Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

Але ці докори сумління засинали щоразу, як ми починали планувати наші пригоди на наступний повний місяць. І я не змінився...

Люпинове обличчя спохмурніло, а в голосі відчулася відраза до самого себе. - Я цілий рік збираюся сказати Дамблдорові, що Сіріус - анімаг. Але я й досі не наважився. Чому? Тому, що боюся. Адже це означає зізнатися, що я ще в школі його обманював, та ще й повів за собою інших... а Дамблдорова довіра для мене - то все. Він колись дав мені нагоду вступити до Гоґвортсу, пізніше запропонував посаду вчителя, коли я вже й не сподівався знайти якийсь заробіток. Тож я переконав себе, що Сіріус потрапляє до школи завдяки темним мистецтвам, що їх він навчився у Волдеморта, а те, що він анімаг, не має до цього жодного стосунку.. Отож Снейп до певної міри мав щодо мене рацію...

- Снейп? - Блек чи не вперше відвів погляд від Скеберса і глянув на Люпина. - До чого тут Снейп?

- Снейп, Сіріусе, також тут учителює, - важко відповів Люпин, глянувши на Гаррі, Рона й Герміону. - Професор Снейп навчався разом з нами. Він чинив шалений опір моєму призначенню на посаду вчителя захисту від темних мистецтв. Він цілий рік переконував Дамблдора, що мені не можна довіряти. І в нього були підстави... Розумієте, Сіріус якось утнув з ним таку витівку, що Снейп трохи не загинув, і без мене там теж не обійшлося...

Блек зневажливо пхикнув.

- Так йому було й треба! Він скрізь лазив і винюхував, що ми задумали... домагався, щоб нас вигнали...

- Северуса дуже цікавило, куди я щомісяця зникаю, - повів далі Люпин. - Ми були в одному класі, але... е-е... не надто один одного любили. Особливо він недолюблював Джеймса. Мабуть, заздрив його успіхам у квідичі... І ось одного вечора Снейп побачив, як мадам Помфрі вела мене до Войовничої Верби. Сіріус помітив Снейпа і жартома порадив йому е-е... ткнути патиком у сучок на стовбурі - тоді він, мовляв, відкриє мою таємницю. Снейп, звісно, так і зробив... Якби він дійшов аж сюди, то наткнувся б на здоровенного вовкулаку... Але твій батько, почувши, що придумав Сіріус, кинувся за Снейпом і, ризикуючи життям, витяг його назад... Проте Снейп таки помітив мене в самому кінці тунелю. Дамблдор суворо заборонив йому про це розповідати, але відтоді він знав мою таємницю...

- То он чому Снейп вас не любить, - повільно проказав Гаррі. - Він думає, що ви знали про той жарт.

Саме так, - пролунав за Люпиновою спиною холодний глузливий голос.

Северус Снейп скинув плаща-невидимку і націлився чарівною паличкою на Люпина.

- РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ -

Слуга Лорда Волдеморта

Герміона зойкнула. Блек зірвався на ноги, а Гаррі підстрибнув, ніби його вдарило струмом.

- Я знайшов це біля Войовничої Верби, - сказав Снейп, відкинувши плаща-невидимку і не відводячи палички від Люпинових грудей. - Дуже зручна річ, Поттере, красно тобі дякую... - Снейп трохи захекався, але на його обличчі сяяв ледве стримуваний тріумф.

- Ви, мабуть, здивовані, як я довідався, що ви тут? - запитав він, поблискуючи очима. - Я щойно заходив до твого кабінету, Люпине. Ти забув випити своє зілля, тож я з повним келихом зазирнув до тебе. І там, на щастя - тобто на моє щастя, я побачив на твоєму столі якусь карту. З першого погляду я все зрозумів. Я побачив, як ти біг оцим тунелем.

- Северусе... - озвався Люпин, але Снейп не дав йому договорити.

- Я весь час казав директорові, що це ти помагаєш давньому дружкові Блеку пробиратися в замок. І ось він, доказ. Але навіть я не припускав, що ти скористаєшся цією халупою як схованкою...

- Северусе, ти помиляєшся, - спробував наполягати Люпин. - Ти ж чув далеко не все... я можу пояснити... Сіріус не збирається вбивати Гаррі...

- Сьогодні в Азкабані опиняться двоє, - сказав Снейп, і його очі спалахнули божевільним блиском. - Цікаво, як це сприйме Дамблдор... Він же був переконаний, що ти безпечний, Люпине... наш приборканий вовкулако...

- Який же ти дурень, - спокійно мовив Люпин. - Невже шкільної суперечки достатньо, щоб запроторити до Азкабану невинну людину?

ПУРХ! Тоненькі, мов змійки, мотузки вилетіли з чарівної палички Снейпа і обмотали Люпинові рота, руки і ноги. Він утратив рівновагу і впав на підлогу, не в змозі поворухнутися. Блек розлючено заревів і рушив на Снейпа, але Снейп націлився паличкою прямо Блекові межи очі.

- Ще крок... - прошипів він, - ще один крок, і я це зроблю, клянуся!

Блек завмер на місці. Неможливо було визначити, чиє обличчя випромінювало більше ненависті.

Гаррі заціпенів, немов розбитий паралічем. Він не знав, що робити й кому вірити. Глянув на Рона й Герміону: Рон, що й далі стискав у руках переляканого Скеберса, здавався не менш розгубленим. А от Герміона невпевнено ступила до Снейпа і ледь чутно промовила:

- Пане професоре... х-хіба... хіба вам зашкодять їхні пояснення, га?

- Міс Ґрейнджер, вам і так уже загрожує відрахування зі школи, - пирхнув Снейп. - Ви втрьох опинилися тут без дозволу, в товаристві убивці й вовкулаки. Отож хоч раз у житті потримайте язика за зубами.

- Але ж... якщо ви помилилися...

- ЦИТЬ, ДУРНЕ ДІВЧИСЬКО! - закричав раптом Снейп, мов божевільний. - НЕ ГОВОРИ ТОГО, ЧОГО НЕ РОЗУМІЄШ! - 3 його чарівної палички, що й далі цілилися в Блекове обличчя, вилетіло кілька іскор. Герміона притихла.

- Яке солодке відчуття помсти, - вишкірився до Блека Снейп. - Я так мріяв упіймати тебе власноручно...

- Ти знову пошився в дурні, Северусе, - гаркнув Блек. - Тільки-но цей хлопець принесе пацюка до замку... - він кивнув на Рона, - ...я спокійно прийду...

- До замку? - перепитав шовковим голосом Снейп. - Навіщо нам так далеко йти? Ось виберемося з-під Верби, і я просто покличу дементорів. Вони надзвичайно зрадіють, коли тебе побачать... Так зрадіють, що захочуть, либонь, привітати тебе своїм Цілунком...

Й до цього бліде Блекове обличчя ще більше зблідло.

- Та... ти повинен мене дослухати, - прохрипів він. - Пацюк... глянь на пацюка...

Але Снейпові очі сяяли таким божевільним блиском, якого Гаррі ще ніколи не бачив. Снейп, здавалося, цілком утратив глузд.

- Ану йдіть за мною! - звелів він і клацнув пальцями. Кінці мотузки, що нею був обмотаний