Читати книгу - "Пливе човен - води повен, Олег Говда"

— А багато мушкетів і зілля Ворон має?

Тіпун знову помовчав, але відповів:

— Доста... і шкір прикупити на всю виручку хоче...

До цього часу ми вже вибралися з байраку і виявилося, що на рівнині вже не просто сіріє, а світає. І сонце ось-ось покажеться з-за обрію. Загалом, досить, щоб побачити, як насупився ватаг контрабандистів.

— Це погано.

— Чому?

— Та саме тому, що багато зброї, за справжню ціну, в Кизи-Кермені у вас ніхто не купить. З таким товаром треба в Очаків плисти, а то і в Кафу. Значить, Ворону немає резону в мою бухту заходити.

Думка про те, що він не зможе заманити в пастку ворога, сильно засмутила «рибалку», і мені це не сподобалося. З горя, як і від любові, люди схильні робити дурниці і діяти необачно.

— Знаю... мені здається, є спосіб...

Полупуд збився з кроку, а у Семена сіпнулася рука для потиличника, але тюк на моїй спині не дав керманичеві завершити екзекуцію.

— Здоров будь, Безіменний! — посміхнувся Чорнота. — Хочеш щось запропонувати? Кажи. І про ціну не турбуйся. Я пам'ятаю... Послуга за послугу.

— Навіщо Ворон послав Семена в Кизи-Кермен? Тому що не знає, кому можна збути такий... ммм... небезпечний товар. Вірно?

— Ну, так… — кивнув «рибалка». — Це і без тебе зрозуміло. Розумне щось скажи, раз уже рота відкрив... без дозволу.

— Розумне ви самі скажете. Якби Ворон знав потрібних людей в Очакові, став би він взагалі в цю діру заглядати? Чому зачаївся поодаль і вичікує, а не пішов Дніпром просто в Крим?

— Гм... — задумався Чорнота. — А хлопець добре метикує. Побоюється отаман з таким крамом у халепу потрапити. От і шукає, як його тихцем збути. Так... Про це я не подумав. В Очакові портовий митар, дізнавшись про вантаж, навіть говорити з ним не стане. Доповість паші, і той забере все силою. Добре ще, як живими відпустить... Розумно, чорт забирай...

Контрабандист від надлишку емоцій змахнув руками, немов підносив хвалу неба. Решта мовчали, чекали, що він говоритиме далі.

— Ні, не дарма ти, хлопче, в бурсі штани протирав. Приставай до мене! На якого біса тобі біля стерна все життя стирчати з такою світлою головою? Поглянь на свого наставника — голота ходачкова. А це ж найкращий керманич на всьому Дніпровому руслі! У мене будеш, як сир у маслі кататися. Якщо і надалі поради не гірші давати зможеш. Хоч зрідка...

Від такої пропозиції відмовлятися треба аргументовано і тактовно. Навіть незважаючи на те, що вона зроблено жартома... Люди, на кшталт Чорноти, відмов не визнають. І образу пам'ятають довго. Випадок з Вороном кращий приклад. Отаман розбійників, той ще лиходій, але навряд чи він рубає пальці для розваги.

— Дякую. Із превеликим задоволенням... Ось тільки трохи на світ подивлюся і тоді вже осяду тут. Я ж, пане Чорнота, тільки-тільки з бурсацьких стін втік. Дівки живої не те що на сіні не м'яв, голою не бачив.

Олеся тихенько охнула, але її заглушив надсадний кашель Полупуда і голосне чхання Тіпуна.

Чорнота здивовано подивився на обох, потім, мабуть згадав, що в тюках і посміхнувся.

— Правду кажеш... Не можна лоша холостити. Тільки з жеребця, що відгуляв своє, добрий кінь вийде. Хоч під сідло, хоч в хомут.

Потім ступив рвучко і простягнув руку.

— Подобаєшся ти мені... Безіменний. Дай руку... — і коли я простягнув свою, міцно потиснув, аж кісточки захрустіли. — Двічі не кажу... Маєш в мені доброго приятеля. Буде потреба — вали просто в двері. Чим зможу, тим допоможу. Почув? І це від чистого серця. Віддавати не доведеться.

— Дякую, пане Чорнота. Я ще, якщо дозволите, пару своїх міркувань про задум Ворона додам.

— Так, так, говори... — пожвавішав ватаг контрабандистів.

— Продати такий товар важко, але можна, якщо дорого не ломити... Але Ворону не тільки це треба. Я випадково чув, що в Кременці отаманові замовили велику партію волових шкур. І якби хто пообіцяв йому відразу провернути і одне, і друге… Та без зволікань. Щоб в один день або й за ніч обернутися... Думаю, від такої пропозиції отаман ні за що не відмовиться!

— Зух!

Чорнота так від душі ляснув мене по плечу, що як би Полупуд не стояв поруч, звалив би з ніг. Плече миттю задерев'яніло, так що аж рука повисла. Добре, тюк іншою притримував. Що за дурна звичка у людей? Так і норовлять калікою зробити.

— Ні, хлопче. Щоб мені смоли гарячої напитися ще до того, як потраплю в Пекло, якщо про тебе незабаром всюди не почують. Вирішено... Як в місто увійдемо, насамперед відведу я вас до кожум’як. Заодно і сам дізнаюся, скільки у них товару на продаж є. Якщо мало, то поки ви до Ворона повернетеся і назад припливете — підвезу ще...

Зопалу Чорнота, схоже, забув, що отаман розбійників йому зовсім не для ґешефту потрібен.

Втім, звідки мені знати, які саме претензії «рибалка» збирається Ворону пред'явити? Може, вигідна торгівля, якраз все і окупить? Не моє це діло. А ось швидкий і легальний підхід до торговців шкірою — серед яких повинен бути і той самий Ібрагім, якому Ворон віз таємничий ключ — за це спасибі. Може, й справді, колись поквитаємося.