Читати книгу - "Прекрасна чаклунка"

за вашими розрахунками зірки сприяють мені. Але майбутнє ще покаже, яка вигода в цьому гаданому програші. А поки що бажаю вам якнайшвидше одужати — і до побачення.

— Я вже з вами не побачусь, мені кінець, — сказав астроном. — Але як маєте ще вільну хвилинку, прошу вас вислухати кілька слів, щоб я не відійшов, з нечистим сумлінням туди, звідки нема вороття.

Герцог з нетерплячкою на обличчі зіперся сідницями на скриню, в якій учений ховав одяг.

— Говоріть, але, будь ласка, коротше.

Учений якусь хвилину перемагав задишку, тоді почав:

— Ви, ваша високосте, були моєю останньою і єдиною надією, що я доможуся справедливості й дочекаюся тих грошей, які лишився мені винен габсбурзький цісарський дім. Ви мені обіцяли…

— …що допоможу вам їх одержати, коли мені вдасться переворот, — роздратовано перебив його Вальдштейн. — Але він не вдався, то про що тут іще балакати.

— Я ще не сказав головного, — шепотів старий. — Для мене так важливо було, щоб ви не зреклись задуманого й нічим не дали себе відстрашити, що, коли ви мене попросили спитати в зірок, які ваші шанси, я допустився — присягаюсь, уперше в житті — обману…

— Обману? — ревнув Вальдштейн. — Тобто розміщення зірок не було для мене сприятливе?

— Не було, аж ніяк не було, — сказав Кеплер, і очі його залилися слізьми. — Я приховав цю невеселу й тривожну обставину, що планета вашого найпершого ворога, Максиміліана Баварського, саме панує над планетою його величності цісаря, отож із самого початку було ймовірно, що Максиміліан доможеться свого. Крім того, Марс проходить через сузір’я Терезів, а Сатурн — через сузір’я Скорпіона, а це означає, що ми переживаємо пору зрад у змовах і законах, перемоги інтриг та невірності й неуспіху добрих замірів, спрямованих на загальне добро. Та оскільки віра часто творить чудеса, я надіявся, що ви, ваша високосте, впевненістю в собі й силою свого генія переможете всі ці несприятливі впливи, і змовчав про них. Але ви не перемогли. Коли вчора в моєму домі з’явився той зухвалий хлопцюга, я зрозумів: мій обман — єдина темна пляма на всій моїй науковій кар’єрі, мій єдиний відступ від засад чесності й правдивості — був марний. Той чоловік, коли дозволите вжити алегоричного виразу, був невблаганним посланцем небес. Прошу вас, ваша високосте, згадати, що я вчинив так із найкращими намірами, й пробачити мені, щоб я міг стати перед престолом всевишнього без почуття вини.

— Іди к бісу, старий недоумку, — сказав Вальдштейн і вийшов, грюкнувши за собою дверима.

Тим часом Петр із рапортом генерала Маррадаса, зашитим у полу камзола, їхав на північ Німеччини, назустріч шведському військові, що, за чутками, висадилось у Померанії.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ
ВАРІАЦІЇ НА ВАЛЬДШТЕЙНІВСЬКУ ТЕМУ
(далі)
Повний рот сиру

Над правим берегом Рейну, там, де річка, що доти текла на захід, плавною дугою звертає на північ, днів на п’ять дороги тягнеться скелястий кряж, порізаний ущелинами й укритий грізною, шумливою пущею, за похмуру славу та темний колір названою Шварцвальдом, тобто Чорним лісом. Справді, важко уявити собі щось чорніше за той дикий густезний праліс із старезних смерек зі сріблястими стовбурами та гілками, обвислими під тягарем лишайників, що висіли, наче пошматовані вітрила на реях розбитих кораблів. Піскуваті стежки губляться, ніби запавши під землю, в заростях моху та папороті, населених лісовиками, мавками та всякими страшидлами. Тихо, ніщо й не ворухнеться, хіба шасне в схованку лисиця. Є там місця, куди ніколи не проникає сонце; там живуть ведмеді, борсуки, і там-таки нібито знайшла притулок ватага грабіжників, які прозвали себе «веритаріями», яких дехто вважав чортами, а дехто — ангелами-охоронцями. Перші, що вважали їх за чортів, твердили, ніби це звичайнісінькі розбійники, тільки численніші, спритніші, краще озброєні й кровожерніші, ніж звичайно. Другі держалися думки, що назва «веритарії» придумана не просто так, а виведена з латинського слова «верітас», тобто «правда», — а це, як відомо, щось чисте й боговгодне. І ті веритарії справді поводяться так, що сам бог може дивитися на них тільки схвально й замилувано, бо вони нікого не кривдять, навпаки, захищають покривджених, і не грабують, а відганяють грабіжників. Зате накидаються без розбору на кожного, хто чинить паскудство, — лютеранин він чи католик, швед чи німець. Та однаково їхня присутність у Чорному лісі не тішила, бо веритарії нібито завжди з’являлися там, де назрівало лихо. В Чорному лісі досі було більш-менш спокійно, тож поява там веритаріїв не віщувала нічого доброго.

Води в Чорному лісі аж забагато. Потічки стрибають і булькочуть по бескетті, кришталеві водоспади ринуть із веселих гірських озерець, що оздоблюють схили стіжкуватих пагорбів та гір, з яких Фельдберг — найвища, а Бельхен і Блауен — лиш трошечки нижчі. Корови, байдужі до стукоту дятлів та жовен, що пурхають у вільшині, скубуть на полонинах та галявинах траву з гіркуватим запахом. Тут, у Чорному лісі, збирає Дунай свої перші води, а долинами, де клубочиться туман, ринуть струмочки, струмки та річки, з яких Вутах, Вебра, Ельц, Мург та Альб упадають просто в Рейн, а Енц і Нагольда — в Неккар. Але перейдімо вже до суті: над однією з цих річок, над Мургом, за урочищами села Гернсбаха, в затінку пагорба Голо стояла старовинна корчма «Вовкулака», яка напевне пам’ятала дні, коли славної пам’яті Мартін Лютер тільки вчився розбирати літери, а Томаса Мюнцера ще й на світі не було. І в тому «Вовкулаці» з призволу самого антихриста почався фінал нашої довгої розповіді про життя й подвиги Петра Куканя з Куканя, героя, що ненавидів зло, але не знав, як із ним боротись.

Був січень року тисяча шістсот тридцять другого, тобто другого року так званої шведської війни, що почалась тоді, коли король Густав-Адольф висадився в Померанії, або ж чотирнадцятого року так званої німецької війни, тепер, коли ми вже понад триста років зберігаємо в пам’яті дату її закінчення, відомої як тридцятилітня війна. Король Густав-Адольф саме