Читати книгу - "В кроці від кохання, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 45

     Емілія.

- Пане шефе! - чутно жіночий голос по той бік дверей кабінету - Можна?

- Зачекай! - вигукує Марк.

     “Всього маленька дрібничка! Я ще й досі сиджу на стільниці його робочого стола!”, - ледве встигла подумати, як миттєво опиняюся ногами на підлозі, скориставшись тим, що Марк відволікся і більше не тримав мене в колі своїх рук. Це коли я навчилася робити такі спритні кульбіти?

     Всю аж підкидає від напруги. Намагаюся привести свій зовнішній вигляд до ладу. 

     “Це ж треба! Та сама дівчина, розмову якої підслухала в жіночій кімнаті! От вже, як не щастить так по повній!”, - подумала я.

- Чого тобі Лізо? - він намагається приховати свою роздратованість, бо щойно нам завадили, але виходить не дуже, як на мене.

- Треба терміново підписати папери! - бурмоче вона, переминаючись з ноги на ногу, незадоволено стріляє в мій бік своїми очиськами, кривиться.

     “Чекати нової хвилі пліток? Сумніватися не приходиться!  Це ж і так досить очевидно!”

- Залишай теку! Забереш пізніше в приймальні! - гримає мій шеф.

- Перепрошую! Я наважилася зайти бо нікого не було… -  доки Ліза виправдовується я швиденько просуваюся до виходу з цієї кімнати.

- Еміліє! - кличе мене Марк. - Далеко зібралася? 

- Здається Ви каву просили! - кидаю йому і прожогом вилітаю з його кабінету. 

     Ще з декілька хвилин Ліза залишається з ним наодинці. Напевно, ладна з трусиків вистрибнути, аби тільки він звернув на неї увагу.

     Та Марк не дуже то й бажав бачити її, як виявилося. З’явилася вона поряд з моїм робочим місцем вже досить скоро. 

     Брівки зведені, чималенькі губи міцно стиснуті, руки склала на грудях.

- Звідки ти така взялася? - зашипіла дівчина.

- Перепрошую! - здивовано закліпала очами я. - Я маю Вам про щось звітувати? 

- Знаю я таких як ти! Жодного чоловіка не минеш… - продовжила вона свою пісню. 

- А Ви свічку тримали, чи по собі зараз судите? - цікавлюся в неї.

- Виглядаєш, як жебрачка… - лилося з її рота.

     Я навіть встала, щоб закрити їй того рота! Досить бути ввічливою, дістала! Але в цю хвилину до приміщення увійшов Єгор. 

- Лізо, там тебе шукають! - видав він і цим врятував цю “курку” від раптового облисіння.

- А де квіти? - поцікавився молодий чоловік щойно ми з ним залишилися наодинці.

- То це ти залишив на моєму столі ті білі троянди? - підпираю боки руками.

     “...Через які я потрапила в таку історію!”, - закінчую вже про себе.

- Я! - гордовито протягнув Єгор. - Так де троянди?

- Ем! - видала я.

     “Сказати правду? Що його букет залишився на столі у Марка?”, - подумала я розглядаючи стелю в приміщенні.

- Я їх сховала від, від, від допитливих очей! - видала нарешті я. - То квіти мені?

- Звичайно! А кому ж! - промовив Єгор задерши трішки своє підборіддя з рідким пушком на ньому. 

     “Пф! Тільки його залицянь мені зараз і не вистачало!”

- Дякую! Але не варто було! - озираюсь, переходячи на шепіт. - Особливо зараз, коли про мене всі говорять…

      “...а мені так байдуже, що аж незручно!”, -закінчила знову про себе.

     Паралельно розмірковуючи, як би його спровадити та пошвидше.

- А я їм не вірю! - вигукує Єгор, як на мене, досить голосно.

- Боже! Як мило! - роблю вигляд, що зворушена. 

    “Шкода, чомусь на нього це не подіяло! Дивний він якийсь! Що цьому чоловіку взагалі від мене треба?”

- Вибач, Єгоре! Маю виконати термінове доручення, а інакше можу звідси вилетіти, як той корок з пляшки шампанського! - буквально виштовхую його з кімнати.

     “Фух! От же ж настирливий!”, - переводжу подих. 

     Тремтячими руками засипаю зерна до кавової машинки. 

     Де знайти сміливість знову повернутися в кабінет Марка? Якщо коліна так і тремтять! Аби тільки коліна. Аж в роті пересохло! Роблю кілька ковтків з його чашки, щоб втамувати спрагу! 

     Чому зараз відчуваю себе, як той кролик біля велетенського удава? 

- Смачно? - чую позаду до болю знайомий голос.

     Напевно Марк встиг підкрастися коли працювала кавова машинка, а вона гудить наче той трактор.

- Смачна така! - промовляє той, знімає своє горнятко з тарілочки, яку я тримаю у повітрі і смакує каву. 

    Відчуваю, як мої щоки рясно починають червоніти. Мене і саму кинуло в жар, щойно цей чоловік опинився поряд. При цьому Марк дивиться прямісінько в очі. Змушує сумніватися, чи то каві були присвячені його останні слова, чи може ні?

   Зовсім інші емоції заволодівають мною зараз у порівнянні з присутністю Єгора, тому нещасному до моєї приязності, як до місяця пішки! 

    Тремчу вся, але вже не від відрази чи страху, а від…

    "Тільки не це!"

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍