Читати книгу - "Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Двері нарешті рипнули й відчинилися, впустивши досередини хвилю гарячого світла. Це погано. І рип, і світло. Але зі світлом нічого не вдієш. А от рип…
Зачинивши двері й обдивившись, чи не помітно, що вони вже зламані. Губченко подався нарешті до своєї лабораторії, відчуваючи глибоке задоволення, як спортсмен, який перескочив через високу планку так, що ніхто й не помітив. Не сказати б, що планка була такою вже надто високою, але відчуття було таке.
Кому потрібні промінчики?
Треба було попрацювати, щоб вештання по інституту не привернуло чиєїсь сторонньої уваги. Губченко ввімкнув комп’ютер, увів пароль і відкрив свою планову тему. Перейшов у кінець файлу й прочитав останню фразу. І нічого не зрозумів. Її вже так давно було написано, що згадати, які слова чи формули мусять бути після неї, він не міг, хоч як напружував мізки. Знав із власного досвіду, що така дискретна робота не приводить до добрих наслідків. Але що ж тут удієш. Губченко був схильний у всьому себе виправдовувати, та й які ще можуть бути планові теми!..
Треба було, звісно, повернутися до самого початку і знову все перечитати. Однак ця думка була такою огидною, що він заліз в інтернет і почав там лазити з сайту на сайт. Передивився новини, однак вони не справили ніякого враження й навіть не зачепили, бо все, що діялось у світі, було, як і планова тема, незмірно дрібнішим, ніж те, що мало статися.
Він передивився календар чемпіонату країни з футболу, результати останнього туру, турнірну таблицю, список бомбардирів… Колись усе це було для нього сповнене великого змісту. Тепер жодне почуття не відродилося. До футболу він збайдужів. Не у футболі порятунок.
От у тому й біда, що він і гадки не має, в чому ж може бути порятунок.
Закрив Інтернет, вимкнув комп’ютер і поліз до заповітної шафочки з інструментами та цвяхами, шурупами, заклепками й іншими корисними речами. Дістав пляшечку з мастилом, поперебирав пальцями, як це робив зазвичай, усе, що було в шафі. Сенсу воно нібито й не мало, але він знав із досвіду, що таке перебирання може щось підказати, наштовхнути на якусь ідею. Цього разу воно ні до чого не підштовхнуло. Навіть більше того: він сам підштовхнув коробочку з дрібними цвяшками, й вона перевернулась. А стояла на самому краєчку полиці. Широким струмком цвяшки посипалися на підлогу.
Губченко навіть не подумав про те, що треба їх зібрати. Бо його увагу привернуло зовсім інше. Кілька цвяшків у польоті якось дуже дивно зблиснули. Зблиск був миттєвим, і Губченко міг би його не помітити або не зважити на нього, якби у вікно, наприклад, падало сонячне проміння. Але вікна його виходили на північний бік, тож сонця тут не було ніколи. Що їх висвітлило?
Він підійшов до іншої шафи, узяв віник і картонку, на яку вони в лабораторії збирали сміття, а потім побачив те, що йому треба. Пластмасову пляшечку з розпилювачем. Найакуратніший працівник лабораторії Вадим Борисюк раз-два на рік любив підмести в кабінеті. І робив він це, побризкавши з цього розпилювача водою на підлогу. У пляшечці й зараз було трохи брудної, аж жовтої води.
Губченко пшикнув хмаринку розпорошеної води й побачив у ній замість веселки тонкий прямий промінчик, який перерізав приміщення лабораторії на висоті приблизно двадцяти сантиметрів. Але він був не біля дверей, тож переступити, знаючи, де саме цей промінчик, — не проблема.
Проблема була в іншому. Це вже, як і зловісна будівля, де загинув Коміренко, було надто схоже на кінодетектив. Це означало, що у грі задіяно надто великі сили, здолати які йому просто не під силу. Хіба що перехитрувати?..
Він обійшов усю лабораторію, пшикаючи навсібіч застояною цвілою водою, аж поки вона скінчилася. Промінчиків виявилося три. Цікаво, що всі вони виходили просто зі стін. Якщо не знати про них, якщо на них не натрапити випадково, то помітити нічого неможливо. І головне — прилади було сховано в стінах, а стіни потім заклеєні такими самими вицвілими шпалерами, як і вся кімната. Він, звичайно, знайшов, де саме були стики, але навіть його, людину акуратну, схильну до перфекціонізму, вразило, як ретельно все це було зроблено.
Тут працювала бригада професіоналів високого рівня. Як вони могли з таким обсягом робіт не натрапити на комірчину й МГ, просто загадка. А може, вони вже натрапили?
Тоді навіщо всі ці промінчики? Якщо МГ вони вже мають, навіщо їм я?
Ну, це зрозуміло. Без мене вони не зможуть нічого зробити. Вони навіть увімкнути комп’ютера не зможуть. А головне — це сканер, без якого все те не працюватиме. Тоді треба мене просто обшукати.
Ну, це якщо вони вважають, що я не такий лох, яким я насправді і є. Якщо припускають, що я з собою сканер не ношу. А може, у них і немає таких фахівців, які твердо сказали б, що для цієї машини потрібен іще якийсь сканер.
Утім, згадавши ту колосальну споруду, в якій жили черви, Губченко подумав, що останнє міркування свідчить про його, Губченка, жалюгідність і неспроможність мислити. Фахівці в них є які завгодно.
Але не такі, як я. Тобто все, чого їм бракує, - це змусити мене працювати на них. А для цього необхідно знати, що я знаю, що я вмію, що в мене є. А для цього треба за мною стежити, зловити мене на гарячому.
МГ вони ще не знайшли. Такий висновок зробив для себе Губченко. І знову відчув себе стрибуном-переможцем.
Провокація
Він уже виходив з лабораторії, але в останню мить вирішив усе ще раз перевірити. Насамперед обдивився шафу й нічого підозрілого не знайшов. Уважно обдивився свій стіл, висунув шухляду. Все було на місці. Власне, там нічого важливого ніколи й не було. Знову ввімкнув комп’ютер і перевірив свій пароль, облікові записи, навіть поштову скриньку, якою майже ніколи не користувався. Ясно було одне: в комп’ютері дуже уважно лазили, передивилися всі файли, особливо уважно ознайомившись із незавершеною плановою темою. Схоже, її навіть скопіювали. Втім, швидше за все скопіювали весь жорсткий диск. Працював спеціаліст, тому напевне Губченко
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер», після закриття браузера.