Читати книгу - "Дитина від батька мого чоловіка, Олександра Багірова"

Розділ 62

Зайшов усередину і впав у ступор. Щиро кажучи, не очікував побачити подібне. Пройшло близько трьох тижнів з нашої останньої зустрічі, і якби я не знав, хто переді мною, то впізнати Світлану відразу було б проблематично.

Незважаючи на її мерзенну сутність, зовні вона завжди була привабливою жінкою. Нехай мене її принади не надихали, але в цілому Світлана була доглянутою, стежила за собою, та й природа не поскупилася на подарунки для неї. А зараз… ком застрягає у горлі.

Ні, жалості немає. Але є якийсь ступор, на що може перетворитися людина за кілька тижнів. Перекошена, пошматована особа. Загальну картину заважають побачити бинти, але й те, що можу роздивитися цілком достатньо, щоби зрозуміти, від колишньої зовнішності не залишилося й сліду. Очі перекошені, один заплив і, мабуть, не бачить. Брови розсічені, губи викривлені, решту обличчя приховують бинти. Права рука та ліва нога в гіпсі. Сергій казав, що є ще зламані ребра.

- Чого приперся зловтішатися? - шипить на мене.

Тільки заговорила, і я зрозумів, зараз вона напрочуд гармонійна, внутрішній світ повністю збігається із зовнішністю.

- Ні, - знизую плечима. - Твоє теперішнє становище цілком заслуга рук твоїх.

- Ох, правильний ти наш! Білий і пухнастий, а я створіння пекла! Тільки все почалося через тебе, Владе! Ти зробив мене такою!

– Я? - посміхаюся. - Дозволь поцікавитися, яким чином?

- Закохалася без пам'яті, хотіла добитися твоєї любові. І не знала, що за фасадом карколомного військового ховається бездушний монстр. Я ж все для тебе робила! Навіть довелося прискорити відправлення на той світ свого тата! – слина тече з її рота, сусідки по камері, схоже, підправили їй усмішку, вибили кілька зубів.

Але це така дрібниця в порівнянні з гидотою, що ллється з її рота. Батько, який все життя віддав їй, до останнього подиху дбав... саме вона його отруїла. Ось чому лікарі не розуміли, чому так різко погіршилося його здоров'я. Здається, мерзотніше ніж вже є, не може бути, так ні, Світлана б'є власні рекорди.

- По-твоєму, кохання виправдовує все? Дружину мою теж... ти...

– А я тобі більше нічого не скажу. Мені потрібний адвокат і найкращий пластичний хірург. Мої знання, - манірно веде плечима, ще залишилися звички минулого гарного життя, - Вони дорого коштують!

- Валяй, викладай усе. А я зі свого боку забезпечу тобі хірурга та... адвоката, - легко погоджуюся. Не хочу гаяти час на суперечки, у мене одне бажання скоріше звалити звідси. Тому волію зіграти зі Світкою в її улюблену гру.

– Документи! Підпиши! Дай мені гарантії! – одне око жадібно блищить. Друге залишається нерухомим.

Тут завібрував мій телефон. Відкриваю повідомлення від голубоньки:

Марк з’явився! Я поїду з ним назустріч. Спробую все йому пояснити. А ти як звільнишся, під'їжджай до нас». Далі адреса, кафешка недалеко від центру міста.

«Рідна дочекайся мене. Разом поїдемо. Незабаром звільнюсь. Люблю".

- Дав вказівки, - брешу, не моргнувши оком. – Що там нарахуок моєї дружини?

- Вона мені заважала. Та і віджила вона вже своє, курка безмозка. Ув’язла в каструльках та прибираннях. А я могла тобі дати набагато більше, і дала б. Якби ти не заважав. Ти не уявляєш, на що я пішла, щоб заслужити твоє кохання! А в результаті ти запав на сіру мишу! Що в Ілоні особливого? Вік? Так я куди краще її виглядаю! – схлипує. Згадала свій вигляд зараз.

Доля вдарила її саме по тому, що Світлана любила найбільше – себе і свою зовнішність.

– І ти вирішила утримати мене дитиною. Щоправда, до цього зробила стільки абортів, що сама з рахунку збилася. Але вкрасти дитину, чому б і ні. Для твого хворого мозку це цілком нормальний вчинок, - кажу без емоцій. Навіть немає бажання придушити погань. Все перегоріло. У мене попереду нове життя, а в цьому просто треба поставити крапку.

- Але ж спрацювало! Вона поїхала, і ніколи б не з'явилася на горизонті, якби не… - осікається. — Ідіотка ця плани мені переламала!

- Я б в любому випадку з тобою розлучився. Ти навіщо в мене вчепилася? У тебе були коханці, могла вибрати, кого хотіла. Я б і грошима не образив. Говориш про кохання? Ти не знаєш, що це таке. Ти ніколи й нікого окрім себе не любила. Просто тебе заїло, що я так і не клюнув, і ти з якоюсь маніакальною одержимістю добивалася того, що не було потрібно ні тобі, ні мені. І твоє теперішнє становище, ти сама дійшла цього результату.

- Я виховувала твого… - фиркає, - Сина. Стала йому матір'ю. Заради тебе!

- Ти ніколи не була йому матір'ю. Денис жодного разу не згадав про тебе.

- Невдячне звірятко, - а ось за ці слова, рука засвербіла дати ляпас. Але вона недостойна прояву емоцій з мого боку.

- У тобі стільки отрути, що ти сама від неї задихаєшся. Адже ти могла зупинитися. А натомість вирішила підчищати кінці, вбивати своїх коханців. Олексій, Гліб, скільки їх було…

- Із Глібом у нас закрутилося ще до нашого з тобою шлюбу. Закоханий у мене бовдур. Він був готовий на все, - спогади явно приносять їй задоволення. – Ось тільки помер, а зумів мене вдарити. Не чекала, що він компромат приховав. Але я не збираюся вішати на себе те, чого не робила.

- Що відпиратимешся? Чи не ти організувала його вбивство?

- Ні. І мені все одно, віриш чи ні.

- Виходить, твій спільник. А ти була у курсі. Як і Олексій. Не твоїми руками, але за твоєї участі. Це той, кому ти гроші на рахунок надсилаєш?

- О, і про це докопалися? – викривлений рот зловтішно скалиться.

- А тут Влад, мого зізнання не треба. Ти сам скоро все дізнаєшся. То моя маленька помста тобі.

У грудях коле. Якась невиразна і страшенно паршива здогадка. Набираю номер глубоньки... абонент недоступний.

Зриваюся з місця. Я мушу зупинити катастрофу.

- Влад, не забудь про адвоката та лікаря! – кричить Світлана.

- Я збрехав. Нічого не буде. Гнитимеш тут. Так що звикай до нової зовнішності, Світлана. І до нового життя.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍