Читати книгу - "Книга імен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Мені потрібен камінь, Йаеле. Агат.
Вона довго дивилася на нього, і він прочитав сумнів і боротьбу з ним на її обличчі. Не промовивши ні слова, вона вийшла з бібліотеки.
Йаель летить із ним до Лондона. Девід несподівано зрадів. Якщо їхня здогадка про карти правильна, вони мають дві перепустки до Г'носесвілля — хоч де б він не знаходився. Можливо, карти приведуть його і до Стейсі. Або до тих, хто знає, де Кріспін тримає дівчинку.
Він витяг із портмоне загадкову карту й укотре почав розглядати, намагаючись розшифрувати її символіку. Люди стрибають з розбитої верхівки вежі.
Самогубство? Ні. Руйнація, смерть, хаос — так сказала ворожка Таро. І відродження. Погляд його зосередився на блискавці, що розколола небо поза вежею, — гнів Матінки-Природи останнім часом вибухав електричними розрядами.
І цей замковий міст, що нагадував Тауерський міст у Лондоні.
Лондон. Саме там перетнулися їхні з Кріспіном шляхи... і саме туди поспішає він у пошуках Стейсі.
Йаель ішла до нього кімнатою зі шкіряною сумкою через плече.
— Я принесла обидва камені, — прошепотіла вона, не моргнувши оком. — Вони лежали саме там, де я запам'ятала.
Раптом у Девіда в хребті щось гостро штрикнуло. У вухах гуділо, ніби їхня розмова передавалася гучномовцями.
Там, де я запам'ятала. Запам'ятала.
— Захор, — він схопив Йаель за руку. — Запам'ятай.
Вона схилила голову трохи набік, очевидно, не розуміючи.
— Що ще я маю запам'ятати? — У питанні чулося спантеличення.
— Не ти. Я. Вони наказували, щоб запам'ятав я. Вони все кричали і кричали, щоб я запам'ятав... захор. Можливо, саме це мені й слід пам'ятати зараз. Слово захор.
Очі Йаелі розширилися. Вона підскочила до найближчого стола й накидала на аркушику паперу цифри.
— Ось гематрія слова захор — 233.
Девід вихопив із рюкзака щоденник і розгорнув на першій сторінці, на першому імені.
— Д, — сказав він Йаелі. Пальцем відрахував відстань у 233 літери. — Наступна І.
Гарячково рахуючи, він знайшов літеру С, потім Т, його пальці й мозок працювали з неймовірною швидкістю. Невже воно? Невже ключ до розгадки в його щоденнику?
Йаель записувала літери, якими він просто сипав: С, Т, Е, Ф, А, Н, О, Е, Д, У, А, Р, Д, О...
Йаель зойкнула.
— Боже мій, Девіде, — виходить ді Стефано Едуардо — Едуардо ді Стефано. Прем'єр-міністр Італії!
— Ребе Кардоза! — гукнув Девід на всю бібліотеку. Рабин кинувся до них, заскочений хвилюванням у Девідовому голосі. На його завітреному обличчі читалася тривога.
— Зробіть РПЛ-аналіз усього мого щоденника, ребе. Гадаю, ми знайдемо імена гносеїв. Ми з Йаеллю щойно витягли першого, хто там зашифрований. Мусять бути інші.
— І чиє це ім'я, Девіде?
Голос у нього зірвався.
— Едуардо ді Стефано, прем'єр-міністр Італії.
Від здивування Кардоза роззявив рот. Утім, його ошелешення тривало якусь мить.
— Беньяміне, мерщій! — гукнув він через плече.
З машини, що везла їх із Йаеллю до аеропорту Бен Гуріон у Тель-Авіві, Девід зателефонував до центру, і рабин Кардоза зачитав йому список, що видав комп'ютер.
Коли Девід почув Мюллер Кріспін, ефект був такий, ніби хтось увімкнув рубильник тієї миті, коли пальці його були в розетці. Усе правильно. Гносеї. Перелік їхніх імен закодовано в підтексті його щоденника.
Йому було передано не лише імена ламед-вовників, а й імена їхніх ворогів.
Тут Кардоза прочитав іще одне ім'я — Вонамейкер.
У вухах загуло. Джадд? Ось, виходить, як Темні янголи знайшли нас у ворожки Таро — Джадд зателефонував їм, не встигли ми вийти з ресторану...
— Девіде, ви мене чуєте? Я кажу: щойно телефонував Аві, — пробивався голос рабина Кардози крізь гудіння в нього в голові. — Він уже попередив відповідні служби, і ті оголосили тривогу. Інтерпол повідомляє, що ді Стефано учора прибув до Лондона.
— Залучайте військову розвідку МІ-6 — сказав Девід. — У мене передчуття, що вони знайдуть усіх гносеїв у Лондоні.
Мобільник Девіда задзвонив в аеропорті Бен Гуріон, коли вони з Йаеллю чекали на автобус-шатл, який мав підвезти їх через поле до літака.
— Твоє дівча, боюся, втратило сон. Воно весь час скиглить, щоб ти прийшов їй на порятунок.
— Ах ти ж паскудо, — від люті очі Девіда налилися кров'ю. Йому було байдуже, що кілька людей повернули голови в його бік. — Де вона?
— Зі мною, певна річ. Неподалік від того місця, де ми з тобою востаннє бачились.
— У Лондоні, — Девід глянув на Йаель.
— Оцінка «відмінно», професоре. — Кріспін вочевидь глумився.
— А в тебе двійка за невдалу спробу. Двоє твоїх Темних янголів лежать на столі в трупарні.
Кріспін розсміявся.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга імен», після закриття браузера.