Читати книгу - "Вушко голки"

його забрати, Генрі відштовхнув її руку. Вона лише знизила плечима й взялася за черевики. Лівий зняти було легко, як і шкарпетку. Проте варто Люсі було торкнутися правого, Генрі заволав від болю.

— Тихше-тихше, я зараз зніму чобіт. Потерпи трошки.

На його обличчі з'явилася якась дивна посмішка, і він ледь помітно кивнув. Люсі обережно розрізала шнурки та міцно схопила чобіт у руки. Цього разу Фабер витримав без жодного звуку — на нозі лишилася лише шкарпетка, і жінка легко розрізала її ножицями.

— На ньому ж немає штанів! — зазирнув у кімнату Джо.

— Він змок, тому й без штанів, — пояснила Люсі, цілуючи малого на ніч. — Сонечко, лягай сам, я зайду трохи пізніше, домовилися?

— Ну тоді цілуй ведмедика.

— Добраніч, ведмедику, — слухняно поцілувала Люсі іграшку.

Джо знову зник, і жінка повернулася до Генрі. Той спостерігав за нею з посмішкою.

— А Генрі буде поцілунок?

Вона нахилилася й поцілувала його побите обличчя. А потім обережно зрізала з нього білизну. У кімнаті тепло від каміну — голий він зігріється швидше. Тим часом Люсі пішла на кухню, щоб набрати теплої води й узяти антисептик. З усім цим, а ще з мотком вати вона повернулася у вітальню.

— Ти вже вдруге падаєш на мій поріг напівмертвий, — мовила вона, починаючи обробляти рани.

— Звичайний сигнал, — мовив той.

— Що?

— У Кале чекають на примарну армію.

— Генрі, що ти мелеш?

— Щоп'ятниці і щопонеділка.

Стало зрозуміло, що він марить.

— Тихо-тихо, не треба говорити, — вона підняла його голову й почала витирати кров з гулі, що надулася на потилиці.

Раптом Фабер сів і зі злістю подивився на неї:

— Який сьогодні день? Який день тижня?

— Спокійно, сьогодні неділя.

— Добре, — він заспокоївся й дозволив зняти з руки ножа.

Жінка обережно вмила його обличчя й перев'язала палець без нігтя. Ногу теж довелося перебинтувати. Коли всі медичні процедури було закінчено, Генрі вже спав. Люсі обережно торкнулася довгого шраму на його грудях та шраму-зірочки на стегні — мабуть, це не шрам, а родима пляма.

Перш ніж викинути зрізаний одяг, вона заходилася перевіряти кишені: трохи грошей, документи, шкіряний гаманець та якась бляшанка. Вона склала всі речі на камінну поличку — поруч з тим рибальським ножем. Доведеться пошукати для Генрі якийсь Девідів одяг.

Люсі піднялася нагору й зазирнула до Джо — малий уже спав, підминаючи під бік свого ведмедика. Вона ніжно поцілувала його щічку та підібгала ковдру. Наостанок жінка поставила машину в гараж і налила собі випити. Зі склянкою в руках вона сіла коло Генрі — схотілося, щоб він прокинувся, і вони знов кохалися.

Генрі прокинувся майже опівночі. Його обличчям промайнули вже знайомі Люсі емоції: страх, потім швидкий огляд кімнати і нарешті спокій.

— Чого ти боїшся? — раптом спитала вона.

— Боюся? Про що ти?

— Коли ти прокидаєшся, у тебе завжди налякане обличчя.

— Правда? Я не знаю, — смикнув він плечима. — Господи, як же все болить.

— Може, розкажеш нарешті, що сталося?

— Налий мені ковточок бренді — і розповім.

Вона дістала пляшку.

— Я піду пошукаю якийсь Девідів одяг.

— Не зараз. Але якщо ти соромишся, то я можу й одягнутися.

Люсі з посмішкою простягла склянку:

— Скоріш це мені подобається.

— А що з моїм одягом?

— Мені довелося його зрізати, тож він у смітнику.

— Сподіваюся, мої документи не зазнали тієї ж долі? — він начебто жартував, але проблискувало і ще якесь почуття.

— Усе там, над каміном. А то, мабуть, у тебе якийсь спеціальній ніж для риби?

Він інстинктивно простяг праву руку до лівої — туди, де раніше був кожух стилета.

— Так, для риби, — на якусь мить він занервував, але швидко заспокоївся й ковтнув бренді. — Добре в тебе бренді.

— То що?

— Що?

— Як ти примудрився загубити мого чоловіка й розбити мій джип?

— Девід вирішив залишитися ночувати в Тома. Ми були коло якогось рівчака.

— Так, я знаю де це.

— Туди впало шість чи сім овець. Вони привезли їх у дім і намагаються дати раду. Там страшенний гармидер. Девід відправив мене повідомити тобі, що він залишиться на ніч. А щодо аварії... Я навіть не знаю, як це сталося. Чіткої дороги немає, незнайома машина... Я наїхав на щось, і мене занесло. Машина перекинулася набік. Якось так...

— Ти, либонь, надто швидко їхав. Бачив би ти, у якому був стані, коли приїхав...

— Мабуть, мене добряче кидало в кабіні, коли машина перекинулася. Забився головою і ногу вивернув...

— А ще втратив ніготь, розбив обличчя й ледь не підхопив запалення легенів. Ти просто ні дня не можеш прожити без пригод.

Генрі звісив ноги на підлогу, обережно встав і підійшов до каміна.

— Твоя здатність одужувати дійсно вражає, — зауважила Люсі.

— Рибалки — дуже здорові люди, — він уже чіпляв ножа назад на руку. — То що, де там одяг?

— А нащо тобі одяг? Уже треба лягати спати, — вона підійшла впритул до нього.

Він обійняв її рукою, притягнув до себе та гаряче поцілував. Вона провела долонями по його стегнах. Згодом він перервав поцілунок, забрав свої речі з камінної полички й за руку повільно повів її нагору.

30

Широкий, майже білий автобан зміївся баварською долиною, зникаючи десь у горах попереду. На задньому сидінні мерседеса нерухомо сидів втомлений Гердфон Рундштедт. Шістдесятидев'ятирічному фельдмаршалу дуже подобалося шампанське й набагато менше подобався Гітлер. Його вузьке похмуре обличчя відображало надзвичайно довгий і мінливий кар'єрний шлях: його безліч разів ганебно звільняли, а потім просили повернутися. Жоден із наближених до фюрера офіцерів не мав такої бурхливої кар'єри, як він.

За вікном авто пролітало село Берхтесгаден — воно було засноване ще в шістнадцятому столітті. Фон Рундштедт намагався зрозуміти, чому він знову й знову повертається, коли Гітлер кличе його назад. Гроші тут ні до чого, найвищого звання він уже досяг, нагороди в Третьому Рейху важили не більше, ніж прикраси, а слави ця війна не принесе нікому.

Саме Рундштедт назвав Гітлера «капралом із Богемії»: останній зовсім не знався на військовій традиції Німеччини та стратегії (незважаючи на періодичні спалахи натхнення). Бо якби знався, то ніколи б не розпочав війну, яку неможливо виграти. Сам же Рундштедт був видатним солдатом