Читати книгу - "Чорний Загін"

як бритва. Вона знала, що робить, коли залізла на килим. Вона скористалася шансом покататися.

-- Квіточко, -- сказав я вголос і мовою жестів. – Ти повинна злізти. Ми зараз…

Ворон заверещав обурено, коли Ревун злетів. Одноокий, Гоблін і Мовчун кинули на Ревуна люті погляди. Той завив. Килим продовжував підніматися вгору.

-- Сядь, -- сказав я Сонечку. Вона всілася неподалік від Пір’їнки. Вона забула про ляльку; хотіла почути все про наші пригоди. Я розповів їй. Принаймні якесь заняття. Вона провела більше часу споглядаючи вниз, ніж на мене, проте не пропустила жодного мого слова. Коли я закінчив, вона поглянула на Пір’їнку і Мандрівника зі співчуттям дорослої особи. Вона не переймалася моєю майбутньою зустріччю з Леді, та все-таки підбадьорливо обійняла мене на прощання.

Килим Ревуна відлетів від верхівки Вежі. Я кволо помахав на прощання. Сонечко послала мені повітряний поцілунок. Гоблін поплескав себе по грудях. Я доторкнувся до амулета, який він дав мені в Паничах. Мала з нього втіха.

Імперські гвардійці прив’язали Пір’їнку і Мандрівника до нош.

-- А що зі мною? – запитав я тремтячим голосом.

-- Ти чекаєш тут, -- відповів мені капітан. Всі розійшлися, зі мною залишився тільки він. Капітан гвардійців пробував зайняти мене розмовою, та я був не в настрої.

Я підійшов до краю Вежі, поглянув на величезну будову, яку розпочали війська Леді.

Під час будівництва Вежі, сюди звозили масивні базальтові брили. Тут їх формували і складували одна на одну, з’єднуючи у гігантський кам’яний куб. Сміття, уламки, брили, що тріснули під час формування, або просто не підійшли та надлишки залишилися лежати навколо Вежі велетенськими безладними купами -- набагато ефективнішим захистом за будь-який рів. Вони тягнулися на півтора кілометра.

Проте на півночі, ділянка у формі приплюснутого шматка пирога залишалася вільною. Там знаходилася єдина дорога, по якій можна було дістатися до Вежі по землі. На цій дузі сили Леді готувалися дати відсіч повстанцям.

Ніхто з них не вірив, що його зусилля змінять результат битви. На небі сяяла комета. Та всі працювали тому, що робота дозволяла забути про страх.

Шматок пирога здіймався по обидвох боках, стикаючись з безладними купами каменю. Його широкий кінець перекривав дерев'яний частокіл. За ним розташувалися наші табори. Далі знаходився рів глибиною й шириною в десять метрів. Через сто метрів в напрямку Вежі проходив ще один рів, а ще через сто – третій, який саме копали.

Викопану землю підвозили ближче до Вежі й скидали позаду підпірної стінки з триметрових колод, яка перекривала всю ділянку. З цього підвищення воїни посипатимуть стрілами ворога, що атакуватиме нашу піхоту на нижчому рівні.

На відстані ста метрів знаходилася друга підпірна стінка, яка забезпечувала ще одне триметрове підвищення. Леді мала намір поділити свої сили на три окремих армії, по одній на кожному рівні й змусити повстанців провести три битви поспіль.

На відстані шістдесяти метрів від останньої підпірної стінки будували піраміду з землі. Вона вже була висотою в двадцять метрів, її боки мали нахил десь тридцять п’ять градусів.

У всьому вбачалася маніакальна охайність. Рівнина, з якої подекуди зчистили метровий шар ґрунту, була гладенькою, як поверхня столу. Її засадили травою. Наші коні вискубли траву так, що рівнина виглядала, як добре доглянутий газон. В різних напрямках вели кам’яні доріжки й горе тому, хто зійде з них без наказу.

Внизу, на середньому рівні, лучники пристрілювали ділянку поміж двома найближчими ровами. Коли вони стріляли, офіцери корегували розташування стояків, з яких вони брали стріли.

На верхньому насипі гвардійці метушилися навколо баліст, вираховуючи зони обстрілу й живучість під ворожим вогнем, налаштовуючи їх на стрільбу по віддалених цілях. Біля кожної балісти стояли вози з боєприпасами.

Так само, як трава і претензійні доріжки, ці приготування зраджували одержимість порядком.

На нижньому рівні робітники почали зносити короткі відрізки підпірної стінки. Дивно.

Я зауважив, що наближається килим, повернувся поглянути. Він приземлився на даху. З нього злізли четверо солдатів з обвітреними обличчями, здерев’янілі, на хитких ногах. Капрал повів їх геть.

Війська зі сходу рухалися в нашому напрямку, з надією прибути до штурму повстанців. Та надії, що вони встигнуть було мало. Поневолені літали день і ніч, звозячи всіх, кого могли.

Внизу почулися крики. Я повернувся щоб поглянути… Викинув вгору руку. Бах! Від удару мене закрутило і відкинуло на три метри. Гвардієць, що охороняв мене заверещав. Дах Вежі помчав мені назустріч. Навколо всі кричали й бігли в мій бік.

Я перевернувся, спробував встати і посковзнувся на плямі крові. Кров! Моя кров! Вона цебеніла з мого лівого передпліччя. Я вилупився на рану тупим, здивованим поглядом. Що це, курва, таке?

-- Лежи, -- наказав мені капітан гвардійців.

-- Ну ж бо, -- він міцно ляснув мене по обличчю. – Швидко кажи, що мені робити.

-- Джгут, -- прохрипів я. – Обв’яжи щось навколо рани. Припини кровотечу.

Одним рухом він зірвав свій пояс. Добре, швидко зорієнтувався. Кращого джгута важко й придумати. Я спробував сісти, щоб давати йому поради під час праці.

-- Тримайте його, -- наказав капітан кільком роззявам. – Фостер, що трапилося?

-- Одна з баліст впала з верхнього ярусу. Коли впала – вистрілила. Тепер вони бігають там мов божевільні.

-- Це не був нещасний випадок, -- промовив я, важко дихаючи. – Хтось хотів вбити мене.

В мене затуманилася голова. Я не міг думати ні про що, крім зеленавих ниток, які повзли проти вітру.

-- Навіщо?

-- Скажи мені, й тоді ми обоє знатимемо, друже. Ей, ви. Давайте ноші, -- він затягнув пояс міцніше. – Все буде добре, старий. За мить ми занесемо тебе до цілителя.

-- Пошкоджена артерія, -- сказав я. – Небезпечна штука.

У вухах в мене гуло. Світ почав