Читати книгу - "Тварина, обдарована розумом"

Він вам не подобається?

Севілла. Ні.

Адамс. Я не поділяю ваших почуттів. Коли б обрали Крунера, гадаю, що він влив би свіжої крові в жили нашої старої адміністрації.

Севілла. Сподіватимемося, що то тільки й буде пролитої крові.

Адамс. Ви вважаєте його таким жорстоким?

Севілла. Думаю, що він виконуватиме все, чого від нього вимагатимуть.

Адамс. Ох, ви песиміст! Ви задоволені послугами Голдстейна?

Севілла. Дуже. Не стану приховувати від вас, Голдстейн для мене необхідний. Він справжній приятель.

Адамс. Я зачарований. Дізнався, що вашу книгу перекладають на двадцять три мови, а Голлівуд екранізує її.

Севілла. Так.

Адамс. Я довідався також, що «Лук» купив за шістсот шістдесят тисяч доларів право на першодрук. Крім того, Брюкер за п’ятсот тисяч доларів надав право видавництву «Кишенькова книга» видати книгу в повному обсягу й за чотириста тисяч доларів у скороченому — видавництву «Рідерз дайджест». Брюкер, певне, облизується від задоволення.

Севілла. Гадаю, що про все це ви довідалися не від Голдстейна.

Адамс. Ні, Голдстейн дуже стриманий. Ці цифри опублікував минулого тижня «Тайм». «Тайм» підрахував, що ви одержите разом з кінофільмами й перекладами три мільйони доларів. Правда ж?

Севілла. Ох, той «Тайм»!

Адамс. Що ви відчуваєте, стаючи мільйонером? Севілла. Крім усього, почуття волі. Адамс. Волі?

Севілла. Досі я був вільний настільки, що лише теоретично міг купити великий будинок на одному острові Флорида-Кіс з невеличкою приватною гаванню й яхту…

Адамс. «Теоретично». У вас оригінальний спосіб висловлюватися. (Сміється). Я певен, що коли ви купували цей будинок, вас безсоромно обікрали.

Севілла. Ні, я робив так, як мені радив Голдстейн.

Адамс. Ви сказали, почуття волі, «крім усього».

Севілла. Так. Я відчуваю також почуття провини.

Адамс. Провини? Чому провини? Ви ж не вкрали ці гроші, це плід вашої праці.

Севілла. У мене таке враження, що мені заплатили зайве.

Адамс. А що тоді Брюкер?

Севілла. Про нього я не думаю. Здається, що мені заплатили зайве, бо інші працюють багато, а отримують мало.

Адамс. Ха, ха! Не було б у вас яхти, я підозрював би, що ви соціаліст. Та що ви, ці люди, про яких ви кажете, не мають такого фаху, як у вас.

Севілла. Так, але то не гаразд, що існує така різниця між ними й мною.

Адамс. Чи не через це почуття провини ви зберігайте гроші на рахунку в банку, не вкладаючи їх у якусь справу?

Севілла. Ні, тут інша річ. Думка про те, що мої гроші можуть працювати замість мене, викликає у мене огиду.

Адамс. У всякому разі вони працюють на когось іншого. Ваш банкір мусить бути вам вдячний.

Севілла. То його справа. Вважаю, що саме для того він і став банкіром, щоб з грошей робити гроші. А моя справа — працювати.

Адамс. Тоді роздайте свої мільйони. (Сміється).

Севілла. Так, але кому? Я хотів би, щоб вони справді були корисними, я остерігаюся філантропії.

Адамс. Та ну ж бо, я пожартував. (Мовчанка).

Севілла. Чи не могли б ви скоротити цей прелімінарій? Ви настільки роздратовані, що це лякає мене.

Адамс. Я не роздратований.

Севілла. Ви уже двічі витирали долоні носовичком. Адамс (сміється). Треба остерігатися науковців. Вони спостережливі. (Пауза). Що ж, я симпатизую вам і думаю те, що зараз скажу вам, вас приголомшить. Маю сказати дуже неприємні речі.

Севілла. Я здогадувався про це з вашого довгого вступу. Однак я віддаю належне вашій спритності.

Адамс. Це не спритність, а ніяковість.

Севілла. Ну, стріляйте! Чого зволікаєте?

Адамс. Не квапте мене. То набагато гірше, ніж ви собі уявляєте. Я одержав дуже приголомшливий наказ. Мій обов’язок — повідомити вас про нього, і я дуже цим засмучений. Ви ж знаєте, я симпатизую вам.

Севілла. Однак ця симпатія не перевищує вашої лояльності до своїх шефів.

Адамс. Правду кажучи, ні.

Севілла. Ну, кажіть! Чи не повинен я відмовитися від проекту «Логос»?

Адамс. Ні, не те. Одне слово, це гірше. (Пауза). Ми хочемо забрати у вас Бі й Фа.

Севілла. Ви маєте забрати від мене Бі й Фа?

Адамс. Тимчасово. Прошу вас, сидіть. Так, мені прикро, але це — наказ.

Севілла. Та навіщо? Куди ви їх хочете відправити?

Адамс. Я не можу відповісти на ці запитання.

Севілла. Це ж безглуздя. Ви нічого не усвідомлюєте! Бі й Фа ніколи не витримають такої розлуки! Ви рвете зв’язки приязні, що складалися протягом багатьох років.

Адамс. Боб Меннінг їх супроводжуватиме. Севілла. Боб!

Адамс. Прошу вас, вгамуйтеся. Вам недобре? Бажаєте, щоб…

Севілла. Ні, дякую. Не турбуйтеся, зараз мені стане легше. (Пауза). Яке огидне лицемірство! Адамсе, я скажу вам те, що думаю: ось уже два роки ви усміхаєтесь мені привітно, й два роки за вашим наказом Боб таємно…

Адамс. То не мій наказ. Я лише його передав. У цьому тільки й моєї відповідальності.

Севілла. Яке бридке лицемірство! І з якою метою, цікаво запитати?

Адамс. Скажу відверто: ми вирішили тримати вас осторонь від практичних застосувань…

Севілла. Хочете сказати, військових застосувань.

Адамс. Я мовив, практичних.

Севілла. А Боб надійніший. Отже, він може знати, куди ви запропастите Бі й Фа і яке безглуздя примусите їх робити.

Адамс. Неодмінно, бо він поїде разом з ними.

Севілла. Не йму віри! Ви забули, що Боб — ставленик містера Сі?

Адамс. Не думаю, що це може перешкодити.