Читати книгу - "Тайники розкриваються вночі"

Потім таксист почав тіснити «Волгу» Божка до правого пруга шляху, міліметр за міліметром.

Треба було бодай трохи вибратися вперед, щоб перетяти шлях. Це скидалося на таран. Юрій був так близько від Божка, що бачив кожну зморшку на його обличчі, злякані, повні тваринного жаху очі.

— Гальмуй! — вигукнув щосили у віконце Гармаш, намагаючись перекричати шум моторів і виття вітру.

Чи почув Божко, чи сам зрозумів, що ще секунда-дві й може статися катастрофа, але бежева «Волга», немов тяжко зітхнувши, осіла, і таксі вмить вирвалося на кілька метрів.

Інженер збавляв швидкість. Таксі їхало обіч і трохи попереду, поки той не загальмував зовсім.

Юрій вискочив з машини. Після скаженого гуркоту та виття лісова тиша немов навалилася на нього. Ноги не відчували під собою твердої землі, перед очима наче ще мигтіли дерева.

Божко теж виліз із машини. Він уже, здавалося, опам'ятався і втомлено потягнувся, розправляючи груди. Весь його незворушний вигляд ніби промовляв: «Ну, то в чім річ? Чого ви, власне, від мене хочете?»

Десь далеко, з лісової дороги, гуркочучи, виповзав на шосе грузовик. Юрій вирішив почекати, поки під'їде. Немов не помічаючи Божка, став разом з водієм оглядати таксі.

Здивований тим, що оперативник не накинувся відразу, інженер витяг сигарету, опустився на сидіння, не закриваючи дверцят, запалив.

Грузовик, навантажений колодами, наблизився до них. Юрій попросив водія злізти, спитав документи. Щоб записати в протокол прізвище свідка, досить було й шоферського посвідчення.

Тоді лейтенант підійшов з понятими до Божка і коротко сказав:

— Відчиніть багажник!

— Давай, Юрку, раніше поговоримо удвох, — звернувся до нього інженер. — Відійдемо вбік.

Водій таксі від подиву закам'янів. Таке товариське звертання? Тут щось не те! А головне, оперативник погодився, слухняно одійшов убік із господарем бежевої «Волги».

— Юро, Юрасику, — почав Божко. — Ще раз прошу тебе, благаю. Не губи мене! Будь людиною. Я тепер усе зрозумів. Присягаюсь, пальцем не торкнусь чужого… Згадай, я ж тобі врятував життя. Не знаючи, хто ти, ризикував… Значить, не все в моїй душі чорне. Ти молодий, набагато молодший від мене, але ти сильний, допоможи мені стати на ноги.

— Ви вже обіцяли покінчити з цим, — суворо відповів Юрій. — А життя мені не врятували. Просто подали руку. За це — спасибі. Та якби й справді врятували мені одному, то скількох людей ви загубили, скількох покалічили, розбестили! Можливо, у вас не вся душа чорна. То знайдете в собі сили відповісти за все, а потім почати нове, чисте життя.

— Юрку, яке життя? Мене ж дев'ять грамів чекає…

— Ну, коли ви такого накоїли?!

— Юрасику, хочеш, я навколішки стану перед тобою, благаю тебе іменем матері твоєї, пам'яттю батька…

Очі юнака спалахнули ненавистю.

— Годі, ходімте до машини!

— Друже, любий, повернемось у місто, вони нічого не знають, не розуміють, не бійся, — все ще белькотав Божко.

— Відчиніть багажник! — наказав Юрій. Інженер покірно встромив ключ у замок і підняв кришку.

В багажнику лежала картонна коробка з беретами і великий мішок. Лейтенант витяг його і витрусив. На асфальт посипалися барвисті довгасті коробочки, на яких було намальовано веселого Буратіно.

— Відведіть машину вбік, — сказав Юрій водієві таксі. — Щоб був проїзд. А я складу протокол.

— Слухай, ну чого ти причепився? — проникливо, але голосно заговорив Божко. — Особисті рахунки зводиш. За дівчину мстишся! Людей посоромився б!.. А ви слухаєте його, — з докором звернувся до водіїв, — такого хлопчиська. Міліція, називається! Охорона порядку! — знову накинувся на Юрія. — Ти мене спитав, що це за товари, куди везу? Відразу — протокол! — Інженер витяг з бокової кишені папери. — Ось наряд, читай, все законно: поролонові берети, дитячі іграшки… Учити вас треба! У кожній людині злодія бачите. — Божко мигцем глянув, яке враження справляє на понятих новий поворот подій. — Я пожартував з тобою, щеня, щоб провчити, а ти вже й зрадів… Отже, хлопці, по конях. Нема чого в лісі мерзнути. Краще по сто грамів випити… Бо з такими ділами ви сьогодні багато не заробите. — І, засунувши наряд у кишеню, інженер почав збирати в мішок розкидані коробочки.

Юрій глянув на зніяковілих водіїв, підняв одну коробочку, витяг веселого пластмасового чоловічка. Глянув на фабричний штамп на іграшці. Серце його забилось дужче. Ніжки в літери «Р» у слові «Оріон» не було і виходило ніби «Ооіон». Це — знак Василя Гончаренка, який він мав зробити, збивши на штампі ніжку літери, якщо в цеху після виконання плану пресуватимуть «ліву» продукцію.

Буратіно лукаво і дружньо поглядав на оперативника, Юрію здалося, що то сам майстер Василь зараз всміхається.

— Дайте ваш наряд, — спокійно звернувся лейтенант до Божка. — Ми приєднаємо його до протоколу, а там розберемося. І Юрій почав писати протокол. Божко, мовби зів'ялий, втомлено знизав плечима, облишив збирати іграшки і притулився спиною до машини. Поки Юрій складав протокол, він курив сигарету за сигаретою з байдужим, стомленим виглядом. Так само байдуже дивився, як підписуються свідки, і розписався сам…

На пероні білоруської станції Барановичі[18] до експреса Москва — Варшава люди не товпилися. Проводжаючих теж не було, оскільки поїзд проходив транзитом і місць для станції Барановичі не залишали.

Пасажири, які вийшли на зупинці, вже поверталися у свої вагони.

Підполковник