Читати книгу - "Вулик"

приходиш, то нічого мені не кажеш. Мені, котра хоче знати все, що стосується тебе! Рідній матері, яка так тебе любить...

Дівчина підфарбовує губи, дивлячись у дзеркальце пудрениці.

— А де тато?

— Не знаю. А що? Давненько пішов кудись і вже має повернутися. А чому ти питаєш?

— Просто так. Раптом згадала про нього, бо бачила його в місті.

— Ти ба, здибалися в такому великому місті як Мадрид!

— Овва! Світ тісний! Я зустріла його на вулиці Санта Енграсія, коли виходила від фотографа.

— Ти нічого мені не казала.

— Хотіла зробити сюрприз... Тато заходив до того самого будинку, схоже, збирався провідати хворого приятеля, котрий там мешкає.

Дівчина в дзеркальце спостерігає за матір’ю... Іноді їй здається, що в матері дурнувате лице.

— І він ні слова мені не сказав!

Донья Вісі сумнішає.

— Ви ніколи нічого мені не кажете.

Хуліта всміхається, підходить до матері й цілує її.

— Яка ж ти гарна, моя старенька!

Донья Вісі цілує дочку й одразу відводить голову, хмурить брови.

— Фу, від тебе тхне тютюном.

Хуліта копилить губи.

— Я не палила, ти чудово знаєш, що я не палю, бо вважаю, що жінці це не личить.

Матір намагається здаватися суворою.

— То що тоді... Тебе хтось цілував?

— На Бога, мамо, за кого ти мене маєш?

Бідолашна жінка бере дочку за руки.

— Пробач, доню, твоя правда. Ляпаю тут усілякі дурниці!

На якусь мить вона замислюється, а тоді мовить тихо, наче сама до себе:

— Просто мені скрізь ввижаються небезпеки, що чатують на мою донечку.

В очах Хуліти сльози.

— Що ти таке кажеш!

Матір дещо силувано всміхається та гладить дочку по голові.

— Ну, годі, ти вже не маленька, не звертай на мене уваги. Я це жартома сказала.

Хуліта думає про щось своє, не чує.

— Мамо...

— Що?

Дон Пабло думає про те, що родичі дружини прийшли надокучати йому й зіпсували вечір. О цій порі він щодня сидить уже в кав’ярні доньї Роси та п’є свій шоколад.

Родичів дружини звуть Аніта й Фідель. Аніта — дочка брата доньї Пури, службовця сарагоського муніципалітету, нагородженого хрестом «За благодійність», бо якось він витяг з Ебро одну потопаючу сеньйору, а та виявилася кузиною голови провінційної ради. Фідель, чоловік Аніти, власник кондитерської в Уесці. Вони приїхали до Мадрида на кілька днів — це у них весільна подорож.

Фідель іще зовсім молодий, носить вусики та ясно-зелену краватку. Шість чи сім місяців тому він виграв у Сарагосі конкурс виконавців танго, і того ж таки вечора його познайомили з дівчиною, яка тепер стала його дружиною.

Батько Фіделя, теж кондитер, був чоловік неотесаний, приймав як проносне пісок, і всі його розмови зводилися до незначущих речей і Пресвятої Діви дель Пілар. Він одначе вважав себе людиною освіченою та підприємливою і користався двома видами візитних карток — на одних стояло «Хоакін Бустаманте. Комерсант», а на інших готичним шрифтом було надруковано «Хоакін Бустаманте Вале. Автор проекту „Необхідно подвоїти сільськогосподарське виробництво в Іспанії“». По його смерті залишилася купа пошарпаних папірців із цифрами та кресленнями; він сподівався подвоїти врожаї завдяки винайденій ним системі: величезним багаторівневим терасам із родючою землею, куди б вода подавалася з артезіанських колодязів, а сонячне проміння — через систему дзеркал.

Успадкувавши кондитерську від старшого брата, який загинув 1898 року на Філіппінах, батько Фіделя змінив її назву. Раніше вона іменувалася «Насолода», однак ця назва видалася йому маловиразною, і він поставив іншу — «В краю наших предків». Він понад півроку бився над назвою, склав список із майже трьохсот найменувань, причому всі були в тому ж дусі.

В часи Республіки, по смерті батька, Фідель знову змінив назву кондитерської на «Золотий шербет».

«У назві кондитерської не повинно бути політики»,— каже він.

Завдяки дивній інтуїції Фідель пов’язує назву «В краю наших предків» із певними напрямами думок.

— Наша справа пропонувати всім без розбору здобні булочки та заварні тістечка. І республіканці, і монархісти платять нам ті самі песети.

Молодята, як ви вже знаєте, приїхали до Мадрида, бо у них медовий місяць, і визнали за свій обов’язок зробити дядькові з тіткою тривалий візит. Дон Пабло не