Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

- Дякую, - жінка нарешті змогла опанувати себе. І хоч похвала здалася їй доволі сумнівною, ніяк не видала свого невдоволення.

- То як, ти згодна?

- Не розумію, чому напередодні важливої зутрічі ви лишилися без Софії Петрівни.

- Насправді у неї виникли певні обставини, тож я відпустив її з доручення до завтра. Я збирався їхати сам... А тут ти... з потрібним настроєм...

- На сьогодні в мене ще одна зустріч на шосту п'ятнадцять.

- До того часу ми повернемося.

- Тоді, звісно, я у вашому розпорядженні.

- Я надішлю інформацію на пошту. За півгодини виїжджаємо.

Пані Середа кивнула й вийшла з кабінету. В приймальні нудьгуючи сидів тілоохоронець. Десь півроку тому Павло Павлович завів собі особисту охорону. З того часу молодик став тінню пана Зегера, лише зрідка змінюючись. З якого дива генеральному директору заманулося себе охороняти, ніхто в компанії не знав. Але обговорення тривали не довго.

Ну, захотілося генеральному собі статусу нагнати. З віком таке у всіх чоловіків  буває.

Юля приїхала на свій поверх і зайшла до приймальні. Кімната була порожня. Насупившись, директорка пройшла до прочинених дверей свого кабінету. Завдяки ковроліну кроки її були зовсім беззвучні. Чого не можна було сказати про кроки помічниці, яка швидко задріботіла до виходу по ламінату.

- Що трапилося, Маріє? Чому ви в моєму кабінеті?

Й без того поганий настрій Горгони ще більше зіпсувався. А все тому, що вона помітила як бігали очі, як поривалися втекти ноги, а руки стискали невеликий предмет. І все ж таки деяка прив'язаність та сентиментальність хотіли дати дівчині можливість виправдатися. Проте Марійка виправдовуватися не стала.

- Так і знала, що легше за власним бажанням написати, - з пересердя вигукнула помічниця, щойно пройшло перше збентеження.

Дівчина повернулася до столу й підкреслено обережно поклала на його поверхню невелику сріблясту флешку.

- Чому? - Юля втупилася на дівчину з-під брів.

Такого розвитку подій вона не очікувала, але сантименти більше не паморочили свідомість.

- Гарненько подумай перш ніж відповідати, - попередила керівниця. - Від твоєї відповіді буде залежати чи ти сядеш до в'язниці чи просто отримаєш звільнення.

- Я не збираюся виправдовуватися, Юліє Володимирівно, - знизала плечима дівчина. - В усьому винні гроші.

- Як давно ти це робиш і що вже встигла передати?

Тут обличчя Марії спотворилося, наче їй фізично боляче було відповідати. Насправді їй дуже хотілося розповісти про те, що вже кілька місяців її "виховують за методом батога й пряника" невідомі люди, то погрожуючи побиттям та вбивством, то обіцяючи золоті гори. Проте виправдовувати себе Марія не мала права. Адже ж вона піддалася, зрадила та отримала чималеньку вигоду від цієї зради.

- Я встигла передати тільки ваш розклад і неформальну інформацію щодо відомих мені угод. Там, - вона кивнула вбік стола, - дані на інвестиційних партнерів.

- Не багато, - гмикнула пані Середа. - Йди до відділу по роботі з персоналом і пиши заву за згодою сторін. Сьогоднішнім днем.

- Добре.

- Трясця, Машо, як ти примудрилася... та ще й так невчасно?

- Вибачте.

- От тільки не треба,  - спалахнула брюнетка. - Не роби вигляд, що тобі шкода.

- Добре.

- Речі свої збирай зараз. Я замкну приймальню.

- Так, звісно, - Марія вийшла з кабінету керіниці та під її пильним поглядом зібрала речі. - Прощавайте, - кивнула вона, але у відповідь отримала лише роздратоване мовчання.

Щойно дівчина вийшла, пані Середа метнулася до свого столу. Все потім, зараз потрібно підготуватися до зустрічі. Переглянувши документи, зібралася та вийшла, зачиняючи всі двері на ключ.

Уже починало темніти, дні у грудні короткі. А ще лапатий сніг зривався з низьких хмар та, красиво кружляючи в повітрі, опускався, щоб негайно розтанути торкнувшись теплого міського асфальту. Ті сніжинки, яким пощастило впасти на клумби, проживали трохи довше. Можливо, деяким з них пощастить проіснувати аж до самого ранку.

Юля, спостерігаючи за красою природи через скляні стулки, похмуро розмірковувала про те, чи вийде тепер вирватися у відпустку після весілля чи доведеться чекати січня, коли в неї з'явиться нова перевірена службою безпеки помічниця.

Невдовзі до холу спустився пан Зегер зі своєю незмінною тінню. Й усі трє вийшли з будівлі.

Пані Середа сіла поряд із гендиректором в його машині й попросила закрити віконце до водія. Й щойно вони лишилися наодинці, розповіла про ситуацію з Марією.

- Я цього так не залишу, - обурився пан Зегер у відповідь на прохання відпустити дівчину з миром, адже компанія не постраждала. - Спочатку вона поспілкується зі службою безпеки. Й це не обговорюється. Що за чорт?

Спроба зателефонувати провалилася. Від обурення чоловік навіть не звернув уваги на те, що у телефона відсутній зв'язок з мережею і знову набрав керівника служби безпеки.