Читати книгу - "Солоденьке на денці пирога"

Жодної надії звільнитись нема. Здається, я справді тут ґиґну.

І кому бракуватиме мене?

Нікому.

Після періоду трауру про людське око тато повернеться до своїх марок, Дафна притарабанить чергову порцію книг із бібліотеки Букшоу, а Офелія відкриє новий відтінок помади. І дуже скоро – надзвичайно скоро – усе буде так, наче мене й на світі не було.

Ніхто не любить мене, це факт фактом. Можливо, Гаррієт любила, коли я була голопуцьком, але вона померла.

І тут я із жахом усвідомила, що ридма ридаю.

Я була приголомшена. Очі на мокрому місці – це те, із чим я боролась, скільки себе пам’ятаю, і, незважаючи на зав’язані очі, мені здавалося, що переді мною плаває осяяне добрістю обличчя, обличчя людини, яку я забула у вирі своїх страждань. Звісно, це Доґґерове обличчя.

Доґґер побиватиметься, якщо я помру!

Зберися, Флейв… Це просто собі яма. Що за розповідь читала нам Даффі про яму? Історійку Едґара Аллана По? Про маятник?

Ні! Я не підпускатиму цих думок. Геть!

Була ще Чорна Діра Калькутти – камера, призначена для трьох в’язнів, до якої Наваб Бенгальський запроторив сто сорок шість британських солдатів.

Скільки з них пережили одну ніч у цій тісній духовці? Здається, двадцять троє, і до ранку вони цілковито стратилися розуму – геть-чисто всі.

Ні! Облиш, Флавіє!

Мій мозок, немов вир, – крутився… крутився… Я вдихнула на повні груди, щоб заспокоїтись, і запах метану наповнив ніздрі. Звісно ж!

У водостоці, що веде до річки, цього газу через край. Усе, що треба, – це джерело займання, і, як наслідок, про вибух гомонітимуть роками.

Я знайду кінець труби й виб’ю його. Якщо мені пощастить, цвяхи в підошвах черевиків викрешуть іскру, метан вибухне, та й по всьому. Одним-однісіньким мінусом плану було те, що, коли це станеться, я стоятиму коло кінця труби. Це так ніби прив’язати себе до жерла гармати.

Гаразд, нехай її враг візьме, осоружну гармату! Я не збираюся помирати в цій смердючій ямі, здавшись без бою.

Зібравшись на силі, я вперлась підборами й штурхонула себе вгору, випростовуючись. Це забрало більше часу, ніж я очікувала, але врешті-решт хоч і похитуючись, однак я стояла.

Часу для роздумів більше немає. Я знайду джерело метану чи попрощаюсь із життям.

Я зробила нерішучий стрибок у той бік, де, як я гадала, може бути водостік, і тут крижаний голос шепнув мені на вухо:

– А тепер заходимось коло Флавії!

26

Це був Пембертон, і, коли я зачула його голос, моє серце завмерло. Що він має на увазі? «А тепер заходимось коло Флавії»? Він уже скоїв щось жахливе з Даффі чи із Фелі… або ж із Доґґером?

Перш ніж я почала це собі уявляти, він схопив мене за плече мертвою хваткою, уп’явши великий палець у м’яз, як він робив це раніше. Я спробувала закричати, але не змогла видушити ні звуку. По-моєму, мене зараз знудить.

Я несамовито затіпала головою, але лише по якімсь часі, що здався вічністю, він мене відпустив.

– Але спочатку Френк і Флавія трохи потеревенять, – сказав він таким люб’язним голосом, наче ми проходжалися парком, і цієї миті я збагнула, що я наодинці з божевільним у моїй персональній Калькутті.

– Я збираюся скинути піджака в тебе з голови, тобі це втямки?

Я стояла не рухаючись, як скам’яніла.

– Вислухай мене, Флавіє, і вислухай уважно. Якщо ти не зробиш те, що я тобі скажу, я вб’ю тебе. Просто вб’ю. Ти розумієш?

Я злегка мотнула головою.

– Гаразд. Тепер ані з місця.

Я відчувала, як він здирає зав’язані на піджаку вузли, і майже відразу ж гладенька шовкова підкладка ковзнула по обличчю, щоб за мить щезнути.

Промінь його ліхтарика вдарив мене, наче обухом, засліплюючи світлом.

Я відсахнулася, як пришиблена. Спалахи зірок і плями чорноти заверетенились у мене перед очима. Я так довго була в потемках, що навіть вогник сірника був би екзекуцією, а Пембертон світив на повну силу ліхтариком прямісінько – і навмисне – мені у вічі.

Неспроможна підвести руки й затулити обличчя, я могла лише повернути голову вбік, заплющити очі й чекати, поки напад нудоти мине.

– Боляче, еге ж? – сказав він. – Але не так боляче, як те, що я зроблю з тобою, якщо ти знову мені збрешеш.

Я розплющила спаленілі від болю очі й спробувала зосередити погляд на темному кутку ями.

– Поглянь на мене! – зажадав він.

Я повернула голову й прижмурилась, мабуть, у направду жахливій гримасі. Я не могла бачити його за круглою лінзою ліхтарика, що його яскраве світло, немов величезне біле пустельне сонце, усе ще пропікало мій мозок.

Повільно, зовсім не поспішаючи, він відвернув сліпучий промінь від мене і скерував його на підлогу. Стоячи десь за світлом, він тепер був лише голосом у темряві.

– Ти мені збрехала.

Я зобразила щось на зразок знизування плечима.

– Ти мені збрехала, – Пембертон повторив голосніше, і цього разу я почула в його голосі шал. – У тому годиннику в Букшоу нічогісінько не було, крім «Пенні Блек».

Отож, він направду був у Букшоу! Моє серце тріпотіло, як спіймана пташка.

– Гму, – сказала я.

Пембертон трохи подумав, але нічого путнього не зміг видобути з мого гмикання.

– Я витягну хусточку в тебе з рота, але спочатку я тобі дещо покажу.

Він підняв твідового піджака з підлоги й сягнув до кишені. Коли його рука випірнула назовні, вона стискала лискучий предмет зі скла й металу. Це був шприц Бонепенні! Він потримав його в мене перед очима, щоб я роздивилась як слід.

– Ти шукала його, правда ж? У готелі та на городі? А він увесь час був тут!

Він загиготів під ніс, як порося, і вмостився на сходах. Тримаючи ліхтарик між коліньми, він підняв шприц прямовисно, знову заліз рукою до піджака й витягнув маленький брунатний слоїк. Ще не прочитала я ярлик, як він видобув корок і помалу наповнив шприца.

– Гадаю, ти знаєш, що це за річ, еге ж, міс Всевіда?

Я подивилася йому у вічі, але не дала взнаки, що я його чую.

– І не думай, що я не знаю достеменно, як і куди його штрикнути. Я не дарма провів стільки часу в прозекторській лондонської лікарні. Щойно тільки я забив памороки старому Боні, зробити укол було легко аж до безглуздя: під невеликим нахилом, крізь splenius capitis і semispinalis capitis, проколюємо зв’язку між першим і другим хребцями, і голка порскає під дужкою другого шийного хребця. І – гопля! Каюк! Смерть