Читати книгу - "20 000 льє під водою"

відповів канадець. — І якщо я вас правильно зрозумів, то ви, пане професоре, не маєте нічого проти, аби ми організували втечу. Єдина ваша умова — сприятливі обставини, незалежно від того, коли вони настануть: нині чи через два роки?

— Суть ви вловили правильно. От тільки мені цікаво, що ви вважаєте сприятливими обставинами? — запитав я.

— Ну, скажімо, такі: темна ніч, судно пропливає неподалік якогось європейського берега…

— І ви спробуєте допливти до цього берега?

— Ну звичайно, спробую, якщо судно йтиме на поверхні моря. Ну а якщо судно зануриться під воду…

— Що тоді?

— Тоді спробую захопити шлюпку. Я знаю, що з нею робити. Проберемося всередину шлюпки, відкрутимо болти, випливемо на поверхню. Штурман зі своєї рубки на носу судна не помітить, що ми втекли.

— Якщо у вас настільки все продумано, пане Ленд, залишається тільки дочекатися темної ночі… Тільки не забувайте, що невдача погубить нас, — застеріг я.

— Я пам'ятатиму.

— Може, вам цікаво, пане Ленд, вислухати, що я думаю про такі ваші сприятливі обставини?

— Дуже цікаво, пане Аронаксе.

— Я волів би, щоб таких сприятливих обставин не було.

— Чому?

— Тому що спокуса велика, але ризик ще більший!

— Який ризик?

— Бути впійманими на гарячому! Капітан Немо — мудрий чоловік. Він тверезо оцінює все, тож пильнуватиме! Гадаєте, він не здогадується, що ми прагнемо волі? Особливо поблизу європейських берегів.

— Пан професор має рацію, — вставив Консель.

— Поживемо — побачимо! — відповів Нед Ленд, труснувши головою, як нерозумний підліток, який будь-що вирішив утекти з батьківського дому.

— І годі про це, Неде! Ще тільки одне скажу: у той день, коли ви вирішите здійснити втечу, просто попередьте нас; ми підемо за вами. Знайте, у цій справі ми покладаємося на вас.

Так закінчилася наша розмова про втечу. І якби «сприятливі обставини» все-таки випали б на нашу долю, то ненадійний план втечі Неда Ленда міг би мати серйозні наслідки. Та, на наше щастя і до великого розчарування канадця, сприятливих обставин не траплялося. Можливо, капітан Немо не довіряв нам, а можливо, просто уникав зустрічі з іншими суднами, які часто борознили води Середземного моря та інших європейських морів, але ми йшли здебільшого під водою і далеко від берегів. Бувало, що «Наутилус» випливав на поверхню настільки, що з води виступала лише рубка, але найчастіше судно занурювалося на чималі глибини. Так, між Грецьким архіпелагом і Малою Азією, занурюючись на глибину двох тисяч метрів, ми ще не сягали дна.

Про те, що ми пропливаємо повз острів Карпатос з групи островів Південні Споради, я дізнався від капітана Немо. Він указав на якусь точку на мапі і процитував уривок з вірша Вергілія:

Est in Carpathio Neptuni vates

Coeruleus Proteus…[46]

То був легендарний острів, володіння Протея, древнього пастуха Нептунової челяді. Нині це острів Скарпанто, він лежить між Родосом і Критом. На превеликий жаль, його гранітне підніжжя я бачив лише через ілюмінатор у вітальні.

Наступного дня, 14 лютого, я вирішив декілька годин присвятити вивченню риб Грецького архіпелагу. Але того дня з якихось причин герметичні віконниці ілюмінаторів не розчинялися. Встановивши за мапою координати, я побачив, що ми ідемо у напрямку Кенії, до древнього острова Крит. Тоді, коли я виходив у плавання на борту «Авраама Лінкольна», прийшла звістка, що населення цього острова здійняло бунт проти турецької неволі. Але я не знав, чим закінчився вияв непокори. Цього не міг знати і капітан Немо, бо його не цікавили земні справи.

Увечері я зустрівся з капітаном Немо у вітальні. Я вирішив не зачіпати тему революції на острові Крит, і взагалі не звертався до капітана Немо, бо мені здалося, що він у поганому гуморі й чимось стурбований. Він наказав відчинити віконниці обох ілюмінаторів, хоча зазвичай обмежувався одним. Переходячи від одного до другого вікна, він пильно вдивлявся у них. Що б то мало означати? Я вирішив не вникати у це, а зайнявся вивченням риб, що пропливали повз ілюмінатори.

Це були бички-афізи, згадувані ще Аристотелем і відомі у розмовній мові як морські в'юни; зазвичай їх багато водиться у солоних водах поблизу дельти Нілу. Серед них плавали пагри з родини морських карасів, що мають здатність люмінесціювати; єгиптяни вшановують цих риб, як священних тварин, і їх поява у водах Нілу відзначалася релігійними церемоніями, це сприйнялося як знак розливу ріки, тобто гарного врожаю. Нерідко зустрічалися і хейліни, костисті риби з прозорою лускою, синюватого забарвлення з червоними плямами; вони дуже полюбляють морські водорості, від чого їхнє м'ясо набуває ніжного приємного смаку. Саме тому хейліни були улюбленою стравою гурманів Древнього Риму; їхні нутрощі, приправлені молочками мурен, мозком павичів і язиками фламінго — це інгредієнти вишуканої страви, яку обожнював Вітеллій.

Ще один мешканець тутешніх вод привернув мою увагу і воскресив у пам'яті легенди Древнього Риму. Йдеться про рибу-липучку, яка мандрує підводними просторами, присмоктавшись до черева акули. За переказами, ця невеличка рибка, вчепившись у підводну частину судна, могла зупиняти кораблі. Збереглася легенда про події 31 року до нашої ери, згідно з якою одна з таких рибок допомогла Августу отримати перемогу під час битви під Акцієм, прикувавши до місця трирему Марка Антонія. Неймовірно, від чого може залежати доля цілих народів! Повз ілюмінатори пропливали милі антіаси з родини морських карасів, священні риби древніх греків, які приписували їм здатність виганяти морських страховиськ із тих водойм, де вони оселялися; грецькою мовою «антіас» означає «квітка», і ці рибки виправдовують свою назву грою барв, багатством відтінків, від блідо-рожевого до рубінового, а ще срібними відблисками на грудних плавцях. Я милувався чудесами морських глибин, не відриваючи погляду від ілюмінатора. І раптом я побачив таке, що дуже мене вразило.

У водах з'явилася людська постать — водолаз із сумкою, причепленою до пояса. Але то не було мертве тіло, віддане смертю на волю хвиль. То був плавець, жива людина, яка розсікала воду сильними змахами рук. Він то випливав на поверхню, щоб перевести подих, то знову пірнав. Побачивши людину за бортом, я повернувся до капітана Немо і крикнув схвильованим голосом:

— Людина! Тоне людина! Треба її врятувати! Треба врятувати!

Капітан Немо кинувся до вікна. А людина підпливла до самого скла, упритул, і дивилася на нас.

Я лише зачудовано кліпав очима: капітан Немо подав плавцю знак рукою, він з ним привітався! Водолаз кивнув, виплив на поверхню і більше не з'являвся у полі нашого зору.

— Не хвилюйтеся, пане Аронаксе, — сказав капітан Немо. — Це Ніколас на прізвисько «Риба». Він мешкає на мисі Мата пан, і