Читати книгу - "Тиша"

налічив двадцять купюр. Із зображенням Нільса Бора. В одного з творців квантової механіки були великі мішки під очима. Напевно, це було нелегко. Мати серце і розум святого — а проте виявитися причетним до створення найстрашнішої бомби.

— Майже новими п’ятсоткроновими купюрами, — пояснив він.

Він почув, як запалили лампу, застогнало ліжко, хтось важкий забурмотів. Жінка або ротвейлер.

— Порт уночі закритий, — сказав чоловік.

— Ви хочете сказати, що можна переконати справжнього моряка в тому, що із заходом сонця Ересунн закривається?

Вони їхали Річковим бульваром.

— Мол Кальвебод, — сказав голос. — Навскоси від Шлюзової гавані. За півгодини.

Вони звернули біля Центрального вокзалу і Поштового терміналу. Проїхали на південь уздовж гавані. Минули новий «Рибний ринок». Коли Каспер був маленький, тут були вугільні склади, судна, що слугували будинками, і заводи. Тепер тут вибудували торгові центри і нічні клуби.

Вони проїхали теплоелектростанцію імені Ерстеда, причал Бельведер — він не бував тут років десять. У його дитинстві тут стояли двісті п’ятдесят катерів, а поряд були крихітні садові ділянки, на яких люди жили цілий рік. Тепер весь простір займали бізнес-центри і порнокіностудїї. Бувало, що невеликі цирки зупинялися тут на зиму, він пам’ятав кілька таких зимівель у Південній гавані. У ті часи місто закінчувалося тут, а на південний схід від Шелландсбро починалася справжня тундра. Зараз тут розкинулися поля для гольфа, виріс футбольний стадіон, з’явилися бензоколонки. Три будинки поблизу від залізниці, які він пам’ятав на ті часи, були тепер під охороною держави й обнесені огорожею. Що тут скажеш? За півпокоління ми зробили крок із джунглів прямо в зоопарк.

— У моєму дитинстві, — зауважив він, — це були задвірки міста. Тепер тут справжнісінький фасад. Не розумію.

Завжди приємно, коли є публіка. Але він говорив сам із собою. І не чекав відповіді.

— Задвірки лишились цілісінькі, — відгукнулася африканка. — І меншими вони не стали. Швидше навіть більшими. Їх просто трохи підфарбували.

Він відчув якусь безпричинну злість.

— Цікаво, — поцікавився він, — звідки у малолітньої черниці, що виросла в африканському буші, така обізнаність про темні сторони міста?

Вона хитнулася вперед, відіпхнула ногою Францову ногу і вдарила по гальмах. Каспер мало не вилетів з крісла через лобове скло. Фібер зблід, як привид.

Вона зняла через голову медальйон і простягла його назад. Увімкнула в салоні світло. Каспер побачив фотографію, на якій були зображені двоє дітей і чоловік — на зеленому лужку. Діти були шкіра та кості, але посміхалися на весь рот білозубими посмішками. У чоловіка була лагідна усмішка і погляд, який врівноважував цю лагідність.

Мені тридцять п’ять років, — сказала вона. — У мене чоловік і двоє дітей.

Срібло, яке він тримав у долоні, було теплим. У нього був її запах. Він знав, що десь у тропіках має бути рослина, яка сонячного полудня розливає такий самий аромат.

Він перевернув медальйон. На зворотному боці були вигравіювані два зулуські щити, два асегаї навхрест і слова: «Перший Панафриканський чемпіонат з айкідо».

— Мене що далі — все дужче привертає життя черниці, — відгукнувся Каспер. — Чи можна сподіватися?..

Вони зупинилися навпроти двох мілководних стоянок між двома молами, далеко попереду на одному з молів щось ворухнулося — якщо не брати до уваги цього, то все навколо було тихо. Сестра Глорія викотила його на платформу й опустила на землю. Вона повезла крісло — повільно, спокійно — через дорогу, на територію порту. Навколо не було чути жодної машини. Каспер обожнював ніч. Коли він був маленький, мати іноді читала йому, не часто — на це не було особливо ні часу, ні сил, — але траплялося, що читала. Книжку під назвою «Палле — сам-один на світі». Він чув тишу в книзі. За малюнками, за текстом, за очевидною самотністю книги йому була чутна здатна принести спочинок тиша міста, в якому все завмерло.

Зараз він відчував те ж саме — цілковитий спокій навколишнього міста. І те, що якась всеосяжна жіночність рухає його вперед.

На останній бетонній швартовій тумбі сидів чоловік у кінській попоні. Уже на середині молу Каспер зрозумів, що бачив його раніше — бачив або чув.

Людина з обличчям кольору свіжозвареного буряка встала, у бірюзових очах не було ніяких ознак того, що вона впізнає Каспера, та й навряд чи це було можливо — Каспер був обмотаний бинтами, немов мумія. Це була та людина, яка неподалік від Національного банку вела катер Стіне — цілу двотижневу вічність тому.

— Якщо нам треба потрапити до блокованого району, — заявив він, — то ще пять тисяч зверху.

Бор мав ще нещасніший вигляд у світлі енергозберігаючих ламп. Стіне колись розповідала Касперові про неприйняття Ейнштейном трактування квантової механіки. Як і всі великі гравці в покер, Ейнштейн мав відчуття меж випадкового. Зустріч тут, у Південній гавані, з людиною з буряковим обличчям була за цими межами. Каспер пощулився. На коротку мить у нього виникло відчуття, що Всевишня грає крапленими картами.

Він дістав коньяк, африканка простягнула йому два стаканчики для промивання очей. Незважаючи на тремтіння в руках, він не розлив ані краплини.

— Ми із сестрою Глорією, — сказав він, — живемо в одному монастирі. Чоловіче й жіноче відділення розділені ґратами. Ми дивилися одне на одного через ґрати цілий рік. Якраз сьогодні день її вісімнадцятиліття, нас відпустили до міста. Тож ми хотіли б відсвяткувати це на самоті.

Чоловік подивився на пов’язки, на гіпс. На інвалідне крісло.

— Тоді п’ять тисяч зверху. Як застава. Отримаєте їх назад, коли повернетеся.

Каспер начепив окуляри. Відлічив половину суми. Не без зусиль.

— Ми залишимо катер там, — сказав він. — Біля Нової гавані. Для вас — ніякого ризику. Ви, звичайно, пам’ятаєте, що таке бути закоханим, коли тобі вісімнадцять.

Чоловік втупився очима в Каспера. Каспер підняв стаканчик.

— За Спасителя, — вигукнув він. — Перший тост завжди за Спасителя.

Сестра Глорія поклала алюмінієві рейки на пристань і закотила Каспера в катер.

— Це «Янмар», — зауважила бурякова людина, — ви справитеся з ним?

Черниця відкинула кожух двигуна, відкрила паливний кран, повернула ключ запалювання — двигун прокинувся. Вона відв’язала швартови, увімкнула передачу, додала газу — катер поволі пройшов повз чоловіка, що стояв на пристані. Каспер знову підняв стаканчик.

— Вона закінчила курси кочегарів, — повідомив він. — До того як пішла вчитися на медичний. Але потім вона дала вічну обітницю. І піднялася до чорного пояса.

Катер вийшов із Шлюзової гавані, тут фарватер ставав ширшим.

— У нас тут були тренування, — сказав Каспер, — коли я був маленький. Невеличкі цирки, у яких не було коштів на справжні зимові стоянки, знімали майданчики