Читати книгу - "Не можна вбити, Велена Солнцева"

Частина 43

Захар

Мене дратувало те як Леон дозволяв собі торкатися моєї відьми, ніби він не сприймав серйозно загрозу з мого боку, ніби я порожнє місце для нього. Тож ледь Настя зникла за дверима, підскочив до брата, схопивши його за лацкани дорогого піджака.

-Не смій її більше торкатися. - прогарчав у його трохи збентежене моїм натиском обличчя. - Вона моя.

-Я більше не претендую, вона втратила для мене цінність. - спокійно відповів він, відсуваючи мої руки.

Ще раз ревниво рикнув і відступив убік.

- Ти б вже прийняв людську подобу. - протяг Леон, обсмикуючи злегка пом'ятий піджак.

-Без тебе розберуся. - буркнув, чудово усвідомлюючи що він має рацію, до істинної подоби швидко звикаєш, і потім влізти в шкіру людини дуже складно, вона ніби тисне і заважає.

Брат знову пройшов за стіл.

-Ти хоча б усвідомлюєш що ви випустили?

-Нічого. - твердо відповів, хоча добре пам'ятав птаха,який стрілою вилетів з колодязя.

-Ну-ну, це і кажіть дізнавачам, інквізиторам.

Швидко натягував на себе форму академії, яка виявилася трохи малою.

-Про що ти?

-Ти хіба не знав що на грот накладено печатку? Ви її пошкодили, і зараз шукачі блукають містом, залишковий слід неодмінно приведе до вас, раджу його знищити. - брови брата іронічно зігнулися, ледве придушив у собі бажання стерти з його обличчя цю глузливу усмішку. - Ах так, печатку наклали всього чотири роки тому, коли адепти масово почали зникати в мертвому лісі. Після накладання печатки ця напасть припинилася, і ось знову почалася. Не знаходиш що це занадто дивно?

Кивнув, підтверджуючи слова брата, і у свою чергу питаючи:

-Давно в лісі розвелося стільки арахн? Десь непомічений розлом?
Я вже сумнівався у своїй силі, але Леон чистий демон, він би відчув подібне.

-У тому й справа що ні. Їх хтось цілеспрямовано закликає, навіщо поки що незрозуміло. Я сподівався за допомогою твоєї відьми дещо з'ясувати, але тепер вона зовсім не на що неспроможна.

Настя вибрала саме цей момент, щоб повернутися назад до кабінету.

-Дуже приємно що ви так про мене думаєте.

Саркастично простягла вона, здається дівчина була зовсім не засмучена втратою сили. Хоча вона ще не встигла відчути її могутність, і очевидно це відігравало свою роль. Настя все життя провела без магії, і цілком можливо, отримані здібності її обтяжували. Того що залишилося цілком вистачить на побутові заклинання, або для того щоб готувати цілющі відвари.

-Це чиста правда, дорога невістка, а на правду не ображаються.

-На ущербних не ображаються. - парирувала вона, дивлячись у вічі братові. - Напевно саме це ви хотіли сказати.

Леон трохи підвівшись спопеляв дівчину поглядом, довелося закрити її собою.

-Припиніть.

Добре чув як відьмочка позаду мене голосно сопе. Я не поділяв думку брата щодо втрати її сили, подібні здібності в руках ненавченої відьми, яка не знає елементарних речей, це бомба сповільненої дії, яка рвоне будь-якої миті. Так що все що сталося було на краще. Розуміючи що дівчина на взводі, і поговорити навряд чи вдасться, коротко кинув.

-Ми йдемо. - виразно глянув на Леона. - Сподіваюся ти розберешся з проблемою.

Натякав на темний ліс, і беззаконня що коїлося в ньому. Якщо немає жодного прориву, то це може означати тільки одне, хтось абсолютно безголовий проводить жертовні ритуали, ось тільки для чого поки що не зрозуміло.

Настя

Брат Захара люб'язно виділив нам одного коня на двох, точніше одногу стару, ледве пересуваючу ноги шкапу, на яку я просто не могла сісти. Мені було шкода літню тварину, в такому поважному віці вона не мала тягнути на спині двох цілком здорових і місцями повних сил людей. Так що ми повільно йшли міськими вулицями, тримаючи шкапу під вуздечки, вона часом невдоволено пирхала і показувала свої сточені зуби.

Над містом згущалися сизі сутінки, холод пробирав до кісток, форма академії не передбачала теплого затишного плаща, або нам просто його не дали.

-Що ти бачила у воді? - Запитав Захар, варто було нам залишитись наодинці.

-Архарія першого Темного. - якомога спокійніше відповіла, я не могла помилитися, подібне обличчя неможливо забути, було в ньому щось одночасно відразливе і притягуюче погляд.

-Цього просто не може бути. - так само тихо, ніби побоювався що його хтось може почути, прошепотів хлопець. - Ти впевнена у цьому?

Ствердно кивнула головою.

-Це він випив мою силу, ми з ним домовилися що я йому допомагаю вибратися, а він натомість дає мені це. - показала пляшечку з кармінною рідиною, яка в променях сонця переливалася перламутром.

-Отже це кров первородного. - похмурого сказав Захар - Неприємностей ожилим не уникнути.

- Про що ти?
Якийсь час він мовчав, зосереджено про щось думаючи.

-Первородного демона неможливо вбити, можна скинути в темряву, або ж закрити в пастку. - нарешті заговорив він, похмуро дивлячись уперед. - У нашому світі чистих первородних не лишилося, є їхні нащадки, тобто ми. Останнього з демонів Архарія Темного скинув у темряву Еріан Переможний, і зайняв місце на чолі ради, що багатьом темним не до вподоби. Світлий не може очолювати тих, у жилах кого тече темна магія. Первородних вигнали через їхню силу, з якою мало хто міг впоратися, демони з доброї волі йшли у морок, де займали своє місце у складній ієрархії підземного світу. Архарій перший Темний раптово зник, ледве зайнявши крісло імператора Темних земель, тоді ще не було ради, її створили після його зникнення. До ради входили всі нащадки первородних, чотири сім'ї. Найімовірніше, це була змова, переворот, але про це не говорять, особливо коли твоя сім'я належить до гілки первородних.

Ходять легенди, що кров демона, добровільно віддана, здатна повернути до життя несправедливо вбитих, повернути в тіло душу навіть з лихоліття, куди побоюється потрапити будь-яка жива істота. Тепер же, коли ти сказала що в пастці був Архарій перший Темний, я боюся припустити що чекає на причетних до його ув'язнення.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍