Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

вислухав рапорт сержанта, похвалив його за пильність і, не глянувши на новоприбулих, наказав посадити затриманих у тюрму, а вилучені докази передати інтендантові. З штовханами і пинками, солдати забрали все, що затримані мали при собі, залишивши тільки одяг. Еркісія в останню мить згадав про шматочок мінералу, отриманий у Вюрцбурзі, і врятував його від конфіскації, переклавши з руки в руку зі спритністю кишенькового злодія.

Новоприбулих разом з іншими в'язнями, яких було лише двоє, посадили в тісну клітку, яка, найімовірніше, колись призначалася для тварин.

Херцбрудер нарешті трохи оговтався. Він швидко розпитав двох інших нещасних, які, як виявилося, були винні лише в тому, що стали на шляху колони рейтарів, що прямувала на ринок; насправді вони не мали жодного стосунку ні до війни, ні до політики.

Тим часом Еркісія, користуючись останніми променями денного світла, ретельно оглянув околиці.

Табір був точно таким же, як і будь-який інший військовий табір під час цієї війни – за винятком того, що зовні він являв собою унікальне повчальне видовище для прихильників військової переваги північного табору. Їхня клітка стояла майже посередині, на видноті; навколо неї концентрично були розставлені вози і намети, в яких лежали, закутавшись, втомлені обозники. Трохи далі стояли казани, з яких щойно розлили рідкий суп з чорним хлібом і кашею для солдатів, а для сержантів і офіцерів – шматки м'яса. Неподалік стояли намети вищого начальства, серед них один великий, багато прикрашений, з гессенським гербом над входом – очевидно, в ньому перебував головнокомандувач.

– Пане іспанець, – тихо промовив Херцбрудер. – У що ми вляпалися? Що робимо?

– Тікаємо, звичайно, – спокійно прошепотів домініканець. – Як ти знаєш, у мене є кілька варіантів. Ми дочекаємося, поки всі заснуть, відкриємо клітку, знайдемо свої речі і просто підемо. Тільки б нас не викликали на допит перед цим....

– А якщо викличуть?

– Тоді тримай язик за зубами, навіть якщо тобі припечуть п'яти, бо якщо ти хоч словом прохопишся про те, що знаєш, на тебе чекає набагато гірша доля. Я дам тобі знак, а тепер відпочинь.

Херцбрудер зблід. Він перехрестився і сів у кутку клітки. Еркісія продовжував уважно спостерігати за табором. Йому вдалося знайти приміщення інтенданта, де мали бути їхні речі. З кіньми треба було попрощатися і хапати, яких вдасться. У когось треба буде забрати зброю. Але найголовнішими речами були, звичайно, дорожні сакви і тубус, можливо, печатка, але насправді, хай їй грець, йому видадуть нову....

Метушня біля великого намету його не оминула. Спочатку той самий дуже зайнятий капітан, який їх замкнув раніше, завів туди "свого" сержанта. Потім той вийшов і привів за собою багато одягненого пана в обладунках з покриттям і з орнаментами, явно когось із високого стану. Вони увійшли до намету, але вийшов тільки той, в обладунках – разом з дуже елегантним аристократом, одягненим у цивільний одяг, хоча на цивільного він не був схожий. Вони подивилися в бік клітки, тихо перемовляючись. Еркісія миттєво спітнів. Щось було не так – і він, мабуть, здогадувався, що саме.

Той, що був у цивільному, кивнув охоронцям з алебардами, і вони вчотирьох підійшли до імпровізованої в'язниці.

– Агов! Кого сьогодні заарештували на дорозі до Фульди? – запитав той, що був у багатих обладунках.

Двоє обшарпаних селян одразу ж показали пальцями на ченця і стрільця. Охоронці витягли їх з клітки і повели до великого намету. Вельможі йшли за кілька кроків позаду них.

Шатро і справді виглядало як королівське. Окрім величезного штабного столу, на якому лежали карти та книги, там стояло розкладне ліжко, кілька менших переносних меблів і чимала стійка, на якій висіло кілька багато оздоблених обладунків зі срібним