Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

нас часто, всупереч тому, що знала, якщо бандерівці знайдуть в неї польських дітей, то і її разом з нами вб’ють». Восени 1944 року, коли від рук членів УПА гинули мешканці сусідніх сіл Рибне і Новоселиця, родина авторки знову мусила приховуватися – аж до виїзду до Польщі.

Джерело: AW, II/157, Свідчення Ванди Яскуловської, арк. 3–4.

Косів (Гуцульський) – повітове місто, яке налічувало понад 7000 мешканців, до війни в половині населене євреями; українці становили 40 відсотків, а поляки і вірмени – 10 відсотків населення.

За свідченням Яна Ситника, у 1944 році українці Іван Ковалюк і Марійка Ковалюк, Ірина Млинчак, Василь Порчак, Микола Сорохан і Петро Стринадюк, наражаючи на небезпеку власне життя, допомагали полякам, застерігаючи їх і приховуючи від бандерівців.

У квітні 1944 року українка Марія Майданюк попередила матір Єви Островської, щоб та на ніч заховалася, тому що її родині загрожує небезпека з боку УПА. Інша українка, Катерина Павлик, відвела Єву до тітки, поселеної в селі Черганівка.

Леслава Маслянкевич, дівоче Волощук, описує, як під час нападу бандерівців у 1944 році, вона шокована бігала навколо палаючої рідної хати, стаючи легкою жертвою для нападаючих. «Тим часом наша сусідка-українка Стопчицька, мене зауважила, поклала на своєму подвір’ї і накинула на мене картопляне бадилля, яке тут лежало від осені, і сказала: лежи тихо, не кричи, не рухайся». Так вона врятувала життя дитини.

Інженер-лісник Юзеф Волощук у 1944 році керував управлінням лісового господарства Косівського повіту. «Я мешкав з дружиною і донечкою в будинку управління лісового господарства. Попереджений знайомим українцем про планований напад, я зі своєю родиною заховалися в спеціальній, попередньо підготовленій, криївці на єврейському кладовищі».

Мешканець Косівського селища Москалівки, Владислав Гук розповідає про допомогу, яку в період загрози бандерівських нападів у 1944 році надавали полякам українці. «Уночі 29/30 березня ми спали в знайомого каменяра Юрака, українця в Кутах, я з дружиною на сіні в шопі, а син у хаті Юраків. Господиня дала нам їсти на вечерю і на сніданок. Потім бездоріжжям ми повернулися до хати [...].Часто застерігав мене гайовий – українець. Батьки моєї дружини кожної ночі спали у знайомих українців. Мій брат Станіслав мав у хаті сховок під підлогою, але також часто разом з дружиною і двійкою дітей приховувалися в Москалівці у знайомих українців, а кільканадцять разів у Білинської, українки, яка засуджувала бандерівські злочини. Кузинки моєї дружини, Ядвіга Вальтер і Стефанія Станкевич, також ходили з дітьми на ніч до українців [...]. Дружина лікаря Тобічика, вчителька, попереджувала всіх мешканців Пістинської вулиці, завдяки чому ніхто там не загинув. У польських будинках ночували українці, завдяки чому бандерівці їх не спалили. [...] Українець Мирослав Романів приховував двох польок – сестер».

Джерело: J. Sitnik, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 2001, № 54, с. 41; E. Ostrowska, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 1998, № 31, с. 33–34; L. Maślankiewicz z d. Wołoszczuk, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 2001, № 54, с. 38; J. Wołoszczuk, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 2001, № 54, с. 39; W. Huk, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1998, № 31, с. 32 i 33.

Кути, ґміна Кути – місто, яке налічувало близько 7000 мешканців; поляки і вірмени становили 40 відсотків, а українські гуцули 20 відсотків населення.

Гелена Лисяк з Рибного описує, як під час втечі від бандерівців у березні 1944 року знайшла притулок у Кутах. «У Кутах нами попіклувався колега вбитого дядька Кульбицького – Дмитро Баб’юк. Він був українцем. У нього була дружина-полька. Обоє були дуже добрими людьми. Ми в них поселилися аж до нашого виїзду на Західні землі».

Єжи Зелінський у своєму свідченні подає, що його родину перед нападом бандерівців остеріг українець Стефан Полек. Завдяки цьому, Зелінські, за винятком бабусі, яку було вбито, змогли втекти в поля і залишитися живими.

Джерело: H. Łysiak, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 2000, № 48, с. 10; Свідчення Єжи Зелінського від 14.02.2004 (у зборах Ромуальда Нєдзелька).

Рибне, ґміна Старий Косів – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1300 мешканців.

У березні 1944 року Гелена Лисяк разом з матір’ю та дядьком і його дружиною приховувалися в оборі сусіда: «Сусід-українець, був дуже доброю людиною. Він знав про те, що кожну ніч ми проводимо в його оборі і лише нас дуже просив, щоб, якщо банда нас знайде, ми не говорили, що ми перебуваємо там за його дозволом. Тоді був би вбитий так само, як і ми».

Джерело: H. Łysiak, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 2000, № 48, с. 10.

Тюдів, ґміна Старі Кути – українське село, проживали тут 1–2 польські родини.

У березні 1944 року боївкою СБ ОУН за сприяння полякам були вбиті Сливинські – греко-католицький священик (українець зі змішаної родини) та його син.

Джерело: H. Komański, Powiat Kosów Huculski, „Na Rubieży” 2000, nr 48, s. 15.

Черганівка, ґміна Старий Косів – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 900 мешканців.

У березні 1944 року члени УПА вбили близько 20 поляків. Врятувалися лише Бірута Дзивінська з дочкою Софією Здзеховською, вчителькою. Під час нападу гуцули їх обох сховали і охороняли аж до червня 1944 року, коли вони були евакуйовані в район Снятина.

Джерело: H. Komański, Powiat Kosów Huculski, „Na Rubieży” 2000, № 48, с. 9.

НАДВІРНЯНСЬКИЙ ПОВІТ

Боднарівка, ґміна Середній Майдан – село з перевагою польського населення над українським.

У червні 1944 року за співробітництво з поляками були вбиті чотири українці – лісник Петручук «Петлюра» та його три сини.

Джерело: H. Komański,