Читати книгу - "Відродження-2, Кулик Степан"

Розділ 22

При всій повільності і неповороткості «черепаха» все ж таки не давала великої фори. Переміщаючись центром кімнати, робот, як досвідчений боксер, увесь час намагався загнати мене в кут. І, чесно кажучи, з кожною хвилиною ставало все складніше ухилятися від його маніпуляторів та мандибулів, і «хвоста», що періодично вистрілював із задньої частини корпусу. А ще, на тому ж рингу, навіть професійному, раунди тривають лише по три хвилини, даючи боксерам нехай короткий, але перепочинок. Мені ж доводилося рухатися безперервно. А я далеко не професійний спортсмен. Ні навичок, ні дихання.

Ось уже й піт з'явився, слідом — задишка. Ноги наливаються свинцем. Поки що я швидший за робота, але чи надовго? Потрібно терміново шукати вихід.

Тьху! Оце забігався... А чого його шукати? Он же він…

На черговому колі рухаюся, притискаючись до стіни. І як тільки двері опиняються за спиною, «провалююсь» в них і відразу роблю крок убік, ховаючись за одвірок.

Втративши мене з поля зору, робот прискорює рухи до максимуму і дзиґою крутиться в центрі кімнати, намагаючись відновити втрачений контакт.

Добре, що в нього процесор із найпростіших, що означає, «черепаха» особливою кмітливістю не відрізняється. Ні, робот звичайно ж проаналізує ситуацію, і врешті-решт зіставить моє зникнення та наявність дверей, але це займе якийсь час. Так що хвилин п'ять, у кращому разі десять, у мене є. Тепер важливо використовувати з користю. Тому що ще одного шансу відірватися від робота, перепочити і подумати, у мене, швидше за все, вже не буде.

Валюся на підлогу, випростовуючи ноги, і намагаючись розмірено дихати. Розслаблююсь. Це для фізики… Для розуму — навпаки. Режим максимальної дії. Очі нишпорять по кімнаті в пошуках хоч чогось, що можна використати як зброю.

Хоча що тут шукати? Три балони, вогнегасник, аптечка… вже порожня. Якісь частини від зварювального апарату, яким я не вмію користуватися. І — плакат.

Плакат, аптечку та запчастини відразу викреслюємо через повну непотрібність. Залишаються балони та вогнегасник. Балони чорні… Що згідно зі стандартним колірним маркуванням означає, що в них міститься вуглекислий газ. Жаль… Були б червоні чи сині — пропан чи кисень — можна було б хоч якусь подобу вогнемета змайструвати. А що робити з вуглекислим газом? Ця гидота не тільки сама не горить, а ще й полум'я гасить. Хіба що по «голові» ним роботу стукати.

Ага, зараз... Важкі... Ледве піднімаю. Мені ж усі характеристики порізали до стартових. Тож я зараз не набагато сильніший, ніж був, коли все починалося. Тобто довершений слабак. А у балоні кілограм сімдесят. Ну його, ще надірвусь. Нехай собі стоять.

Залишається вогнегасник. З десятилітровим бляшаним циліндром я точно впораюсь. Ось тільки як його використати? Залити датчики піною, щоб робот осліп хоч на якийсь час? Ну, припустимо. А що далі? Максимум — виграю ще трохи часу для відпочинку. Потім піна осяде... і біганина продовжиться. А мені треба знищити робота!

Стоп! Адже є спосіб! Не очевидний, не факт що спрацює, але все ж таки, краще ніж нічого. Потрібно примудритися так, щоб піна потрапила всередину корпусу. Вона ж умовно рідка, значить зможе закоротити його контакти і вивести з ладу!

Тільки для цього отвір розтруба треба приставити впритул до якоїсь щілини в корпусі робота. А він так і підпустить мене до себе. Поки маніпулятори і жвала діють, завдання нездійсненне. І… І треба їх якось вивести з ладу.

М-да… Теорія та практика — два береги. Хоча…

Тиск у балонах величезний і якщо якимось способом змусити робота балон розрізати чи роздавити… Ось тільки як? Залізяка, звичайно, не великого розуму, але просто так калічити балон не буде, навіть якщо поставити його перед ним. Відкине вбік і все.

Думай, думай... Має бути рішення. Зможу пошкодити хоча б один маніпулятор — решта цілком здійсненна.

Тим часом тупіт робота в суміжній кімнаті затих. Схоже, від пошуку той таки перейшов до аналізу. Тепер зіставлення наявності дверей і моє зникнення лише питання часу. Дуже невеликого часу. Відлік пішов на хвилини.

Маскування! Точніше — імітація… Робот полює за мною і повинен мене спіймати.

Хапаю балон, кочу до дверей і встановлюю його так, щоб він опинився навпроти входу, коли двері відчиняться. І — останній, головний штрих. Накидаю на нього свою куртку. Сплутати людину з цим опудалом може лише сліпий. Навіть роботи вище класом не купилися б на обман. Але ремонтник у їхній класифікації найпримітивніший і безглуздий у всьому, що не входить у сферу виконання безпосереднього завдання. Тому у мене є шанс.

Відбігаю в найдальший кут. Все, що можна було зробити в запропонованих умовах, я зробив. Залишилося тільки сподіватися на везіння і чекати.

Хвилини спливають, наче патока... Кожна секунда як вічність. «Бум… Бум… Бум…» — серце наче палі забиває…

— Бемц!

Двері в кімнату відчиняються від потужного поштовху і в отворі з'являється передня частина «черепахи». Зрозумів таки, куди я подівся. А тепер не гальмуй, он він я — хапай швидше.

Не знаю що саме спрацювало — запланована тупість ремонтника чи та обставина, що перед тараном він сховав більшість датчиків — але, мій прийом спрацював. Робот відреагував практично миттєво. Маніпулятори кинулися вперед, схопили балон і потягли до «жвал».

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍