Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

Ворохта, ґміна Ворохта – село з перевагою українського населення, яке налічувало понад 2700 мешканців; поляки становили близько 25 відсотків населення.

У нападах УПА на село не брало участі місцеве українське (гуцульська) населення. Під час нападу вночі з 31 грудня 1944 на 1 січня 1945 року багато поляків знайшли криївки у своїх гуцульських сусідів. Місцеві гуцули також не вказували нападаючим польських обійсть, завдяки чому багато з них врятувалися.

Джерело: W. Marmucki, Powiat Nadwórna, „Na Rubieży” 1998, № 33–34, с. 53.

Парище, ґміна Середній Майдан – українське село, яке налічувало понад 1700 мешканців, були тут чотири польські обійстя.

Франциск Пронобіс разом з родиною влітку 1944 року були врятовані українкою, дружиною місцевого греко-католицького священика, яка вивезла всю родину власним возом до Надвірної. Інші польські родини з цього села загинули.

Джерело: F. Pronobis, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1998, № 33–34, с. 50.

Середній Майдан, ґміна Середній Майдан – село з перевагою українського населення над польським.

У листопаді 1944 року бандерівці вбили двох українців, які належали до УПА за те, що вони попереджали поляків про терміни нападів.

Джерело: H. Komański, Powiat Nadwórna, „Na Rubieży” 1998, № 33–34, с. 49.

Дитятин, ґміна Кукільники – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1000 мешканців.

Марія Чарна, як дитина, пережила напад членів УПА на рідне село в 1944 році: «Я побігла побачити, що робиться, коли я поверталася, сусід-українець наказав мені сховатися в хаті його матері». Мати Чарної разом з братами й сестрами загинули під час нападу, вона мусила далі приховуватися сама. «Я втекла на другу сторону села до своєї тітки, яка з двома синами, Петром і Бронком, приховувалися на горищі свого сусіда-українця. А потім ми разом втекли з села. По дорозі я загубилася, ходила по полях аж до Шумлян, там я знайшла притулок в якоїсь знайомої жінки, де разом з іншими українськими дітьми пасла корів». Після довшого часу, в Шумлянах відшукав її батько.

Джерело: M. Czarna, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 2002, № 60, с. 36.

Підкамінь (Рогатинський), ґміна Підкамінь (Рогатинський) – польсько-українське село, яке налічувало близько 1500 мешканців.

У свідченнях Тадеуша Стружинського читаємо, що перед загрозою з боку бандерівців «часто ми використовували криївки у приязних сусідів-українців».

Джерело: T. Strużyński, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 2002, № 60, с. 39.

Посвірж, ґміна Букачівці – село, населене українцями і декількома польськими родинами, яке налічувало понад 300 мешканців.

Весною 1944 року Станіслав і Станіслава Камінські отримали лист, якого підкинули сусіди-українці, з попередженням про запланований напад УПА, і негайно виїхали до Ряшева.

Джерело: W. Żołnowski, W trzecią noc po Wielkiejnocy..., с. 229.

Слобідка Більшівцівська, ґміна Слобідка Більшівцівська – польсько-українське село, яке налічувало понад 700 мешканців.

4 лютого 1944 року відбувся напад бандерівців на польські обійстя. Поляків, що в той час на місцевій станції виходили з потягу, остерегла перед нападом українка. Згідно іншого свідчення, українка Засідко застерегла одного з тих поляків, який хотів дістатися до хати, кажучи йому, щоб утікав, тому що там бандерівці.

Джерело: J. Bogusiewicz z d. Kruszelnicka, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 1996, № 17, с. 20; E. Kruszelnicki, Byłem świadkiem, там само, с. 21.

Фірлеїв (зараз Липівка), ґміна Фірлеїв – село, яке налічувало понад 1500 мешканців, українці становили 75, а поляки – 25 відсотків населення.

Під час нападу бандерівців 16 лютого 1944 року, Владислав Коссаковський сховався за іконою в костелі. Його не знайшли, хоч багато людей, які заховалися в костелі, нападаючі відшукали й вбили. Наступного дня зранку «до костелу зайшла українка, що звалася Кічула. Вона голосно помолилася, присягала перед Богом і закликала тих, хто приховувалися: „Якщо хтось живий, нехай вийде. Я знаю, що є тут Владислав Коссаковський, його діти перед костелом плачуть, тепер ніщо вам не загрожує, що буде пізніше, цього я не знаю”. [...] З костелу вийшло кільканадцять осіб і всі пішли до своїх хат».

Юзеф Зємба згадує, що під час нападу бандерівців на село 15 лютого 1944 року, в одному з будинків врятувався незауважений нападаючими маленький хлопець. «Коли в день, 16 лютого, зайшла до цієї хати сусідка-українка, вона знайшла живого хлопця і за згодою української влади відвела дитину до його тітки, моєї матері, Людовики Зємби».

Джерело: W. Kossakowski, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1996, № 17, с. 14; J. Ziemba, Byłem świadkiem, там само.

Фрага, ґміна Фрага – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 850 мешканців.

14 квітня 1944 року під час нападу групи бандерівців на село, Михайло Матис, разом з частиною родини, приховувалися. «На другий день після цього вбивства, рано-вранці, прихильний до нас сусід-українець відвіз нас до Ходорова».

Джерело: M. Matys, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 2000, № 42, с. 2.

Рудники, ґміна Джурів – село зі значною перевагою українського населення над польським і єврейським, яке налічувало понад 1800 мешканців.

Влітку 1943 року бандерівцями з СБ ОУН було вбито українського священика Сеньчука за те, що протягом року приймав у себе поляка, інваліда Леона Закшевського (він не знав, що