Читати книгу - "Забути, щоб згадати, Ольга Обська"

Розділ 37. Угода

Олена нерішуче витягла руку з кишені і простягнула Найту. Він акуратно взяв її у свою і підніс ближче до світла.

— Серйозний опік, — принц насупив брови. — Потрібно обробити. Я захопив мазь.

Він підштовхнув Олену до крісла і змусив сісти. Сам прилаштувався поруч. Дістав з кишені пляшечку. І плавними рухами наніс ліки на запалену шкіру.

— Боляче? — Найт подув на опік, а потім зазирнув у вічі.

Ні, боляче не було. Біль минув. Чи то чудодійна мазь із запахом весняних квітів миттєво зняла печіння, чи це зробили легкі ніжні дотики лікаря та його стривожений срібний погляд. Ех, Найте, Найте, знову забув надіти маску? Ця твоя ніжність і турбота щира чи просто майстерна гра?

— Як ви здогадалися про опік, якщо не знали, що відбувається у заключній частині Таїнства?

— Не знав рівно до того моменту, як почалася сімейна вечеря. Маріелла розписала в деталях все, що трапилося у кімнаті для ритуалів. Принцеса була така схвильована — щебетала без угаву. А якщо приплюсувати сюди поцуплену запальничку...

Дідько! Все-таки принц помітив. Олена відчула, як обличчя заливає фарба. Що він про неї подумає — спочатку монета, потім ще одна річ. Втім, її потяг до крадіжок — це квіточки, в порівнянні з тим, що тут у них діється.

— Розбурханість Маріелли можна зрозуміти. Як ще вона, бідолаха, непритомна не впала від побаченого? Не розумію я цього вашого Запасного Світу. Навіщо була потрібна така жорстокість? Нащо було так демонстративно вбивати змію на очах вразливої дівчини?

— Вельмиповажний зробив це спеціально. Якби не присутність Маріелли, змію б убили більш гуманно.

— Господи, чому?

— Фейліни та малюки-Осяяні з дитинства вміють робити прості магічні трюки. Складнішим їх поступово навчають батьки. Однак, щоб не травмувати психіку, ніхто не говорить їм, звідки береться негативна енергія для магії. Але шила в мішку, звичайно, не приховаєш, і підлітки років до дванадцяти-тринадцяти вже здогадуються про походження енергії.

— Все одно не розумію, навіщо для Маріелли була розіграна ця жорстока вистава. Вона теж давно знала про енергію смерті. Сама мені розповідала.

— Одна справа знати теоретично, зовсім інша — на практиці. Коли Вельмиповажний бачить, що підліток досить зміцнів у психологічному плані, проводить обряд, мета якого — познайомити з потворним обличчям смерті. Ритуал повинен бути шокуючим, щоб підліток усвідомив, наскільки висока ціна магії, і надалі застосовував її з обережністю. Маріеллу довго жаліли і не хотіли піддавати тяжкому випробуванню. Але сьогоднішній день Вельмиповажному, мабуть, здався підходящим, і він поєднав два ритуали в одному.

Ну, принаймні існує хоч якесь пояснення жорстокості, яка видавалася непотрібною. Виявляється, підлітків лякають навмисне, щоб ті побоювалися пустувати з магічними експериментами.

— Осяяний Найте, а для вас Вельмиповажний теж проводив подібний обряд?

— Так.

— Скільки вам було років?

— Дванадцять.

— На ваших очах теж убили змію?

— Ні. Юнакам, як правило, показують більш шокуючу картину, ніж дівчатам.

— Яку?

— Ви точно хочете знати?

Ні, Олена не хотіла. Вона й так відчула напад нудоти від згадки про сьогоднішнє Таїнство.

— Думаю, варто все таки повечеряти, — змінив тему Найт.

— Я справді не голодна, — відчайдушно замахала руками Олена, у якої перед очима досі стояла відрубана зміїна голова.

— Хоча б скуштуйте. Брусничний пудинг — коронна страва шеф-кухаря. Він стверджує, що цю страву винайшла його мати.

Згадка матері кулінара змусила Олену згадати іншу жінку. Ту, що займала її думки до приходу Найта. Може, розпитати принца про неї? Сьогодні він щось на диво добрий. Ділиться інформацією без жодних умов.

— Осяяний Найте, вам щось відомо про маму Елен? На що вона хвора?

— Будьте ласкаві з'їсти шматочок пудингу — розповім.

Ну ось знову диктує умови. А як добре все починалося. Втім, умова, висунута принцом, була більш-менш прийнятною, і Олена погодилася.

— Гаразд, давайте ваш пудинг, — миролюбно кивнула вона. — Тільки тоді будьте ласкаві — розповідайте все детально.

Принц відрізав Лені невеликий шматочок десерту і налив ароматного чаю у чашку.

— Фея Еліза — приємна жінка. Але вона душевно хвора, — почав Найт, коли переконався, що співрозмовниця відправила до рота ложку солодощів.

— Душевно хвора? — засмутилася Олена. Чудовий кисло-солодкий брусничний десерт відразу втратив смак.

— Так, старече недоумство. Аналог земної хвороби Альцгеймера. Вона наївна, як дитина, і нічого не пам'ятає. Навіть власного імені.

Тепер Олені стало зрозуміло, чому доглядальниця вважала прогресом те, що Фея Еліза згадала про дочку.

— Але хіба вона така стара? Я думала їй максимум п’ятдесят.

— Так, думаю, ще й п’ятдесяти немає. Але буває, що хвороба розвивається й у такому ранньому віці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍