Читати книгу - "Не можна вбити, Велена Солнцева"

Частина 44

Настя

До родового маєтку Харон ми підійшли, коли на місто опустилася ніч. Я продрогла до кісток, і мріяла лише про теплу їжу і м'яку пухову ковдру, а ще спати, спати і спати, в сон хилило нещадно. Але щось мені підказує, що спокій нам тільки сниться. Одразу за примарним маревом ілюзії, біля іржавої залізної брами нас чекав один із братів Захара, найпохмуріший і мовчазніший з усіх. Він спідлоба окинув нас прискіпливим поглядом.

-Ви якраз вчасно.

Стара шкапа потягла нас назад, пирхаючи і риючи копитом мерзлу землю.

-Нолан, навіть кінь чує ваш сморід. - скривився Захар, міцно утримуючи однією рукою кобилу, а другою застережливо стискаючи мою руку.

Чоловік підняв руку і понюхав її, теж трохи скрививши незворушне до цього обличчя.

-Роботи сьогодні багато було, декого довелося спалити на місці, тепер смороду не позбутися.

Мене пересмикнуло, він про це так спокійно говорив, ніби це сама повсякденна подія, яка тільки могла статися.

-Ми чекаємо на вас вже більше двох годин. - Докірливо простягнув він.

-Навіщо? - Захар зробив крок уперед, але кобила геть відмовлялася йти, довелося її відпустити в надії що зворотний шлях до академії віна знайде без проблем.

-Твою відьму перевірити. - Нолан зміряв мене оцінюючим поглядом - Хтось зламав печатку, надійшов наказ знайти сильну відьму, здатну на таке. І те що я зараз бачу, наштовхує на роздуми.

Нолан був дуже дивним, я б навіть сказала трохи флегматичним, але при цьому від нього віяло силою, впевненістю та дещицею безумства, як власне від усієї цієї родини.

-Сподіваюся ти знайшов що шукав? - питання було занадто спокійним тоном, за яким ховалося занадто багато.

-Знайшов.- здавалося Захар пародіював незворушність брата, кажучи таким же неживим голосом, ось тільки його велика долоня все міцніше стискала мою руку. - Тільки це виявилося трохи не те, і сподіваюся, що ти прикриєш нас.

-Я як і ти роблю це тільки заради Анет.

Хвиля ревнощів піднялася, і мало не захлеснула з головою. Хто така до біса Анет? Тобто це заради неї я ледве пару разів не здохла, а потім з мене, як з донора, кров викачували. Від скандалу мене зупиняло тільки одне, там у підвалі цього будинку рідні мені люди, одна з яких, напевно спробує мене після пробудження вбити.

-Я при свідках виміряю показники сили твоєї відьми. - Він знову окинув мене довгим поглядом. - Зараз вони навіть нижчі від середнього, так що ми швидко підемо. Я вдам що не помітив два тіла в підвалі, які очікують воскресіння, і які безсумнівно не з цього світу.

-Я знав, що можу покластися на тебе. - вдарив Захар брата по плечу, ми вже піднімалися напівзруйнованими часом сходинками будинку, він повернувся до мене, простягаючи руку. - Дай мені пляшечку.

Я чудово зрозуміла що він мав на увазі, напевно не терпілось оживити загадкову Анет, ось тільки ліміт довіри вичерпався. Тому вище піднявши підборіддя зробила крок в будинок перша, благо Нолан відчинив двері, і не важливо що для себе, я його злегка посунула.

Варто було переступити поріг цього не гостинного будинку, як нам назустріч кинулась мати сімейства у театральному жесті розкинувши руки.

-Любі мої. - я бачила як лукаво блищать чорні очі. - Як там здоров'я тітоньки Дори? Сподіваюся у бідолахи всі бородавки відпали? Вони її так мучили останнім часом.

Я тільки й могла стояти відкриваючи і закриваючи рота від подиву, поки жінка схопивши мене з дивовижною силою для настільки кволого тіла. притиснула до себе так, щоб я не могла і слова промовити.

-Їй набагато краще. - блиснув усмішкою Захар. - Завдяки вашій цілющій мазі матінка бородавки на руках відпали, але на жаль з'явилися на обличчі.

Та що тут за балаган відбувається, я вже приготувалася голосно поставити саме це питання, як змогла помітити у темряві зали чотири темні постаті, затягнуті у формений одяг.

-Як шкода, мій дорогий. - Ліана, як і раніше, не випускала мене зі своїх чіпких рук. - Сподіваюся, ти не чіпала її? - вона вдивилась у мене, очі її спалахнули. - Ох, люба, ти така бліда, напевно видовище було не для слабонервних.

У мене вже голова йшла кругом, я навіть не помітила, що коли вона випускала мене з обіймів, то на зап'ясті щось підозріло клацнуло.

-Мамо, досить. - пролунав роздратований голос Нолана.

-Ох, вибач, я зовсім забула навіщо ти прийшов, дорогий сину. - Обернувшись до завмерлих без руху чоловіків поянила. - Як ви напевно вже здогадалися, моя невістка Анастасія Харон, і як ви напевно помітили дуже посередня відьма, так що даремно ви пройшли весь цей шлях, та ще й чекали так довго.

-Мамо, це наша робота. - сухо відповів Нолан, а мені залишалося тільки дивуватися наскільки тут усі віртуозно брешуть. - Люба своячениця, можна вашу руку?

Він стискав у руках щось схоже на степлер, тільки прозоре, та з вимірювальною шкалою.

-Прошу. - Протягла долоню, підхоплюючи на льоту свою роль.

Міцно стиснувши пальці, він приклав їх до поглиблення, відчула як вказівний палець щось відчутно кольнуло, і невеликий струмок крові побіг по шкалі, зупинившись на позначці чотири.

-Усього чотири одиниці сили. – розчаровано сказав інквізитор. - Вона навряд чи здатна серйозно нашкодити навіть тарганові, хіба що розчавить його.

Виразно почула зітхання розчарування від людей у формі, вони були втомлені, і вже ледве стояли на ногах, їх напевно через нас ганяють цілий день.

-Так кого ж ви шукаєте, любий мій? – Ліана переключила всю свою увагу на сина.

-Державна таємниця. - і вже звертаючись до своїх колег сказав. - на вихід панове. Як я вже казав, моя своячка не становить небезпеки, і моя сім'я за неї поручилася.

Чотири безмовні постаті рушили до виходу, вони мені більше нагадували привидів, ніж живих людей. Нолан пішов за ними, кинувши на брата багатозначний погляд. Як тільки за гостями зачинилися двері, атмосфера одразу ж змінилася, напруга розлилась у повітрі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍