить короткий час досягти чималого успіху. І до кінця наступного року йому вдалося відкрити ще дві філії в інших районах міста. 

Перевівшись до іншого університету, я закінчила своє навчання. А потім, завдяки підтримці чоловіка, відкрила свій невеличкий весільний салон. Підбираючи клієнтам найкращу весільну атрибутику з різних куточків світу, я паралельно займалася пошиттям ексклюзивних суконь ручної роботи й аксесуарів до них. А мої прекрасні помічниці забезпечували своєчасність доставки замовлень. Тож, не зважаючи на попередні негаразди, наші справи впевнено йшли вгору, і вже зовсім скоро ми придбали чудовий двоповерховий будинок за містом. А там і планування народження первістка не забарилося.

Жодного разу за ці три роки я не пожалкувала про одруження з Ярославом. Навпаки, постійно переконувалася, що зробила правильний вибір. Поряд з ним я почувалася безмежно щасливою та коханою. Тому я не втомлювалася подумки дякувати долі за те, що вона подарувала мені зустріч з моїм неймовірним чоловіком. І хоча це здавалося неможливим, відчувала, що з кожним днем я любила Ярослава все більше і більше. 

Щодня, купаючись в турботі та любові, я часто думала про батьків і про те, наскільки вони помилилися у своїх судженнях. Мабуть, глибоко в душі я мріяла про те, щоб колись вони усвідомили свою помилку. Але насправді ж розуміла, що скоріше Сонце впаде на Землю, аніж це станеться. Бували дні, коли мені до поколювання в пальцях не вистачало спілкування з ними, але я не наважувалась свідомо наразити своє щастя на небезпеку. Як би не було гірко, але саме такі асоціації виникали у мене при згадці про батька. 

 

Ярослав

Після обіду Мілена вкотре влаштувала для них з малюком святу тиху годину. Милуючись сплячою красунею, я ледь наважився розбудити її. Адже час готуватися до свята і вже зовсім скоро нам доведеться зустрічати гостей, що поз’їжджаються з усіх усюд. Сьогодні ми очікували, що до нас завітають Інна з сім’єю, Макс з Анжелікою і, звісно ж, мої батьки. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍