Читати книгу - "Нафта"

навічно побореної фальшивої буржуазії, перетворювали «силу літератури» на свою неприховану й безпосередню мету, роблячи це не лише без краплі сорому, але в той самий час навіть виконуючи моралістичну, залякувальну функцію, яка з нечуваним нахабством випливала з патетично збореного гошизму.

Єдина реалія, у якій, з властивим правді задушливим калатанням, ще пульсувало життя, була безжалісна реалія виробництва, захисту кожної копійки, підтримка старих інституцій, які досі були важливими для нової влади, але, звісно, серед них не було ані шкіл, ані лікарень, ані церкви.

Нотатка 60

САЛЬВАТОРЕ ДУЛЬЧІМАСКОЛО У ПЛОТІ

Карло, як можновладець та, певна річ, людина публічна, прожив ці місяці так само втаємничено, як і Уряд, котрий він підтримав як технічний спеціаліст, хоч про те, що він отримає натомість, не було ані сказано нічого, ані тим більше записано. Але наразі він перебував у підвішеному стані. Слідом за фашистською несамовитістю — як-от Велика Новизна — прийшла обережність, яка підказувала чекати, й не стільки для того, щоб щось зробити, а радше для того, щоб не робити нічого: наприклад, не припуститися помилки, переоцінивши фашизм, щоб влада знову взяла його на свій розгляд. З іншого боку, Карло гарненько ховав свої груди та інші дітородні органи, що видавали в ньому жінку, в одязі поношеному з гризайлю чи твиду, що, маючи останніми роками дещо непристойний вигляд, наразі набував класичного крою, навіть попри те, що волосся тоді вже не було зістрижене високо на потилиці й на скронях[177]. Після спроби «лише запропонувати» змінити чи посилити владу, після якої дороги назад вже не було, що мала місце у тому неспокійному травні місяці, Карло так і залишився на своїй посаді: на тій, до якої він дослужився завдяки своїй подорожі до Сирії та інших арабських країн (де ЕНІ здавна мала перевагу перед Державою). Насправді зовсім нічого не трапилось, звісно, якщо не зважати на невідворотний факт, що мовчазну пропозицію було зроблено.

Й саме як наслідок підвішеного стану (який зовсім не означав зречення) та (повсякчас відкритого) посибілізму[178] Першого факту, — ніби цілком випадково, невимушено й сердечно, вільно й по-товариському, культурно, — трапився Другий факт. Ще одна невеличка вечеря. Цього разу до депутата з Тренто прийшов депутат із Півдня (неаполітанець), на прізвисько Горлиця, який виконував під час вечері роль гостинного хазяїна. Решта «тісної компанії» лишилася незмінною. Пропозицію було зроблено жартома, випадково, під час зустрічі ххх ххх ххх. Незначуща пропозиція, пролунавши, виявилась одностайним жагучим бажанням усіх присутніх. Хтозна, які думки роїлися у головах четвірки сицилійців, двох депутатів та пари можновладців, про яких відомо лише ім’я. Безперечно те, що Горлиця запросив їх завітати якось жовтневим теплим вечором, коли у небі прямовисно висіли тремтливі, вже готові до найгіршого, зорі, до ресторану «Тула»{41}.

Горлиця практично завжди замовляв у «Тула» столик, отож компанія опинилася за столиком, накритим білою скатертиною, усівшись важкими задами, обтягненими темним сукном, на стільці, котрі замовили для сильних світу земного, які, втім, схильні до надзвичайно скромних земних вечер. Тем для розмови було безліч, але про таке, як, наприклад, Рестіво{42}, ніхто й словом не прохопився. Пізно ввечері всім уже було весело, й сицилійці стали виявляти ласку до сусідів за столом, легенько ляскаючи їх по щоках, показуючи своє добре ставлення. Коли ляскали Горлицю, на його округлому обличчі, що ховалося за хитрими окулярами, яскравіше проступав паламарський вираз. А от трентійського депутата ніхто не насмілювався ляскати по щоці чи гладити, навіть як слуги гладять хазяїна; правду кажучи, так не насмілювалися вчиняти й з Карло, з його крижаним, трохи білявим волоссям, що обрамляло похмуре чоло, під яким були не менш похмурі очі, й великими зубами, що вип’ячувалися з рота, з якого лунали сухі слова, що ними він висловлювався через звичку вживати технічні терміни. Ані Бушетта[179], ані Васало, ані Буттіта[180], ані Ґаліна ніколи б навіть уявити не могли, що за цим сухим та ясним обличчям людини з півночі, під цим бездоганним чоловічим вбранням ховається жіноче тіло, тіло жінки!

Зрештою, ця «Тула», настільки пишно-урочиста й присвячена виключно прийому високих політичних гостей, насправді не була таким уже божественним місцем, у трохи старомодній атмосфері відчувався смуток, усе навколо було якимсь напханим: офіціанти, чепурненько зодягнені у чорні костюми та краватки, бар у ніші, що простяглася праворуч від входу, охайно накриті столи; завдяки всьому цьому, звичайно, відчувалася розкіш та привілейованість; та, як би це мовити, у тому низькому фойє, куди спускаєшся, увійшовши крізь двері, майже як у бюрократичних закладах, зійшовши вниз двома чи трьома сходинками, де навколо, трохи вище за залу, розташовуються маленькі «séparés»[181], рівночасно з тим проступало все убозтво того, що належить державі, а, отже, й тих місць, де збирається її влада. І гардеробна була тісна й мізерна: пальта вішали просто у комірчині поряд з маленьким письмовим столиком у коридорчику, затісному навіть для трьох чи чотирьох осіб. Полишаючи заклад, Карло разом з рештою відвідувачів став у чергу перед тією маленькою гардеробною, де прислуга помпезно виказує свою пошану у скупому мовчанні й майже із зосередженістю (у той час як у їхніх занадто виразних зіницях світилася комічність іронічного змовництва). Коли під жваві балачки мафіозі, які вже вдягли свої важкі, лискучі від шкіри та хутра пальта, до Карло дійшла черга вдягати своє, він зауважив молодого слугу, який мав йому в цьому допомогти.

Передовсім, погляд того слуги вже втупився у Карло, коли той помітив хлопця: це був погляд людини, «яку вже знав»: власне, він ще не був змовницьким, але потенційно міг стати ним негайно чи назавжди. Це був вияв готовності стати змовником. Але він не був догідливим. Це був лише погляд людини, яка, добре усвідомлюючи свою соціальну нижчість, пропонує свої послуги на цілком рівних умовах, за яких вона, одначе, не переступить через своє становище підлеглого, який, наприклад, дбає про вищу за себе особу, котра певним чином тепер перебуває під його захистом. Наче дитина, яка перебуває під захистом матері. Матері, яка хоч і має на думці не надто добрі, неоднозначні, думки, все одно заради любові свого дитяти готова поринути у задоволення його найнижчих потреб: посадити на горщик, прати труси… Саме так, погляд того слуги — який через товариське ставлення решти вже пройнявся до нього довірою, а тому просив називати його Кармело, — був материнським поглядом, власне, як і його жести: просовуючи руку в рукав пальта, Карло ніби поринав у