Читати книгу - "Реактивація, Кулик Степан"

Розділ 30

Ніка повернулася аж на світанку. Задоволена, весела, навіть наспівувала щось тихенько і одразу шмигнула в душ. Я навіть ревнувати почав. Але згадав, з ким вона провела ніч, та ще й система привітала з виконанням завдання, тож заспокоївся. Навіть приготувався прийняти кохану в обійми.

Але дружина не лягла. Сіла до столу і стала щось писати.

— Агов… Як час провела?

— Ой, — озирнулася Ніка. — Розбудила? Вибач… Це просто неймовірно. Виявляється, я обожнюю швидкість!

— Нікого не задавили?

— Та ні, під ранок вулиці порожні…

— А що ти зараз робиш?

— Складаю список речей, які нам знадобляться.

— Речей? — перепитав я здивовано.

— Ти ж не збираєшся відправитися у подорож так я є? Я тут прикинула, нам ще досить багато всього треба прикупити. По-перше — спальники. Потім — палатку. Запас продуктів. Якесь начиння — у чому ту їжу готувати і з чого їсти. Кілька запальничок. Рідину для розпалювання багаття. Запасне взуття…

— Запасне?

— Чого ти дивуєшся? Якщо одяг порветься, не біда. Підглядати нікому. А от якщо взуття порветься — далеко на босяка ми не зайдемо.

— Угу… — я встав з ліжка, і теж присів біля столу. Аркуш перед дружиною уже був списаний майже на половину, і зараз вона розмірковувала над тринадцятим пунктом.

— Облиш…

— Чому? Нам же ж іще це все купити треба. А вечором у тебе бій. Тож, часу не так багато.

— Пояснюю… Перше — спальники і палатка. Як ти собі це уявляєш? Ти збираєшся спати на дикій природі, де повно хижаків, залізши у спальник і палатку? Щоб не лише не помітити небезпеку, але навіть не мати змоги її уникнути?

— Еее… — закліпала очима дружина. — Я про це не подумала. Але ж не спати на голій землі? Може, хоч каремати візьмемо?

— Ні, — мотнув я головою. — Зробимо інакше. Придбаємо пару бойових костюмів космодесантників. По-перше — це додатковий захист, який ніколи не буває зайвим. А головне — у них передбачений клімат-контроль. То ж — не буде ні холодно, ні спекотно. Хоч у замерзлу калюжу, а хоч на розпечену грубу лягай.

— Твоя крамниця? — здогадалася Ніка.

— Саме так. Я ще раніше бачив там підходящу обнову. Але не поспішав купувати. Бо і коштують вони доволі, і потреби не було. А тепер — в сам раз буде.

— Добре, — кивнула дружина. — Спальники і палатку викреслюю.

— Решту теж, — обіймаю її за плечики. — Немає сенсу навантажувати квадроцикл. Якщо усе, що знадобиться, можна купувати по мірі потреби. А, може, і не доведеться. Скільки тої дороги. Яка, до речі, швидкість у нього?

— Техпаспорт пише, що максимальна — сімдесят. А рекомендована — не вище п’ятдесяти. 

— Ну, от… Всього якихось двадцять годин дороги. Навіть не доба.

— Угу… З арифметикою у тебе все гаразд, — кивнула Ніка. — А от решту уроків у школі ти, схоже, прогулював.

— Ти знову? — насупився я.

— Ні, просто, ти забув, що рухатимемося ми не напрямки, а по реальній місцевості. А там будуть і байраки, і річки, і болота, і ліс, і навіть гори. І усе це доведеться об’їжджати. При чому, навмання. Тож, реально ми можемо і за місяць до центру не добратися. Це тобі не по карті пряму лінію пальцем провести... — тут Ніка замовкла і на мить замислилася. — До речі, про карту. Ти казав, що у твоєму інтерфейсі є така послуга як «Допомога»?

— Є.

— То залізай у неї хутко і запитай, чи вони можуть прокласти нам оптимальний шлях від К-003 до Центру управління!

— Думаєш? — я почухав спантеличено потилицю. Таке мені і в голову б не прийшло.

— Чому не спробувати? Ні — то ні. Гірше не буде. 

— Згоден…

Я викликав інтерфейс і увійшов в розділ «Допомога»

«Вітаємо вас…»

 — Взаємно. Скажіть, чи можу я скористатися вашими послугами, аби побудувати оптимальний шлях з одного пункту в інший.

«Звісно. Але з одним обмеженням. Оскільки ви користувач локальної мережі, то маршрут може бути побудовано лише в межах Терри-201»  

— Ну, мені далі і не треба… Принаймні, не найближчим часом… Тоді, прошу прокласти оптимальний шлях від К-003 до Центру управління.

«Засіб пересування?»

— Квадроцикл… — трохи подумав і додав. — А також, пішки.

«Умови прийнято. Увага, послуга платна. Вартість побудови маршруту — 20 золотих кредитів. Маршрут дійсний впродовж десяти днів. Пролонгація і оновлення — 1 золотий в день. Стан вашого гаманця дозволяє оплатити послугу? Оплатити? Так/Ні?»

 

Тисну «ні» і звертаю інтерфейс.

— Жмикрути…

— Щось не так? — очікувально дивиться дружина. — Не вдалося?

— Ні, усе гаразд. Маршрут система готова прокласти. Але запросила двадцять золотих за роботу. І ще й дія обмежена в часі. Тому я не став замовляти. Ми ж лише завтра виходимо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍