Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

28
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 188
Перейти на сторінку:

- Незважаючи на Клятву Правди, дозвольте сумніватися у ваших словах! Дружби між чоловіком та жінкою не існує! – зауважив містер Давей.

Альбрехт мало не заскреготів зубами.

* * *

Молода дівчина, притримуючи довгу спідницю, вибігла сходами. Крила за її спиною тремтіли, підганяючи господиню.

Вона опинилася в просторій кімнаті з безліччю колон, що заміняли стіни. Вітерець вільно гуляв від однієї обвитої плющом дерев'яної колони до іншої.

– Оракул! Цього не може бути! Я здорова! Подивися! Хвороба відступила! - вигукнула Арел, покрутившись.

Світловолосий чоловік кинув на неї недовірливий погляд. Чомусь він не поділяв її радості.

- Тепер все буде добре?! - її обличчя світилося від щастя.

Чоловік заперечливо похитав головою.

- Але дивись, до мене повернулася моя молодість, чарівна сила мене слухається! - дивувалася дівчина.

- Це затишшя перед бурею! - прохолодно відповів чоловік. - Хвороба нікуди не пішла!

- Але... але... як же так? Тоді чому зі мною відбулися ці зміни? - Розгублено подивилася на нього дівчина, опустившись на стілець.

- Уся справа у твоєму батькові! Він змінив себе, це змінило і тебе, Арел!

  Дівчина затулила обличчя руками.

- Невже нічого не можна змінити? Невже я помру? – від розпачу захотілося вити. – Скільки в мене часу?

- Тепер трохи більше, ніж я казав! Трохи більше за рік! Пробач мені, Арел, нічим тобі допомогти не можу!

— Отже, все йтиме, як і заплановано! – важко зітхнула вона.

- Ти затіяла подвійну гру! Алмес злий на тебе, за те, що ти врятувала хлопця! - зсунув брови Оракул.

- Адже ти все знаєш сам! Я не могла дати йому померти! Моє серце належить йому! Так, за нашими мірками він хлопчисько! Але дай трохи часу, до нього прийде мудрість! Адже я стільки тисячоліть чекала, коли зможу когось полюбити!

- Все одно, тобі доведеться говорити з Алмесом!

- Він мені нічого не зробить! – пирхнула Арел.

- Тобі може нічого! А ось твій Морл у небезпеці! Аврора так це не залишить! Так що йди розмовляй з Алмесом і проси у нього прощення!

- Я дочка Первородного Духа! Мені на Свериді немає рівних! - вигукнула вона, схопившись із стільця. - Нізащо!

- Не будь гордячкою! Або тобі доведеться вибирати хто житиме! А ти ж не хочеш, щоб постраждали ті двоє із Заргансу? А їм може допомогти зараз лише він!

- Що з ними? - весь її запал кудись зник.

- Вбито принцесу, як я і попереджав! Адже мене рідко слухають! – насупився чоловік. - Розгляд справи відкладено на кілька днів! Але я певен, що вони його програють! Аж надто жвавий з'явився свідок!

- Який свідок?! Я ж зупинила час!

- Але не для всіх. Нажаль. І це буде мати наслідки.

- І що робити, Оракуле? Допоможи! – у очах промайнула паніка.

– Я тобі вже сказав, хто зможе допомогти!

Арел відвела погляд і подивилася на хмари, що зібралися над Сверидом. Бути біді…

* * *

Альбрехт нечутно відчинив двері Ради. За ним ніхто не стежив, – думав він. Та й навіщо комусь потрібне стеження? Альбрехт особисто просив у Мерліна дозволу навідати подругу. В іншому випадку він відмовив би, але дівчина була в такому стані, що Мерлін не посмів заборонити їм бачиться. Якби він знав, у чому тут річ…

Зачинивши двері на замок, Альбрехт підійшов до ліжка, де лежала його подруга. Вона помітно схудла, через що в ній було важко впізнати ту красуню, що блищала на балу.

- Пробач мене. Ти ж розумієш, що я не мав виходу? – винувато глянув на неї Альбрехт. Рада мовчки декілька разів кліпнула. – Я приніс антидот! Тобі стане легше! Як тільки суд закінчиться, я дам тобі всю дозу! Не переживай!

- Я й не хвилююся. – змучено посміхнулася Рада пересохлими губами. - Ти ж син травниці.

Альбрехт допоміг їй сісти, і подав чашку заповнену якоюсь рідиною. Дівчина без розпитувань випила все до дна. Після цього їй за кілька хвилин стало легше.

- Все! Мені час повертатися до себе! - Альбрехт підвівся, і хотів було дійсно йти.

- Ні! Посидь трохи зі мною!  Мені страшно! Ал, а що коли мене викриють?

- Не викриють! Не хвилюйся, Радо!

- А як же Клятва Правди? Ти ж не зможеш збрехати!

- Вже збрехав! - Альбрехт знову сів і нахилившись до неї, витяг з-за пазухи хрестик.

- Ти що змінив віру? Заради мене?! – ойкнула Рада.

- Тихіше! – хлопець прикрив їй рота  долонею.  - Про це ніхто не повинен знати, інакше мене можуть стратити!

- Але ж ти крон-герцог!

- Ну і що? Цей суд може страчувати навіть монархів та їхні сім'ї! У Роені простіше, там останнє слово за королем. А тут навіть Мерлін не зможе нас врятувати, якщо вина буде доведена! – цілком серйозно, відповів Альбрехт.

1 ... 72 73 74 ... 188
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гармонія (2), Анна Стоун», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гармонія (2), Анна Стоун"