Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

42

Випивши чай і дочекавшись, поки закінчиться фільм, Зимнєв йде. Я зачиняю за ним двері, перевіряю Єгорку і йду спати.

Вдихаю чоловічий запах, що залишився на моєму ліжку.

У-у, зробив мене Зимнєв німфоманкою. Начебто так добре займалися сексом, а я хочу ще. Ще більше його. Але з іншого боку, знайомити сім'ю зі своїм коханцем зовсім не хочеться.

Але однаково, як я не старалася, Настя примудрилася почути чужий запах, коли повернулася додому. Ох, ще б на пів години затримався Вадим, і точно б зіткнувся з моєю сестрою.

Та розмова дала мені привід замислитися. Сильно замислитися щодо наших стосунків з Вадимом. Для нього це просто секс, а в мене болить серце. Йому не потрібна ні моя любов, ні моя турбота, а я хочу бути поруч із ним, спати в одному ліжку, вдихати його запах…

Напевно, занадто багато хочу. Потрібно або змиритися з тим, що він пропонує, або остаточно розірвати ці хворі стосунки. Однаково що б я не робила, він читатиме мене як розгорнуту книгу. А ганятися за багатим мужиком і вдавати з себе хижачку — не для мене.

Тож залишається просто насолоджуватися життям і Зимнєвим, поки не набридне. Що й роблю.

Тільки я вже закохалася.

До тремтіння, до бажання доторкатися до нього кожну хвилину робочого часу, коли ми разом.

І все ж із цієї ненавмисної зустрічі між нами щось змінилося. Тільки я не могла зрозуміти, що саме. Просто відпустила ситуацію. Припинила замислюватися й аналізувати свої почуття до Зимнєва Так, вони нікуди не поділися й не подінуться найближчим часом, але я почала помічати те, як він дивиться на мене. Як ставиться. Коли подає руку, як трохи стискає мої пальці, коли пропускає вперед, як намагається зайвий раз ненав’язливо торкнутися.

Я знову вигадую те, чого немає, але не можу зупинитися.

І все ж він почав більше спілкуватися зі мною. Тепер раз у раз цікавиться, як справи в Єгорки. А ще питає щовечора, чи точно я не хочу до нього їхати додому.

Я відмахуюся. Не хочу. Краще обмежитися робочим місцем.

Зимнєву це не подобається, але я стенаю плечима. Мені так зручніше. Та й годі. Час закінчувати ці безглузді стосунки. Нічого, крім оргазму й душевного болю я від них не отримаю.

Після свят щільно займуся пошуком нової роботи й співбесідами. Перед Новим роком краще не звільнятися, а після — саме чудовий час.

***

— Подай мені іграшку, — наказую Насті.

Та простягає червону кульку, а я, стоячи на табуретці, підвішую її на верхню гілку сосни.

За традицією наша сім’я починає готуватися до зустрічі Нового року тільки тридцять першого грудня. Тоді я як очманіла мчу за будь-яким доступним деревом, яке коштує як три таких тиждень тому. Настя дістає іграшки з антресолей, заразом розбиваючи кілька. Тато готує салати, хоча цього разу я вирішила не економити й замовити їжу з ресторану. Полегшити трохи нашу підготовку до свята.

Тихо радію, що вдалося вмовити Зимнєва дати мені вихідний. Він чинив опір щосили рівно п’ять хвилин. Решта десять сопів і стогнав, поки я на колінах відпрошувалася на свято. Моїми зусиллями він мало не всю компанію відправив святкувати Новий рік тридцять першого.

Голка коле палець, і я обсмикую руку.

Ай.

— Ну, що там сьогодні? Усі готові до свята, — задоволений тато походжає навколо нас.

— Ага, зараз злізу з ялинки, — радісно відповідаю, а на душі так тоскно, хоч вий.

Він не дзвонить. Не пише. І взагалі, може бути зайнятий із тією кішечкою! Але я ж уже все, вирішила для себе, що більше не буду думати про це.

— Нумо перевірю гірлянду, — тато підходить зі шнуром до розетки. Вмикає її.

Ялинка загоряється яскравими ліхтариками.

Ми йдемо за стіл. У нас дуже дитяче меню. Ніякого алкоголю, хоча тато ставить коньячок.

— Тат, ну не можна тобі, — обурено говорю.

— Сонь, я одну капелинку, — показує мені пальцями, скільки хоче налити.

— У тебе серце. І завтра на зміну.

— Соне, усе нормально буде, — тато хитає головою й сідає за стіл із пляшкою. — Насте, ти хоч будеш?

— Трішечки, — каже вона.

Сестра втекла на кухню за запеченою куркою.

Вона повертається з ароматною стравою. Шкурка в курки золотисто-рум’яна.

— М-м, як пахне, — кажу, беручи виделку.

Наколюю апетитний шматок і кладу в тарілку. Родичі мене наздоганяють, і незабаром тарілка порожніє.

Й ось коли ми починаємо говорити тости й бажати одне одному щастя і здоров’я в наступному році — мене відпускає. Мені стає легко й невимушено. Ми сміємося із сім’єю, обговорюємо якісь застільні дрібниці. Разом із Настею намагаємося забрати в тата пляшку.

А в підсумку у квартиру вривається бій курантів і задоволений вереск Єгорки, а за темними вікнами спалахують салюти.

Рівно о дванадцятій за старою традицією я загадую бажання. Щоб усе в нас було добре, щоб усі були здорові й щасливі. І щоб я нарешті зустріла своє кохання. Не те, з яким я сексом займаюся, а людину, з якою буду до кінця життя. Мені здається, що я це бажання загадую з року в рік. І воно ніколи не збувається. Але я не втрачаю надії.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍