Читати книгу - "Тайники розкриваються вночі"

Вовченко стояв у приміщенні вокзалу і, слухаючи Жукова-Гармаша, крізь шибки станційного буфету стежив за всім, що відбувалося на пероні, особливо біля п'ятого вагона. Вздовж поїзда прогулювався з дівчиною новий працівник відділу лейтенант Чепіжний, який нещодавно закінчив школу міліції. Все, що бачили Вовченко і Жуков-Гармаш, Чепіжний непомітно фотографував.

Для цієї операції під умовною назвою «Провідник» Вовченкові необхідна була допомога ув'язненого колонії Жукова, бо тільки той знав в обличчя «провідника Семена». Тому, за клопотанням відділу, Жукова на час операції перевели до міської в'язниці. Звідти підполковник Вовченко взяв його на свою відповідальність.

Тепер Жуков-Гармаш був поряд і схвильовано показував оперативникові Семена — провідника п'ятого вагона.

Цей Семен — міцний, дебелий, у форменому пальті й трохи збитій набакир залізничній шапці-вушанці, стояв на пероні біля дверей вагона. Широке і ніби втяте на підборідді обличчя; суворі очі з-під густих брів оглядають кожного, хто заходить у вагон. Певно, Семен пильнує, щоб не пропустити сторонньої людини.

Ось уже всі пасажири повернулися і провідник піднявся за ними. Та він не закрив східців і не пішов у глиб тамбура. Стоячи нa дверях, він зиркав уздовж перону, ніби чекав когось.

Раптом Вовченко з несподіванки мало не ойкнув: уздовж вагонів поспішав завскладу фабрики «Оріон» Бородкін… Кого-кого, а Бородкіна, якого знав не тільки з фотографій, Вовченко не сподівався побачити в Барановичах. На мить майнула тривожна думка: чи не сполохали вони необережними діями «хіміків» і чи не думає накивати п'ятами Бородкін? Але ні, завскладу був без речей, коли не брати до уваги невеличкої валізки в руках.

Навпроти п'ятого вагона він різко повернув до дверей і піднявся в тамбур. Провідник відступив на крок, а через хвилину з гнівним виразом на обличчі зіпхнув Бородкіна на перон, як звичайнісінького безбілетного пасажира.

Завскладу був уже без валізки і спокійно почалапав далі, не намагаючись упроситися в інший вагон.

— Новий зв'язковий з Іркутська? — здивовано прошепотів Жуков-Гармаш, маючи на увазі Бородкіна.

— Ви його знаєте?

— Уперше бачу.

— Це не іркутський зв'язковий, — відповів Вовченко. — Це з іншої опери. Але цікаво, як він злигався з вашим Семеном?..

Експрес мав відходити. Тепловоз коротко й низько прогув. Провідник п'ятого вагона опустив ляду й зачинив двері. Чепіжний, наспіх поцілувавши дівчину, сів у сусідній, четвертий, двері якого були відчинені.

Поїзд буксував і все не відходив від перону. Вовченко і Жуков-Гармаш вибігли з буфету і вскочили в шостий вагон, як умовились.

Тоді бригадир, який все ще стояв на пероні, різко засюрчав, сам піднявся у вагон, і тепловоз, протяжно загувши, рішуче потяг за собою валку чепурних вагонів.

У голові Вовченка гарячково роїлися думки. Несподівана поява Бородкіна, його зв'язок з провідником п'ятого вагона перекреслили детально розроблений план. Підполковник зі своєю оперативною групою мав простежити за провідником від станції Барановичі до Бреста, там обшукати (ордер на це лежав у кишені) й зняти провідника з поїзда. Але тепер треба було діяти негайно — ловити злочинця на гарячому, поки той не переховав десь валізку Бородкіна.

З бригадиром експреса і Жуковим-Гармашем Вовченко пройшов у п'ятий вагон.

Підполковник постукав у двері провідницького купе. Ніхто не відгукнувся. Бригадир витяг свій ключ і відімкнув їх. Семен сидів на нижній полиці. З горішньої схилився молодий хлопець і ображено поглядав на свого напарника. Видно було, що вони сварилися.

Побачивши бригадира з незнайомою людиною, Семен ще дужче насупився, а хлопець зрадів.

— Товаришу бригадир, — поскаржився він. — Тільки-но перед Мінськом прибирав — ні пилиночки ніде. Перед Брестом — його черга, а він знову жене мене у вагон.

— Ледащо! — похмуро озвався Семен. — Зайвий раз пилосос у руки не візьме.

— Ледащо! — ображено відповів молодий, злазячи з полиці вниз. — Сам тільки й знає, що спить або в купе сидить…

Вовченко виглянув у коридор, де залишив Жукова-Гармаша, — нехай Семен поки що його не бачить. Колишній валютник притиснувся до стіни й жадібно роздивлявся навколо. Ні в коридорі вагона, ні в тамбурі нікого не було.

На мить у Вовченка ворухнулась тривожна думка: а що, як спробує тікати? Адже на терезах п'ять років ув'язнення, п'ять років життя!

І відразу схаменувся. Жуков-Гармаш, схудлий, блідий, з гострими вогниками в темних очах, наче у голодного звіра, видався підполковникові таким жалюгідним, що навіть його загартоване серце оперативника стислося. Ні, не тікатиме! Від Вовченка, від колонії та ув'язнення він ще, може, й спробував би, але від самого себе вже не втече. — І підполковник відвернувся.

Чергує, коли заманеться, а не тоді, коли треба, — все скаржився хлопець. — Всю роботу на мене звалив… Куркуляка!..

Семен сидів мовчки, опустивши голову. Та Вовченко помітив його насторожений погляд.

— Хоч би чужих посоромився, — докірливо буркнув своєму напарникові. — Он сторонні що про нас подумають? — Він підвів голову і запитливо подивився на Вовченка.

— В'ївся ти мені в душу… — вже тихше промовив хлопець, взуваючи чоботи.

Вовченко розумів, що Семен, називаючи його стороннім, добре знав, що такого пасажира в вагоні нема, чекає потвердження або заперечення своїх слів.

— Я не зовсім стороння людина, — повагом зауважив Вовченко, — я з міліції… Ви сидіть спокійно, Семене, — додав він, уловивши досвідченим оком, як напружилися руки провідника. — Так буде краще… Запросіть сюди нашого товариша з четвертого вагона, — звернувся він до бригадира.

Поки бригадир ходив за Чепіжним, в купе мовчали.

Над переніссям Семена туго стяглися брови. Молодий провідник облишив узуватися і з неприхованою цікавістю поглядав на Вовченка.

— Давайте сюди валізку, яку вам передав Бородкін, — сказав підполковник провідникові, коли в купе зайшов Чепіжний.

— Ніякого Бородкіна не знаю, — глухо відповів провідник.

— Ну, а валізку його знаєте ж? — допитувався Вовченко. — Яку він вам зараз на станції передав… Давайте, давайте!

— Я ще не знаю, з якої ви міліції, — раптом огризнувся Семен.

— З якої? — Вовченко витяг свою червону книжечку.

— То шукайте, як