Читати книгу - "Іллірія, Марія Заболотська"

- Я говорив вам, батьку, що ця істота вас зрадить за першої ж нагоди. Ви абсолютно даремно зберегли їй життя, - сказав він. - Тепер ви не сумніваєтеся в тому, як слід вчинити з нею?..

Ремо кинув на нього скажений погляд, але промовчав. Обличчя Орсо спалахнуло, і він заговорив трохи квапливіше, піддаючись емоціям, що захльостували його.

- Дві зради, батьку! Невже ви пробачите їй це? Я не вірю своїм очам і вухам! Я не бажаю вірити в те, що ви знову піддаєтеся її чорному чаклунству. Як ти це робиш, диявольське поріддя? - він звернувся до мене, уже не намагаючись приховувати свою ненависть. - Тебе мало просто вбити - твоє серце потрібно спалити, адже тільки так можна знищити відьму! Батьку, через неї ви віддалилися від мене, підняли на мене руку, і що тепер? Вона знову віддала перевагу мерзенному Вікензо Брана, тому що подібне притягується до подібного, і її ваблять тільки бруд і скверна. Напевно вони разом брали участь у бісівських шабашах! Я давно підозрював, що покидьок займається чорною магією і поклоняється дияволу, і саме це ночами відбувається в стінах Мальтеранського палацу, накликаючи прокляття на все місто...

- Ти попередила Віко? - запитав Ремо в мене, наче не почувши палку промову свого сина.

Я вперто мовчала, дивлячись на нього спідлоба.

- Навіщо, навіщо ви її питаєте? - вигукнув Орсо, сплеснувши руками. - Вона збреше! Вона продовжуватиме брехати, навіть коли приставить кинджал до вашої шиї. І брехатиме, якщо кинджал приставите до її шиї ви!.. Коли ви закинули всі свої справи заради цієї безглуздої помсти, то вже програли, саме на це вона й розраховувала! У час, який потрібно увесь до останку присвятити боротьбі з Брана, ви влаштовуєте весілля і забуваєте про долю міста заради кількох хвилин торжества над нікчемним суперником... Позбудьтеся цієї потвори, батьку, повертайтеся до справ, і за кілька місяців труп Вікензо Брана гризтимуть бродячі пси, а тіара увінчає мою голову. Чи це не гідна помста?..

- Ти попередила Віко?! - уперше я побачила, як пан Альмасіо втрачає над собою контроль. Його голос був схожий на гарчання, а очі стали срібними, як у його сина, але я так само зберігала мовчання.

- Проклята ідіотко, що ти накоїла? - раптом вимовив він майже звичайним своїм голосом і відпустив мою руку. - Убити тебе і справді буде найрозумнішим рішенням.

Я кинула погляд на Орсо, в чиїх очах спалахнула радість, але не встигла навіть подумати, що мені настав кінець, як Ремо з втомленим зітханням упав у крісло й запустив пальці у своє волосся, наче думки, що вирували в його голові, завдавали йому фізичного болю.

- Орсо, - раптом звернувся він до сина голосом, від якого обличчя того закам'яніло. - Я почув достатньо, щоб зрозуміти: я поквапився, коли вирішив, що ти станеш понтифіком Іллірії. Добре, що це сталося сьогодні. Якщо зараз ти дозволяєш собі сумніватися в моїх вказівках і оскаржувати мої рішення, то що буде потім?.. Честолюбство затуманило мій розум, коли я вирішив, що дам своєму синові тіару, як це зробив Брана. Рагірро помилився, і я мало не повторив його помилку. Його син виявився легковажним телепнем, мій же син, навпаки, хоробрий і цілеспрямований настільки, що геть  не поважає батька. Мені, як і старому Рагірро, спертися на понтифіка не вдасться. Це майже згубило Брана, згубить і Альмасіо.

Орсо стояв, немов уражений громом, і тільки побілілі кісточки пальців видавали, з якими труднощами йому вдалося мовчки вислухати цю промову.

- Ще є час, - задумливо продовжував Ремо. - Понтифіком стане більш зріла людина, яка вміє виконувати накази. Я поміркую, хто з вірних нам кардиналів гідний цієї честі. Можливо, за кілька років, коли ти, Орсо, станеш обачнішим і мудрішим, тіара увінчає твою голову, адже я знаю, що немає душі, яка більше прагне її, ніж твоя. Але ти надто молодий, надто палкий, і частково моя провина в тому, що тобі призначалася занадто важка ноша.

Після цього послідувала вагома пауза, під час якої я не наважувалася навіть глибоко дихати. Ремо був розлюченим, і що тихіше і спокійніше звучав його голос, то страшніше мені ставало. Але погляд його, важкий і паралізуючий, звернувся не на мене, а на Орсо.

- І нехай навіть тінь невдоволення не проступить на твоєму обличчі, сину, - майже пошепки сказав він. - Я надовго запам'ятаю твої слова. Нікому іншому я не пробачив би такої зухвалості.

І Орсо не зумів стриматися:

- А їй? - голос його дзвенів, незважаючи на те, що був ледь чутний.

- Якщо сьогодні Віко не приїде до Едан-Брі, її тіло залишиться лежати там, присягаюся, - очі Ремо тепер дивилися на мене. - Цією закривавленою рукою ти подала йому знак, Годе? Перед тим, як убити тебе, я відрубаю її. Ніхто й ніколи не смів зраджувати мене двічі. Повтори ще раз, що ти випадково пошкодила долоню, ну ж бо!

Я якомога спокійніше вимовила:

- Це справді так. Руку я поранила вже після того, як Брана пішли.

- Ну що ж, - Ремо підняв брови, показуючи, що він приймає цю відповідь, хоч і не довіряє їй. - Я зроблю вигляд, що повірив тобі, і буду сьогодні вночі чекати зустрічі з Брана. Якщо вона відбудеться, то наш із тобою договір залишиться чинним, обіцяю.

…Побачення в Едан-Брі було призначено майже опівночі. Ніч не видалася похмурою і дощовитою, як це часто трапляється на початку зими, але все одно була темною і вогкою. Сама б я нізащо не знайшла дорогу, що звивалася між прибережних пагорбів, і вже точно зламала б шию, впавши із коня, але я була не одна. Крім пана Ремо, мене супроводжував невеликий загін небагатослівних,вершників,  які звично приховували свої обличчя комірами плащів. Майже у кожного знатного пана в Іллірії були довірені люди, які допомагали вирішувати йому делікатні питання. Ремо Альмасіо не був винятком, багатство допомагало йому щедро винагороджувати людей за надані ними послуги, і нестачі в найманцях він не відчував.

Біля моря було трохи світліше, вгадувалися обриси піщаного берега. Хвилі здавалися темними, як густе чорнило. Найманці Ремо зачаїлися між деревами неподалік, фиркання коней заглушалося шумом прибою. Ремо наказав мені поставити ліхтар, який я тримала в руках, на землю.