Читати книгу - "Любов у спадок"

235
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 134
Перейти на сторінку:
тиші, яка запала по тих словах, лише хтось здивовано присвиснув. Макфергюс відпустив її руку. Криво посміхнувся, з перебільшеною повагою вклонився дівчині. Річард підійшов до неї, мовчки простяг люстерко. Еріка вчепилася в материн спадок і стрімголов кинулася геть із зали, ніг під собою не чуючи від сорому та переляку.

— Я думав, ти приїхав сюди не за цим, Річарде, — похмуро озвався Макфергюс.

— Так і є, — відповів йому шотландець. — Я приїхав сюди не для того, щоб сіяти ворожнечу між нами, коли нам так потрібна кожна людина. Але я хочу, щоб ти знав: я не потерплю, коли будь-хто скривдить цю дівчину. Навіть якщо це буде мій друг.

Ні на кого не дивлячись, шотландець повернувся й швидко вийшов із зали.

Йому нестерпно хотілося знайти це дурнувате дівчисько і як слід накрутити нарешті їй вуха. Це ж треба — виставила його на посміховисько перед власними друзями! Знову обдурила! Ох, який же він був зараз лютий на неї!

Річард насупився, коли згадав останні слова Роберта Макфергюса. Так, він приїхав сюди зовсім не за цим. Коли Роберт запропонував йому відсвяткувати Великдень у Бархеді, Далхаузі вирушив сюди, бо це було чудовою нагодою виконати доручення графа Мара, який набирав ополчення. Але, дідько забирай, щойно він зустрічається з цією божевільною, у нього відразу починаються неприємності. Для нього зараз кожен день дорогий, а замість цього він ганяється за рудою англійкою!

— Еріко! — нетерпляче погукав він. — Куди ти поділася? Ану повернися!

Він побачив лише краєчок синьої сукні, що промайнула за рогом коридору, та кинувся навздогін.

— Та зупинись же ти!

Замість того щоб зупинятися, шкідливе дівчисько озирнулось і прискорило крок. Дік кинувся слідом. Це вже було занадто — вона що, вирішила втекти від нього? Оце вже їй не вдасться. За кого вона себе має, маленька фейрі?

— Ах, ти так? Ну, побачимо, хто кого, — пробурмотів він. — Я все одно тебе спіймаю.

Еріка звернула в якийсь бічний хідник і щодуху побігла ним. Здавалося, цим шляхом можна було потрапити в приміщення для слуг, а вже звідтіля вона вибралася б. Їй зовсім не хотілося зустрічатись у коридорі з розлюченим Річардом Далхаузі. Зараз, мабуть, він дасть їй добрячого прочухана. Дівчина легко перескочила поріг і зачаїлася в стінній ніші, сподіваючись, що Дік не помітить її. Сердито розмахуючи руками, він справді пройшов повз нішу. Дівчина зачаїла подих. Звук його кроків почав віддалятися, а далі й зовсім стих. Вона зітхнула з полегшенням і вистромила голову зі своєї схованки…

— Ти думала, я тебе не дожену? — невідомо звідки з’являючись просто перед нею, запитав шотландець. — Чому ти весь час втікаєш?

Напевне, вона зрозуміла, наскільки він розгніваний, тому промовчала. Сторожко поблискуючи в темряві очима, відступила на крок убік.

— Навіть не думай спробувати вшитися, — застеріг її Дік. — Ти чудово бігаєш. Безгучно, як лисиця, й так само добре плутаєш сліди. Але від мене ти навряд чи втечеш.

Дівчина зухвало глянула йому в обличчя. У її погляді промайнув глузливий вираз.

— Учора в лісі мені це вдалося, — не втрималась вона.

— Запам'ятай, це востаннє тобі вдалося мене одурити, — лиховісно застеріг він. — Навіщо ти втнула цю штуку в залі?

Еріка відвела погляд, але відповіла так само зухвало:

— А навіщо ти збрехав їм? Ніхто б із тебе не сміявся, якби ти сам не напросився здуру. Аякже, фея поцілувала його! Подумати тільки, як ти міг так забрехатися! Та жодна фея навіть не гляне на такого необтесаного дурня, як ти.

Річард із подивом помітив, що вона палає від праведного гніву. Щоки розпашіли, кулачки стиснуті, зелені очі так і сиплють іскрами. Просто маленький сердитий ельф. Вона сміла нападати на нього, отака плюгавка! Йому й самому справді було ніяково за те, що вчинив так нерозумно, але не виправдовуватися ж перед цим дівчиськом?!

— Слухай-но, — доволі брутально заговорив він, — ти сама обдурила мене, а тепер ще й гніваєшся?! Звідки я знав, що тобі раптом здумається стрибати по галяві? Я справді думав, що бачу фею. Вона була зовсім на тебе не схожа…

Еріка застигла, то відкриваючи, то закриваючи рота. Від люті просто не могла знайти слів.

— Ах ти нахабо! Виходить, я… стрибала по галяві?! Та ти… ти порошини здувати з мене не гідний, зрозумів, брудний горцю?

— Це чому ж? — підозріло спокійно поцікавився Річард, у той час, як його ніздрі роздувалися від гніву. — Ти знову заведеш улюбленої пісні про своє високе походження?

— Ах, так, звичайно, тебе ж фея поцілувала. Ти тепер щасливчик. «Я все одно знайду тебе!» — вона закотила очі й доволі схоже передражнила його. — Дурень! Кому ти потрібен!

— Виходить, ти хочеш, щоб я поцілував тебе? — з погрозою запитав Дік.

Він зробив крок до неї, Еріка мимоволі сахнулася. Її спина вперлась у холодну кам'яну стіну, й вона раптом відчула себе загнаною в пастку. Не встигла нічого зробити, як Річард нахилився до неї та несподівано міцно вп'явся сухими губами в її рот. Вона замукала, сіпнулася, намагаючись пручатися, але все марно. Він дедалі міцніше притискав її до себе, немов затискав у залізні лещата. Вона не могла поворухнутися, тільки відчувала, як його гарячий поцілунок владно розсовує їй губи. Річард цілував її так, ніби цілеспрямовано намагався завдати болю, покарати. Еріка не помітила, коли все змінилося. Поцілунок раптом перестав бути брутальним. Тепер він ледь торкався її губів, лагідно, ніжно… їй здалося, що стіни Бархеда почали втрачати свої обриси, попливли, як у тумані… Задихаючись,

1 ... 74 75 76 ... 134
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Любов у спадок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Любов у спадок"