Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

стан афекту, однаково це було краще, ніж деякі вдоволені прохання людей, що згодом зустрілися йому в дорозі. (Взяти б для прикладу одного куркуля, який замовив собі курку, що несла би золоті яйця. Прекрасна вийшла птаха, аж поки не обстежити її за допомогою дозиметра залізничників і не виявити, що вона, а точніше, філософський камінь у її волі, страх як фонить. І думка про це спадає тільки тоді, коли криваві випорожнення уже нестерпні, а волосся випадає цілими жмутами.)

За останній місяць перетворений на дитину герцог здолав триста кілометрів, перебиваючись чим попало. Щоправда його друзі за ним доглядали. Крук бачив усе навколо, попереджав його про пастки, засідки й капкани, перш ніж він до них доходив. Пан Кріль стрибав із ним поруч і мав гострий слух, чим рятував його від численних проблем, а ще міг похвалитися старомодним здоровим глуздом та вмів його врятувати від голодної чи холодної смерті. Пані Їжачиха теж допомагала, постійно метушилася навколо, готувала, прибирала й, виставивши голки, вищиривши зуби, завжди тримала оборону від усяких жебраків і покидьків. Усе це було до того, як її забрала гроза.

Десь посеред його мандрівки до маленького герцога стало вертатися почуття обов’язку, а разом із ним — і бездонного відчаю. Куди б він не поглянув, на ланах гнив урожай. Селяни-непросихайки підняли ставки, і тепер гайнули в небеса, підперши їх кілометровими грибами-пурхавками, сплетеними зі схожого на цукрову вату скловолокна та алмазних нитей. Мудрі бабці молоділи і при цьому набиралися ще більше розуму… неприродно більше, аж поки їхня мудрість не виливалася на околицю, вольовим рішенням оживляючи бездушні предмети. Врешті-решт наймудріші остаточно втрачали свій зв’язок із людством, покидали свої крихкі людські оболонки та вивантажували себе в сховища Фестивалю, де буяло післяжиття аплоудів. Схоже, інтелект і безмежні знання кепсько поєднувались із сталим людським життям.

Маленький герцог говорив із людьми, намагався переконати їх, що це не назавжди, що рано чи пізно Фестиваль завершиться і їм усім доведеться сплатити страшну ціну. Але йому сміялися в очі, обзивали його по-всякому, коли дізнавались, ким він був у попередньому житті. І от потім хтось нацькував на нього Мімів.

Затріщали гілки, й пролунало стривожене каркання; Крук усівся йому на плече й учепився в нього великими пазурами, мало не роздерши руку до крові.

— Міми! — прошипів птах. — Не вернуть!

— Де? — Фелікс роззирнувся з витріщеними очима.

У підліску за ними щось шаруділо. Фелікс розвернувся і зігнав Крука, який важко залопотів крилами й стривожено закаркав. У полі зору на протилежному краю галявини з’явилася людська постать. Судячи зі зросту — дорослий чоловік, з голови до ніг блідий мов полотно. Він пересувався різкими рухами, немов пошкоджена механічна лялька, а в руках тримав круглий жовтуватий предмет, у якому неможливо було помилитись.

— Помир-р-ральний! — каркнув Крук. — Пир-р-ріг!

Фелікс відвернувся від Міма й нахилив голову. Він біг уперед наосліп, гілля шмагало його по голові та плечах, кущі й корені намагалися зробити йому підніжку. Десь у далині кричав і каркав Крук, він напосідав на Міма, всіляко уникаючи його смертоносного кругляка й цілячи дзьобом в очі, вуха, пальці. Одного шматка липкого помаранчевого тіста досить, щоб допекти до самісіньких кісток. Його наноботи-дисасемблери картографують і наново переплітають мережу нервової системи, несучи смерть людині та перетворюючи рештки її тіла на власного проксі-агента в реальному світі.

Міми функціонували некоректно й були частиною Периферії, яка декілька візитів Фестивалю тому небезпечно наблизилась до сонячного спалаху й звідтоді переживала бітову деградацію. У них навіть зникли ней­ронні зв’язки, аж до ядра Хомського, які відповідали за мовлення, а втім вони якимось чином і далі подорожували на «зоряних віхтях» Фестивалю. Можливо, така ось примусова асиміляція була їхнім способом комунікувати або ділити один віртуальний простір з іншими істотами. Якщо це правда, то вони, як мінімум, глибоко помилялися, немовби немовля, що намагається погратись із песиком, луплячи його; от тільки в своїх спробах Міми були дуже наполегливі.

Іззаду пролунав безслівний крик, а значить, конкретно цього Міма таки вдалося відволікти. Але ж вони завжди подорожують зграями. Де ж інші? І де пан Кріль з його дробовиком 12-го калібру та поясом із сушеного скальпа фермера?

Попереду щось зашуміло. Фелікс загальмував і поточився. Він усе ще тримав телефон у руках.

— Поможіть! — хлопчик видихнув у трубку.

— Зазначте параметри допомоги!

Перед ним серед дерев рухалася розмита біла постать. Колись вона була жінкою. Зараз же — бліда істота з криваво-червоними губами й булькатим носом. Тлінні руки-ноги вкривало біле дрантя, що трималося купи тільки завдяки тонкому плетиву сріблястої металевої сітки, що пульсувала й скорочувалася, коли жінка робила рух. Постать гойдалася зі сторони в сторону, грайливо вихиляючи стегнами, немовби замість нижнього відділу хребта в неї була шарнірна муфта. В обох кощавих руках жінка міцно тримала таріль із пирогами. Поклонившись Феліксу та простягнувши йому свою ношу, вона вищирилася до хлопця, не зводячи з нього порожні очниці, обведені чорною світлочутливою плівкою, схожа на матір, яка хоче почастувати свого розпаньканого синочка його улюбленою стравою.

У Фелікса підступило до горла. Сморід стояв незбагненний.

— Убийте їх! Нехай забираються геть! — запхинькав він і безсило обперся на стовбур дерева. — Будь ласка!

— Вас зрозумів! — Усе ще далекий голос Фестивалю губився в фоновому шумі, але його інтонації звучали інакше. — Служба безпеки Периферії до ваших послуг. Чим можемо допомогти?

Міми наближалися.

— Убийте їх! — видихнув Фелікс. — Заберіть мене звідси!

— Захоплюємо ціль. Активізуємо батарею рентгенівських лазерів. Інформуємо, що поточний кут нахилу орбіти не сприятливий для хірургічної ліквідації. Прикрийте очі!

Фелікс миттю підняв руку, затуляючи очі.