Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Глава 31. Аврора

Я дивлюся на Даміра і мені хочеться розсміятися йому в обличчя. Імпровізація? Це так він називає той факт, що при мені повідомив батькові про своє одруження? Я тоді відчула як померла. Я ледве змогла тримати себе в руках, щоб не закричати від розпачу. Адже якщо подумати, повернувшись, Дамір нічого мені не обіцяв. Секс без зобов'язань так і не переріс у щось більше.

А тепер він стоїмо між сходовими прольотами навпроти мене і розповідає про імпровізацію?

- Ти взагалі розумієш, що такими словами не можна розкидатись? Ти розумієш, що я відчула в той момент? Даміре, перестань грати моїми почуттями, скажи нарешті правду! Скажи, хто я тобі? - не стримуюсь і підвищую голос. Мене, мабуть, чути на кілька поверхів вгору і вниз. Але зараз мені все одно.

- Авроро, перестань істерити. Що я мав сказати твоєму батькові? Хочеш, зараз разом піднімемося та розповімо йому правду? Ну, давай чого застигла? - Він бере мене за руку і смикає на себе, я упираюся.

- Ні, - вимовляю тихо і опускаю погляд униз. Знаю, що нічим добрим це не закінчиться.

- Тоді роби так як говорю я, добре?

Я киваю.

- Ти зараз можеш образитися на мої слова, але я не хочу втрачати довіру твого батька, сваритися з ним, не будучи впевненим, що наші стосунки приведуть нас до чогось серйозного. Це не означає, що я ставлюся до тебе несерйозно, Авроро. Я більш ніж серйозний у своїх намірах, але ніхто не знає, що станеться в майбутньому. Ти можеш образитись на мене і помчати до татка, щоб поскаржитися йому на мене. Стас притисне мене за яйця та створить купу проблем.

- Я не збираюся на тебе скаржитися батькові, - бубоню ледве чутно, слова Даміра мене ображають.

- Це просто один із варіантів розвитку, Авроро. Ображені дівчатка готові багато на що. Тож давай просто пливти за течією, гаразд?

Я мовчки киваю, хоча зовсім не згодна з його словами.

– Батьки вже знають, що тебе відрахували? - переводить тему для розмови.

- Ні, я так і не змогла зізнатися.

- Чудово. Тоді сьогодні прекрасний момент, щоб повідомити про це. Зараз підеш до батька і скажеш, що насправді звернулася до мене за допомогою, щоб потай владнати справи в університеті через відрахування. Шафа була просто прикриттям. Можеш навіть розповісти справжню причину відрахування. Цей семестр ти закінчиш в іншому місці.

– Що? - різко скидаю на нього погляд, не розуміючи про що мова.

- Я домовився, щоб тебе відновили і перевели в інший медуніверситет, поки не вирішаться проблеми в цьому.

- Інший - це який? У нас у місті більше немає медичних, - я напружуюся, Дамір же важко зітхає, ніби на нього чекає неприємна розмова.

– Не у столиці. Тобі доведеться поїхати до Одеси.

– Ні.

- Так, Авроро. Чи ти хочеш пропустити рік?

- У мене тут квартира, - аргумент звучить до безумства безглуздо.

- Я вже подбав про це. Зняв тобі поряд із університетом простору квартиру.

- Але якмже ми? - У мене в очах застигають сльози, дивлюся на чоловіка і не можу зрозуміти його намірів.

- Ми нікуди не дінемося. Послухай, це лише на півроку. Я приїжджатиму до тебе, ти зможеш прилітати на вихідні. Тут лише година літаком. Все буде добре, кошеня. А з нового навчального року повернешся до столиці.

- Ти щось не домовляєш, Даміре, - хитаю головою, давлюсь повітрям. Тільки заспокоїлася і ридання знову підступають до горла.

- У моїх діях немає жодних прихованих мотивів. Мені потрібно, щоби до виборів тебе тут не було. От і все.

- Але ж я і так не висовуюсь. Я тебе ніяк не скомпроментую.

- Справа в твоїй безпеці, Авроро. У безпеці і в тому, що мені буде спокійно, якщо ти будеш подалі від цього безумства. До того ж, як я вже сказав, втрачати рік не найкраще рішення для тебе. Ти продовжиш вчитися і не помітиш, як пролетить час. Після літньої сесії повернешся назад. Домовились?

- Ні, Даміре, не домовилися. Я не збиралася так кардинально змінювати своє життя. Переїзд? Серйозно? Я розумію, якби ти запропонував мені переїхати разом з тобою, але відправити мене одну до незнайомого міста?.. Це вже занадто, - мій голос зривається, я знову намагаюся пройти повз нього, але він не дає.

Обіймає мене за плечі, притискає до себе, цілує у скроню, говорить тихо, намагаючись переконати у правильності свого рішення:

- Послухай, Авроро, якщо ти не продовжиш навчання, ти не тільки втратиш рік, ти або так і будеш брехати батькам, або батько вирішить усе за тебе. Ти ж мені сама казала, що він був проти медичного? А тепер дай відповідь собі на запитання - що зробить він, коли дізнається що тебе відрахували? Я пропоную тобі чудовий варіант, повір, я теж не хочу тебе відпускати. До безтями. Але поки що я знайшов лише цей вихід. Я не можу розповісти тобі всього, але мені буде спокійніше, якщо тебе не буде у місті. Просто довірся мені. Довірся і я не підведу. Добре?

Я мовчу. Не хочу погоджуватися. До божевілля не хочу. Адже це означає, що нас із Даміром розділятимуть не кількість вулиць та будинків, а сотні кілометрів. Ми й так не бачимося часто, а після мого переїзду...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍